Постанова
іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 461/1428/16-к
провадження № 51-2842км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 2 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140050003452, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Черниця Бродівського районуЛьвівської області та жителя АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимостей,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки та жительки АДРЕСА_3 ), такої, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 23 червня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК покарання у виді громадських робіт на строк 200 год та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, а також призначено ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК покарання у виді громадських робіт на строк 140 год і на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" її звільнено від відбування призначеного покарання.
Цим вироком ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
25 вересня 2015 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля ринку "Добробут" на площі Різні у м. Львові, маючи умисел на завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_5, що виникна ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, умисно завдав останньому удар в обличчя, після чого той упав. У результаті цього потерпілому було спричинено крововиливи і садна на голові та на слизовій оболонці верхньої губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Також 25 вересня 2015 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля ринку "Добробут" на площі Різні у м. Львові, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6, що виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, умисно штовхнула потерпілу, від чого остання впала на тротуар та вдарилась об бордюр правою ділянкою тулуба. У результаті цього ОСОБА_6 було спричинено забійне садно лобної ділянки, забій м`яких тканин підорбітальної ділянки зліва, а також садно та синець на голові, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, за таких обставин.
Так, 25 вересня 2015 року приблизно о 3:00, точного часу не встановлено, ОСОБА_2, будучи працівником правоохоронних органів, працюючи на посаді інспектора патрульної служби взводу № 1 роти патрульної служби ЛВ на станції Львів Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, в позаробочий час, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у громадському місці на площі Різні м. Львова, в групі з ОСОБА_1, який також є працівником правоохоронного органу та ОСОБА_7, ігноруючи загальноприйняті в суспільстві правила поведінки, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилося в умисному, безпричинному, з особливою зухвалістю заподіянні тілесних ушкоджень раніше йому незнайомим ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
Оцінивши надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов до висновку, що в судовому засіданні сторона обвинувачення не надала суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що обвинувачені скоїли грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 296 КК, та не довела і не спростувала доводи потерпілих та обвинувачених про те, що останні за попередньою змовою групою осіб порушували громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та з особливою зухвалістю.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 2 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок районного суду від 23 червня 2018 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрив кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК. Зазначає, що судами при дослідженні доказів не взято до уваги, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у нічний час, у громадському місці, стосовно потерпілих, з якими раніше вони не були знайомі та в ніяких стосунках з якими не перебували, неправомірні дії щодо останніх вчиняли послідовно, з особливою зухвалістю та явною неповагою до суспільства. Крім того, таке правопорушення ОСОБА_2 та ОСОБА_1, незважаючи на позаробочий час, вчиняли, будучи працівниками правоохоронних органів, які повинні в силу своїх службових обов`язків розуміти протиправність та зухвалість своєї поведінки по відношенню до потерпілих. Вказує, що їх умисел був спрямований саме на грубе порушення громадського порядку, а не заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Стверджує, що, виправдовуючи ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 КК, суд не надав оцінки діям останнього щодо наявності у нього іншого складу кримінального правопорушення, а саме передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, як це було зроблено судом щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3, у зв`язку із чим не застосовав закон про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню. Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, не проаналізував, не спростував усіх доводів сторони обвинувачення та не дав вичерпних відповідей на всі доводи апеляційної скарги. З огляду на це ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримав касаційну скаргу та вважав, що судові рішення щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 419 КПК серед інших вимог до змісту ухвали суду апеляційної інстанції передбачено, що у мотивувальній частині ухвали мають бути зазначені встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, а при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння, зокрема, в цій справі такий елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 296 КК, як хуліганський мотив.
Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.
Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлених під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
У разі визнання особи винуватою суд відповідно до пункту 2 частини 3 статті 374 КПК у мотивувальній частині вироку має сформулювати обвинувачення, визнане доведеним, при цьому зазначити місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форму вини і мотив злочину.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд дотримався зазначених вимог закону та судової практики.
Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК
є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників і полягають у дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством
і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вини обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, і кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК та виправдав ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливостей їх отримання.
Таких висновків суд першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, дійшов на повно досліджених ним доказів, які належним чином були перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
Зокрема, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду показали, що вночі 25 вересня 2015 року біля ринку "Добробут" відпочивали разом з ОСОБА_3, а також іншими особами. Неподалік побачили конфлікт між незнайомими особами, після чого вони почали їх розбороняти та просили їх заспокоїтися.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 пояснила, що у вересні 2015 року біля ринку "Добробут" відпочивала разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зазначила, що під час конфлікту присутня не була, а також що на місці події між нею та потерпілою ОСОБА_6 розпочався словесний конфлікт, після чого вона штовхнула потерпілу, яка впала.
Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що 25 вересня 2015 року відпочивала з друзями у центрі м. Львова. Десь о 4:00 ОСОБА_9 зателефонував його знайомий та повідомив, що біля ринку "Добробут" сталася сутичка, а саме за участю обвинувачених, потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Після цього, вона разом із потерпілим ОСОБА_9 прибули на місце події, де дійсно побачили, що між вищезазначеними особами відбувається сутичка. Вона звернулася із проханням до ОСОБА_3, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, щоб та їх розборонила, однак остання почала висловлювати до неї претензії та шарпати її за одяг і волосся, при цьому виражалася нецензурною лайкою, а потім її штовхнула, через що ОСОБА_6 впала на тротуар та вдарилась об бордюр правою ділянкою тулуба, внаслідок чого отримала забій ребер. Також ОСОБА_3 подряпала їй лоб нігтями. Претензій до обвинувачених не має.
Потерпілий ОСОБА_5 суду пояснив, що 25 вересня 2015 року біля ринку "Добробут" та площі Різні, його зупинив хлопець, не з числа обвинувачених, та попросив закурити. Після цього до нього підійшов його знайомий ОСОБА_8 та інші чоловіки. Почалася словесна перепалка, після чого ОСОБА_1 завдав йому один удар в обличчя, від якого він упав. Припускає, що під час виниклого конфлікту звучала нецензурна лайка, але криків та іншого шуму не було. Претензій до обвинувачених не має. Аналогічні показання дали потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Також судом були досліджені дані, що містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання від 25 вересня 2015 року за участю потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; у висновках експертів №1662 від 25 вересня 2015 року щодо ОСОБА_6 та №1664 від 25 вересня 2015 року щодо ОСОБА_5, якими підтверджується наявність у зазначених осіб легких тілесних ушкоджень; у висновках медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп`яніння від 25 вересня 2015 року, згідно з якими обвинувачені ОСОБА_1 і ОСОБА_3 25 вересня 2015 року перебували у стані алкогольного сп`яніння.
Ці твердження обвинувачених та потерпілих належним чином перевірялись як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції та не знайшли свого спростування.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що сторона обвинувачення не надала суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що обвинувачені скоїли грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 296 КК, та не довів і не спростував доводи обвинувачених та потерпілих, що обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 групою осіб вчинили хуліганство.
Таким чином, Суд, оцінивши у сукупності всі вищенаведені докази, які є взаємоузгодженими, та в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, та правильно перекваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ч. 1 ст. 125 КК, а ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 296 КК виправдав.
На думку Суду, з урахуванням установлених судом першої інстанції обставин, та наявних у провадженні доказів, у тому числі показаннях потерпілих, які заперечували причетність ОСОБА_2 до вчиненого, а також наявність хуліганського мотиву у обвинувачених, принципів презумпції невинуватості, забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності, а також повноважень Суду, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК та виправданнякримінального провадження щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 КК.
Доводи прокурора про неповноту судового слідства, а саме ухвалення рішення без проведення допиту свідків, є безпідставними. Як убачається з матеріалів провадження прокурор у судовому засіданні відмовився від допиту свідків, судом було прийнято відмову від допиту свідків і змінено порядок дослідження доказів (т.3, а.с.108).
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. Своє рішення суд у відповідності до вимог статей 370, 419 КПК належним чином мотивував.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а тому судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд