Постанова
іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 237/669/16-к
провадження № 51-4249км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Браги І.Д.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Браги І.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 вересня 2020 року та вирок Донецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050000000893, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, із іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Донецький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 вересня 2015 року о 07:30, керуючи технічно справним автомобілем "ГАЗ 5312" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по проїжджій частині автошляху сполученням Донецьк - Красногорівка -Мар`їнка - Старомлинівка, з боку м. Мар`їнки в напрямку м. Вугледару Донецької області, проїжджаючи в районі 51 км + 175,5 м цього автошляху, порушивши вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, перед початком зміни напрямку свого руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та почав виконувати маневр лівого повороту, змінюючи напрямок свого руху вліво на ґрунтову дорогу в бік посівних полів, при цьому виїхав на зустрічну смугу руху, де передньою лівою боковою частиною керованого ним транспортного засобу допустив зіткнення з автомобілем "CHEVROLET AVEO" (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку та виконував маневр обгону вказаного автомобіля "ГАЗ 5312". Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_2 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення, внаслідок яких настала його смерть.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Брага І.Д. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно оцінили докази, не з`ясували які порушення правил безпеки руху допустив ОСОБА_2 та не встановили дійсних причин дорожньо-транспортної пригоди. Також захисник посилається на неповноту досудового розслідування та судового розгляду, заперечує правильність встановлення фактичних обставин справи, внаслідок чого кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, на його думку, є несправедливим, незаконним та проведеним з порушенням засад змагальності та презумпції невинуватості. Крім цього, захисник вказує про порушення права ОСОБА_1 на захист, зокрема внаслідок призначення органом досудового розслідування експертизи за його відсутності. Разом із цим захисник зазначає про безпідставну відмову місцевого суду поновити судовий розгляд за клопотанням, яке було заявлено під час судових дебатів та неврахування висновку експерта, отриманого при самостійному залученні експерта. Також захисник посилається на невідповідність обвинувального акта приписам ст. 291 КПК України, обмеження його промови в судових дебатах під час апеляційного розгляду, що також, на думку захисника, призвело до порушення права ОСОБА_1 на захист. Крім того, зауважує, що апеляційний суд не додержався принципу безпосередності дослідження доказів, належним чином не перевірив усіх наведених стороною захисту доводів, не дав вичерпних відповідей на них і постановив рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника надійшли заперечення від прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, а також від потерпілої ОСОБА_3 і її представника, у яких вони просять залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Під час касаційного розгляду захисник Брага І.Д. просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Гошовська Ю.М. вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.
Тому оспорювання захисником встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії обставин дорожньо-транспортної пригоди, причин і механізму зіткнення транспортних засобів, а також незгода з даною судом оцінкою доказів винуватості ОСОБА_1 з точки зору їх достовірності та належності з посиланням на власну оцінку, ствердження про залишення поза увагою суду ряду доказів, які могли вплинути на його висновки, надання судом переваги одним доказам над іншими, що зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України), а також доводи про безпідставне відхилення судом заявлених стороною захисту клопотань, зокрема про призначення повторної експертизи, та інших, що зводяться до неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України), виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини з достатньою повнотою були перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку в частині, що не стосується покарання, та навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення.
При цьому з оскаржених рішень убачається, що суди ретельно перевіряли доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судових рішеннях мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, котрий керував транспортним засобом, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, а також оцінені відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1, котрий, не визнаючи своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, пояснив, що перед початком повороту ліворуч він завчасно увімкнув відповідний попереджувальний сигнал, до цього бачив автомобіль "CHEVROLET AVEO" далеко позаду, а в момент самого маневру повороту цього транспортного засобу у дзеркало не бачив, але відчув ковзний удар при зіткненні.
Суд, виконуючи приписи закону, зіставив показання ОСОБА_1 з даними, що містяться в інших досліджених доказах, зокрема в показаннях допитаних у судовому засіданні свідків, серед яких ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 які під час дорожньо-транспортної пригоди перебували у кузові автомобіля "ГАЗ 5312"; у протоколі огляду місця події від 29 вересня 2015 року, в якому зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди, характеристики автомобільної дороги, дорожні умови, розташування транспортних засобів на місці події та слідову інформацію; у протоколі огляду транспортного засобу від 7 жовтня 2015 року, у якому зафіксовано стан та пошкодження автомобіля "CHEVROLET AVEO" після дорожньо-транспортної пригоди; у протоколі слідчого експерименту від 17 листопада 2015 року, в ході якого ОСОБА_1 показав та детально пояснив про обставини дорожньо-транспортної пригоди; в інших документах, а також висновках експертиз.
Так, за результатами аналізу зазначених доказів та висновків експерта № 1503 від 15 жовтня 2015 року і № 1651 від 25 листопада 2015 року, суд установив, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало те, що ОСОБА_1 перед початком виконання маневру лівого повороту та зміни напрямку свого руху, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого він, виїхавши на зустрічну смугу, допустив зіткнення з автомобілем "CHEVROLET AVEO", який рухався в попутному напрямку. У даній дорожній обстановці дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. При заданих вихідних даних водій автомобіля "CHEVROLET AVEO" ОСОБА_2 не мав технічної можливості попередити зіткнення шляхом застосування гальмування, натомість можливість попередження зіткнення ОСОБА_1 із технічної точки зору полягала у виконанні ним вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху.
Крім цього, суд дослідив висновок судово-медичної експертизи № 3187 від 29 вересня 2015 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_2 настала в результаті травматичного шоку, масивної внутрішньої кровотечі, яка розвинулася від отриманої поєднаної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудної клітки, живота та тазу, відкритого перелому правого колінного суглобу, що утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути тупі виступаючі частини салону рухомого автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді, прижиттєво, перед смертю.
Зібрані у справі докази, на які послався суд у вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а саме те, що дії водія ОСОБА_1 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками (отримання потерпілим ряду тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть), а доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Колегія суддів, розглядаючи доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, про те, що водій автомобіля "CHEVROLET AVEO" ОСОБА_2 міг убезпечити своє життя у разі виконання приписів п. 2.3.(в) ПДР України та використання пасків безпеки, погоджується з висновком апеляційного суду про те, що це не є причиною дорожньо-транспортної пригоди, і, відповідно, не має причино-наслідкового зв`язку з його наслідками, а є лише пасивним заходом безпеки водія. Отже, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями засудженого, який порушив правила безпеки дорожнього руху, а не порушеннями правил безпеки дорожнього руху самим потерпілим, поведінкою третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил. Таким чином, якби не було діяння засудженого, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину - причинного зв`язку між ними.
Що стосується аргументів захисника Браги І.Д. про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, судового розгляду та перегляду вироку в апеляційному порядку, то вони є необґрунтованими.
Так, у касаційній скарзі захисник стверджує, що суд поклав в основу вироку висновки двох автотехнічних експертиз, отриманих стороною обвинувачення під час досудового розслідування, які, на його думку, є недопустимими як докази, натомість відмовив у врахуванні наданих стороною захисту експертних висновків. Разом із тим, за результатами перегляду судових рішень у порядку касаційної процедури таких порушень не встановлено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень перевірив доводи сторони захисту про те, що дані, зафіксовані у протоколі слідчого експерименту, є недостовірними, а тому автотехнічна експертиза № 1651 від 25 листопада 2015 року, яку було проведено з урахуванням цих вихідних даних, не може слугувати доказом винуватості засудженого. Як з`ясував апеляційний суд, ОСОБА_1 як підозрюваний добровільно взяв участь у проведенні слідчого експерименту, під час якого, будучи ознайомленим зі своїми правами та обов`язками, долучився до відтворення обставин дорожньо-транспортної пригоди з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Суд апеляційної інстанції встановив, що слідчу дію було проведено з дотриманням порядку, встановленого у ст. 240 КПК України, тому погодився з оцінкою місцевого суду даних, що містяться у відповідному протоколі, з огляду на що не вбачав підстав визнавати висновок експерта недопустимим або неналежним доказом, як про це ставив питання захисник в апеляційній скарзі.
Крім цього, апеляційний суд дав правильну оцінку доводам, про які захисник також зазначає в касаційній скарзі, про порушення порядку призначення експертиз у ході досудового розслідування. Цей суд у вироку доречно зазначив про те, що положення статей 242 - 244 КПК України в редакції, що діяла на момент внесення даних про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не покладала на слідчого обов`язку повідомляти стороні захисту про призначення експертиз у кримінальному провадженні. Водночас сторона захисту не мала жодних перешкод для залучення експерта самостійно для проведення експертизи під час досудового розслідування.
Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що надані стороною обвинувачення дві автотехнічні експертизи були проведені за встановленою КПК України процедурою, зміст висновків відповідає вимогам статей 101,102 вказаного Кодексу та не суперечить один одному. Не зважаючи на ствердження захисника, жодних сумнівів достовірність даних, отриманих у ході слідчого експерименту, та висновків експертиз не викликає.
Що стосується визнання судом недопустимими доказами висновків експертів, які надані стороною захисту, то у вироках місцевого та апеляційного судів наведено докладні мотиви такого рішення.
Так, місцевий суд, надаючи оцінку висновку експерта № 12 від 14 лютого 2017 року, який сторона захисту отримала на стадії дослідження доказів у порядку самостійного залучення експерта, встановив, що цей висновок зроблено за результатами автотехнічного дослідження, а не експертизи, при цьому він, всупереч приписам ч. 2 ст. 102 КПК України, не містив відомостей про попередження експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, що є обов`язковою умовою, яка висувається до висновку експерта як доказу у кримінальному провадженні. На цих підставах суд обґрунтовано визнав його очевидно недопустимим та припинив дослідження відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК України.
Крім цього, стосовно висновку експерта № 12 від 14 лютого 2017 року за результатами судової автотехнічної експертизи, суд зазначив, що за змістом він є повним відтворенням вказаного вище висновку, окрім деякої доданої інформації, зокрема про попередження експерта про кримінальну відповідальність та ознайомлення з копіями матеріалів досудового розслідування. Також суд зауважив, що адвокат звертався до експерта лише один раз 7 лютого 2017 року із заявою про проведення саме експертного дослідження, на що було надано відповідний висновок, про який зазначено вище, а інші звернення, які б слугували процесуальною підставою для проведення нової експертизи, відсутні. Крім цього, суд зважив на показання експерта, який під час допиту пояснив, що не проводив нового дослідження і не знайомився з оригіналами матеріалів кримінального провадження, натомість у своєму розпорядженні мав лише незавірені фотокопії матеріалів, які йому надіслав адвокат в електронній формі. З огляду на це, а також пославшись на недоліки, допущені при оформленні документа, наданого експертом, суд правильно підсумував, що висновок експерта є формальним, оскільки у новостворений документ лише було перенесено відомості з попереднього висновку, без проведення нового дослідження, при цьому експерт перед початковим дослідженням не був попереджений про кримінальну відповідальність, а тому використання такого висновку як джерела доказів є неприпустимим. До того ж суд урахував, що сторона захисту всупереч положенням ч. 11 ст. 290 КПК України не відкрила потерпілій і прокурору за їх клопотанням документів, які досліджував експерт. З урахуванням всього наведеного та на підставі ч. 12 ст. 290 КПК України суд визнав висновок експерта недопустимим доказом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку та надаючи оцінку доводам сторони захисту, які є аналогічними з викладеними в касаційній скарзі, погодився з такою оцінкою як доказів зазначених висновків експерта з огляду на порушення порядку їх отримання. Також апеляційний суд перевірив доводи про безпідставне неврахування висновку автотехнічної експертизи № 9 від 5 лютого 2020 року та не знайшов підстав для відступу від позиції місцевого суду щодо цього доказу.
За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 84, 91, 94 КПК України, в касаційній скарзі не наведено.
Також були перевірені апеляційним судом та визнані неспроможними ствердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування був умисно позбавлений права на захист, шляхом рекомендацій, умовлянь або вказівок з боку слідчого не звертатися за допомогою адвоката. Навпаки, як установив апеляційний суд, під час проведення всіх слідчих та процесуальних дій ОСОБА_1 роз`яснювалося право на захист відповідно до ст. 42 КПК України, статей 59, 63 Конституції України та право мати захисника або просити призначити захисника для надання безоплатної допомоги, що також знайшло підтвердження у матеріалах кримінального провадження.
Щодо аргументів захисника Браги І.Д. про невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки, на його думку, в обвинувальному акті продубльовано дані з повідомлення ОСОБА_1 про підозру, то вони є неспроможними.
Системний аналіз положень статей параграфу 3 глави 24 КПК України свідчить, що в обвинувальному акті прокурор відображає у формі викладення його фактичних обставин, правової кваліфікації дій обвинуваченого та формулювання обвинувачення результат своєї оцінки отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які надалі будуть перевірені судом. Зазначення в обвинувальному акті відомостей, передбачених ч. 2 ст. 291 КПК України, у тому числі формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, є підґрунтям призначення судового розгляду та проведення його в межах пред`явленого обвинувачення.
Що стосується змісту письмового повідомлення особи про підозру, то, відповідно до положень абз. 2 ч. 1 ст. 277 КПК України, його складають, крім іншого, відомості про правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які встановлюються лише на основі відомих на момент повідомлення про підозру суттєвих фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа. Саме тому зміст формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта може як збігатися, так і відрізнятися від сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї з огляду на те, що в обвинувальному акті викладаються не лише відомі на момент повідомлення про підозру фактичні обставини кримінального правопорушення, а й обставини, встановлені прокурором під час досудового розслідування.
Отже, однаковий за змістом виклад у письмовому повідомленні про підозру та обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення і відомостей про правову кваліфікацію кримінального правопорушення жодним чином не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи захисника про протилежне є неприйнятними.
Зазначене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення узгоджується з диспозицією ч. 2 ст. 286 КК України. Суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні перевірив обвинувальний акт на відповідність вимогам кримінального процесуального закону та не встановив жодних недоліків його змісту. Надалі місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого ОСОБА_1 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, зазначив у вироку обвинувачення, визнане доведеним. Тому аргументи захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист є неспроможними.
Ствердження захисника Браги І.Д. про те, що суд апеляційної інстанції перервав його виступ у судових дебатах є надуманими та суперечать матеріалам кримінального провадження. Із звукозапису судового засідання від 31 травня 2021 року вбачається, що адвокат Брага І.Д. виступив у судових дебатах без жодних зауважень суду, після чого зазначив про закінчення своєї промови та попросив долучити її до матеріалів справи у письмовій формі. Таким чином, захисник послався у касаційній скарзі на порушення, яких насправді не існує.
Отже, суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок за апеляційними скаргами захисника, прокурора та потерпілої, надавши всім доводам належну оцінку відповідно до приписів ст. 419 КПК України, обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в частині допустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів, якими доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та недопустимості інших доказів, які були відхилені місцевим судом. Водночас апеляційний суд дійшов висновку про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України, а тому призначив йому основне покарання у мінімальних межах санкції за вчинений злочин у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке належить відбувати реально, та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Таке покарання узгоджується з приписами статей 50, 65 КК України, є справедливим, співмірним характеру вчинених дій та їх наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам статей 374, 419 КПК України.
Таким чином, у касаційній скарзі не міститься таких обґрунтувань, які би ставили під сумнів законність прийнятих по суті судових рішень щодо ОСОБА_1 .
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування оспорюваних вироків судів першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд