Постанова
Іменем України
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 342/1310/19
провадження № 61-18789св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ясеневопільнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в сладі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Горейко М. Д., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював завідувачем господарством школи. Наказом від 01 жовтня 2019 року № 58Ф він був звільнений з роботи на підставі пункту четвертого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - за прогул без поважних причин. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки прогулу не вчиняв, знаходився на роботі, хоча у нього немає чітко визначеного робочого місця. Жодних пояснень про нібито порушення трудової дисципліни у нього не відбирали, а при його звільненні роботодавцем на це не було отримано згоду первинної профспілкової організації.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 01 жовтня 2019 року № 58Ф про звільнення з посади завідувача господарством Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи (далі - ЗОШ) І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради та поновити його на цій посаді; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2019 року по 14 серпня 2020 року в сумі 43 614,58 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 01 жовтня 2019 року № 58Ф про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача господарством Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради з 02 жовтня 2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2020 року рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 02 жовтня 2019 року на посаді завідувача господарством Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що керівником Ясеневопільнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради не було виконано вимог по належному дотриманню законодавства при звільненні позивача. Під час виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 директором школи не було чітко визначено його робоче місце, яке б надало можливість встановити, що він дійсно відсутній більше трьох годин без поважних причин на робочому місці, що надало б можливість звільнити позивача за прогул. Під час розгляду справи встановлено, що протягом щоденного робочого часу позивач, зважаючи на займану посаду, здійснює свою трудову діяльність по всій території школи і вчителі, які здійснювали фіксацію його відсутності на роботі 30 вересня 2019 року та 01 жовтня 2019 року, не вчиняли будь-яких дій по виявленню його місця знаходження в приміщенні школи чи на території школи. Допитані як свідки вчителі, які працюють у школі, підтвердили, що вони проводили заняття і після їх завершення були відсутні в школі, та не знали точно є чи немає позивач на роботі. З цих підстав суд вважав недоведеним факт прогулу позивачем, що свідчить про незаконність його звільнення, тому позовні вимоги в частині визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягали задоволенню. Рішення суду про поновлення на роботі підлягало негайному виконанню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що в даному випадку нарахування та виплату заробітної плати здійснює відділ освіти Городенківської районної ради, який не є стороною у справі і до якого позивач будь-яких вимог не заявляв.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляційну скаргу Ясеневопільнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради задоволено.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2020 року та додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2020 року скасовані.
Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ясеневопільнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявними у справі актами № 1 від 30 вересня 2019 року та № 3 від 01 жовтня 2019 року, а також показами свідків - осіб, за участі яких складені ці акти, підтверджено відсутність позивача на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Натомість ОСОБА_1 жодним чином не спростовано інформацію, викладену в зазначених документах, а також ним не надано будь-яких доказів відсутності на роботі з поважних причин у вказані дні ні відповідачу, ні до судів при розгляді справи. З цих підстав відповідач наказом від 01 жовтня 2019 року № 78 обґрунтовано визнав день відсутності позивача на роботі - 01 жовтня 2019 року прогулом без поважних причин. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач вчинив прогул без поважних причин, що підтверджується належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції не дав правильної оцінки.
ОСОБА_2 не був членом профспілкового комітету Ясеневопільнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради, а тому суд визнав безпідставними доводи позивача про незаконність його звільнення без згоди первинної профспілкової організації.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до часу застосування дисциплінарного стягнення відповідач не отримав від ОСОБА_1 письмові пояснення за фактом порушення трудової дисципліни. Апеляційним судом встановлено, що керівник відповідача був позбавлений можливості отримати такі в зв`язку із відсутністю позивача на роботі та неможливістю зв`язатися із ним засобами телефонного зв`язку, а в перший день його виходу на роботу - 03 жовтня 2019 року та при ознайомленні з наказом про звільнення, позивач відмовився надати такі пояснення. Ця обставина також підтверджується актом від 03 жовтня 2019 року № 3а.
Апеляційний суд вважав, що при видачі наказу від 01 жовтня 2019 року № 58Ф про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач дотримався процедури звільнення та не допустив порушення вимог трудового законодавства. У зв`язку із цим оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним, а тому підстави для поновлення позивача на роботі відсутні.
Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від основної вимоги про поновлення на роботі (яка визнана судом безпідставною), а тому за висновком суду вона також не підлягала задоволенню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про законність звільнення позивача на підставі неправильної оцінки доказів та припущень. Належні докази відсутності його на роботі у відповідні дні у справі відсутні; звільнення позивача відбулося без узгодження такого із профспілковою організацією; при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідач не отримав від нього пояснення щодо причин його відсутності на роботі. Ці обставини вказують на незаконність наказу про звільнення та необхідність поновлення позивача на роботі. Разом із цим апеляційний суд не врахував, що саме відповідач є розпорядником фонду заробітної плати, а тому і є належним відповідачем в частини позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апеляційним судом не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах: від 06 червня 2018 року в справі № 475/315/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 295/14595/17, від 22 січня 2020 року в справі № 523/18007/17, від 18 березня 2020 року в справі № 759/10253/16-ц, що тягар доказування законності примусового звільнення працівника покладається на роботодавця. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
22 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, зазначвши про безпідставність доводів, викладених у відзиві. Просив суд задовольнити його касаційну скаргу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
10 березня 2021 року Ясеневопільнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відповідно стверджувала про законність рішення суду апеляційної інстанції. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 01 серпня 2015 року працював в Ясеневопільнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів на посаді завідуючого господарством (далі - завгосп).
Наказом директора школи від 25 жовтня 2018 року № К50 затверджено посадову інструкцію завгоспа школи, з якою позивача було ознайомлено.
У інструкції зазначено, зокрема, що: завгосп школи призначається на посаду і звільняється з неї директором школи; завгосп школи підпорядковується безпосередньо директору школи; основними напрямками діяльності завгоспа є забезпечення господарської діяльності школи, матеріально-технічне забезпечення навчального процесу, забезпечення здорових та безпечних умов праці і навчання; завгосп школи працює в режимі ненормованого робочого дня
У акті від 30 вересня 2019 року № 1, складеного комісією у складі: директора школи Книгиницької С. С., в. о. голови профспілки ОСОБА_4, вчителя школи ОСОБА_5, зазначено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 30 вересня 2019 року з 10-20 год до 17-00 год.
У акті від 01 жовтня 2019 року № 3, складеного комісією у складі: директора школи Книгиницької С. С., голови Городенківської районної ради Мандич І. П., вчителя ОСОБА_6 зазначено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 01 жовтня 2019 року з 08-30 год до 17-00 год; на телефонні дзвінки не відповідав.
Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які підписували акти, показали наступне: вони не бачили позивача на роботі 30 вересня 2019 року та 01 жовтня 2019 року; завгосп протягом робочого дня міг знаходитись в будь-якій частині приміщення школи чи на території школи; працюючи у школі вчителями, у визначений час проводили заняття та не спостерігали за завгоспом безперервно, чи він був на роботі чи ні; завгосп міг перебувати у кабінеті разом із іншими техпрацівниками школи, або знаходитися в іншому місці на території школи; на дверях того кабінету, де час від часу перебував ОСОБА_1 разом із іншими техпрацівниками, відсутня вивіска, що то кабінет завгоспа. Свідок ОСОБА_6 підтвердила, що підписувала акт та 01 жовтня 2019 року була у школі до 15-00 год; свідок ОСОБА_4 була у школі 30 вересня 2019 року з 09-30 год до 13-00 год; свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 показали, що вони знали про відсутність завгоспа із слів директора і тому підписали акт.
Наказом директора Ясеневопільнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради від 01 жовтня 2019 року № 78 день відсутності позивача на роботі - 01 жовтня 2019 року визнано прогулом без поважних причин; вказано заступнику директора з навчально-виховної роботи Шкварок М. І. на необхідність позначити у табелі обліку використання робочого часу дні відсутності позивача як прогули; зазначено про необхідність застосування до ОСОБА_1 за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом від 01 жовтня 2019 року № 58Ф ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу зазначено акти про порушення трудової дисципліни.
У акті від 01 жовтня 2019 року № 2, складеному комісією відповідача у складі: Книгницької С. С., ОСОБА_4, ОСОБА_8, вказано, що 13 червня 2019 року трудова книжка була видана на руки і станом на 01 жовтня 2019 року відсутня. Тому у трудовій книжці ОСОБА_1 не зроблено запис про звільнення.
У акті від 03 жовтня 2019 року № 3а, складеному комісією у складі: Книгницької С. С., Шкварок М. І., ОСОБА_8 зазначено, що 03 жовтня 2019 року о 10-05 год ОСОБА_1 повернув трудову книжку для внесення запису про звільнення; від письмових пояснень він відмовився; трудову книжку не отримав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право
на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні підстави для їх задоволення, оскільки позивач був відсутній на роботі понад три години протягом робочого дня, що підтверджено належними доказами та зміст яких не спростований позивачем; жодних пояснень з цього приводу, а саме, щодо поважності причин його відсутності на роботі, позивачем ні відповідачу, ні до судів надано не було. Ці обставини свідчать про вчинення позивачем прогулу без поважних причин, а тому оскаржуваний наказ про звільнення останнього на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України винесений відповідачем з дотриманням вимог закону, в зв`язку із чим відповідно відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на роботі. Оскільки звільнення позивача апеляційний суд визнав законним, а тому вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 3 роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Судом апеляційної інстанції встановлено на підставі наданих відповідачем актів від 30 вересня 2019 року та від 01 жовтня 2019 року відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом більше трьох годин у кожен із цих днів.
Апеляційним судом було надано належну оцінку показам свідків - з числа осіб, які підписували вищезазначені акти. Свідки підтвердили, що не бачили позивача на роботі у дні, вказані в актах. Покази свідка ОСОБА_4 про її наявність на роботі 30 вересня 2019 року до 13-00 год та свідка ОСОБА_6 - про перебування на роботі 01 жовтня 2019 року до 15-00 год апеляційним судом оцінено у взаємозв`язку із змістом відповідних актів та зроблено правильний висновок, що дані покази не спростовують факт відсутності ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня.
Натомість, ОСОБА_1 жодним чином не спростовано інформацію, викладену в зазначених актах, зокрема, наявності його на роботі у відповідні дні та години. Доказів відсутності позивача на роботі з поважних причин у вказані дні та години ним до судів першої та/або апеляційної інстанцій не було надано.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Апеляційним судом установлено, що до застосування дисциплінарного стягнення відповідач не отримав від ОСОБА_1 письмові пояснення за фактом порушення трудової дисципліни.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача (директор школи) підтвердив неможливість отримати такі пояснення в зв`язку із відсутністю позивача та неможливістю зв`язатися із ним засобами телефонного зв`язку. Натомість, у перший день виходу на роботу після прогулу - 03 жовтня 2019 року та при ознайомленні з наказом про звільнення ОСОБА_1 відмовився надати такі пояснення. Ця обставина підтверджується актом від 30 жовтня 2019 року № 3а, складеним відповідною комісією у складі 3 осіб.
У подальшому ОСОБА_1 не надав відповідні пояснення та докази на підтвердження їх обґрунтованості щодо поважності причин його відсутності на роботі у відповідний період часу, ні роботодавцю, ні до судів при розгляді цієї справи.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 наведено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року в справі 711/8227/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З урахуванням встановлених фактичних обставин у цій справі, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що невиконання відповідачем обов`язку отримати відповідне письмове пояснення від позивача та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення.
У частині першійстатті 43 КЗпП України зазначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Апеляційним судом встановлено, що на день звільнення ОСОБА_2 не був членом профспілкового комітету Ясеневопільнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городенківської районної ради або іншої профспілкової організації, а тому правильно відхилив доводи позивача про незаконність його звільнення без згоди первинної профспілкової організації.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що при видачі наказу від 01 жовтня 2019 року № 58Ф про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства. Відтак, оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним та скасованим, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.
Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, дослідивши належними чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 475/315/16-ц, що роботодавець зобов`язаний довести відсутність боргу по заробітній платі перед працівником на час звільнення останнього, оскільки у справі, яка переглядається, позивачем не заявлялися позовні вимоги про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати або інших, належних, але не виплачених йому при звільненні коштів.
Є безпідставними аргументи касаційної скарги позивача щодо неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року в справі № 295/14595/17, від 22 січня 2020 року в справі № 523/18007/17, від 18 березня 2020 року в справі № 759/10253/16-ц року, що на роботодавця покладається обов`язок доведення законності звільнення працівника, оскільки оскаржуване рішення ухвалене з урахуванням такого висновку. Апеляційним судом встановлено на підставі наданих відповідачем (роботодавцем) доказів дотримання ним законодавства при звільненні позивача. Натомість ці докази не спростовані позивачем згідно статей 12, 81 ЦПК України.
Наведені у касаційній скарзі інші аргументи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, оскільки в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Верховний Суд враховує, як неодноразово вказував ЄСПЛ, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.