ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 520/11155/2020
адміністративне провадження № К/9901/14000/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 (головуючий суддя - О.М. Шляхова)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 (головуючий суддя - А.О. Бегунц, судді - С.С. Рєзнікова, Л.В. Мельнікова)
у справі № 520/11155/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області,
про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.07.2020 № 323-20;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки перевірка інформації, яку позивач надала під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, а також підтвердила в процесі проведення відповідних співбесід щодо ситуації в країні її громадянської належності (Камерун), причин, через які позивач не може повернутися до неї, всупереч вимогам законодавства, проводилася поверхово та не об`єктивно, ситуація у країні походження позивача належним чином не вивчалась.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021, адміністративний позов залишено без задоволення.
4. При прийнятті рішень суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням 30.07.2020 № 323-20, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справах № 815/4796/17, № 813/666/16, від 24.12.2020 у справі № 2040/6507/18, від 28.01.2021 у справі № 640/2360/20, від 13.02.2020 у справі № 804/14800/15, від 27.04.2020 у справі № 813/1455/17, від 25.06.2020 у справі № 815/2143/16, від 24.12.2020 у справі № 2040/6507/18, від 26.02.2020 у справі № 0740/752/18, від 19.02.2020 у справі № 815/2580/17.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не було досліджено інформацію по країні проходження, що була долучена до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно установлено обставини справи, зокрема мовну приналежність позивачки, час прибуття в Україні, ситуацію з безпекою в місці колишнього проживання.
Позиція інших учасників справи
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 28.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. 24.02.2020 ОСОБА_1, громадянка Республіки Камерун, звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. На виконання вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з позивачкою проведено співбесіди, за результатами яких складено протоколи від 04.03.2020 № 2020КН0024, від 15.05.2020 № 2020КН0024.
12. Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області сформовано висновок по справі № 2020КН0029 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Камерун ОСОБА_1, в якому, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини шостої статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, рекомендовано за доцільне відмовити громадянці Республіки Камерун ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. Рішенням Державної міграційної служби України від 30.07.2020 року № 323-20 відмовлено громадянці Республіки Камерун ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. Позивачкою отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 95 від 13.08.2020.
15. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивачка звернулася до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
19. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
20. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини першої якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
22. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
23. Частиною другою статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
25. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
26. Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
27. Відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.