ПОСТАНОВА
Іменем України
23 листопада 2021 року
Київ
справа №826/4334/16
адміністративне провадження № К/9901/32369/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/4334/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕТ", про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕТ", до якої приєдналось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, прийняту у складі судді Федорчука А.Б., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Кузьмишиної О.М.,
в с т а н о в и в :
ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" звернулося у суд з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження від 25 лютого 2016 року № 433.
Позивач зазначає, що згідно з розпорядженням від 25 лютого 2016 року № 433 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, позивача зобов`язано вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення, а саме: при укладанні Договору № 20/07УКСБ про відступлення права вимоги по кредитному договору №11193612000 від 03 серпня 2007 року Товариством не виконано вимоги глави 73 ЦК України (факторинг), що призвело до порушення вимоги законодавства у сфері фінансових послуг.
Проте, позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), а не факторингу, у зв`язку з чим підстави для визначення факту порушення Товариством вимог законодавства у сфері фінансових послуг відсутні, є необґрунтованими, оскільки зазначені посилання суперечать змісту Договору № 2 (предмету, ціні, правам та обов`язкам).
Постановою Оружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Як встановлено, 22 липня 2015 року між AT "Укрсиббанк" (Первісний кредитор) та позивачем укладено договір № 69/FAA про відступлення права вимоги по кредитному договору № 11193612000 від 03 серпня 2007 року (далі - договір №1).
Також, 22 липня 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Ессет Менеджмент" укладено Договір №20/07УКСБ про відступлення права вимоги по кредитному договору №11193612000 від 03 серпня 2007 року (далі - Договір №2).
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Договору № 2 "ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ" позивач (Первісний Кредитор за Договором № 2) в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним в Україні законодавством, за плату, передбачену даним Договором, в повному обсязі відступає, а ТОВ "Інтер Ессет Менеджмент" (Новий Кредитор за Договором № 2) набуває в повному обсязі право грошових вимог Первісного Кредитора за Договором № 2 за наступним Кредитним договором: Кредитний договір № 11193612000 від 03 серпня 2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, укладений між ПАТ "Укрсиббанк" та ТОВ "ТІВОЛІ" (Боржник), право вимоги по якому перейшло до Первісного кредитора за Договором № 69/FAA від 22 липня 2015 року про відступлення права вимоги по кредитному договору № 11193612000 від 03 серпня 2007 року, укладеному з ПАТ "УКРСИББАНК".
Пунктом 2.1 розділу 2 "ЦІНА ДОГОВОРУ ТА ПОРЯДОК ОПЛАТИ" передбачено, що первісний Кредитор та Новий Кредитор домовились, що вартість відступленого права вимоги за Кредитним договором складає 7695000,00 (сім мільйонів шістсот дев`яносто п`ять тисяч) гривень 00 коп., та повинна бути сплачена Новим Кредитором відповідно до п.2.2 цього договору.
Пунктом 3.7 розділу 3 "ПРАВА ТА ОБОВ`ЯЗКИ СТОРІН" Договору № 2 передбачено право Нового Кредитора за Договором № 2 відступати право вимоги за Кредитним договором та договорами забезпечення, переліченими в п.п. в) п. 3.3. даного Договору, без будь-яких обмежень.
Згідно з інформацією, внесеної до Державного реєстру фінансових установ, який веде Нацкомфінпослуг, що також не заперечувалось позивачем, інформація про ТОВ "Інтер Ессет Менеджмент" (код за ЄДРПОУ 38926649) до Державного реєстру фінансових установ не вносилась. Також, ТОВ "Інтер Ессет Менеджмент" статусу фінансової установи не набувало, ліцензій та/або інших дозволів на надання фінансових послуг не отримувало.
Розпорядженням № 433 від 25 лютого 2016 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, позивача зобов`язано вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення, а саме: при укладанні Договору № 20/07УКСБ про відступлення права вимоги по кредитному договору №11193612000 від 03 серпня 2007 року Товариством не виконано вимоги глави 73 ЦК України, що призвело до порушення вимоги законодавства у сфері фінансових послуг.
Позивач вважає зазначене розпорядження протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що оскільки ТОВ "Інтер Ессет Менеджмент", не є банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за Договором № 2, то позивач, відповідно до вимог глави 73 ЦК, не мав права відступати ТОВ "Інтер Ессет Менеджмент" своє право грошової вимоги до боржника набуте за Договором № 1.
Третя особа у поданій касаційній скарзі, а аткож позивач, який приєднався до вимог касаційної скарги, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Аналізуючи природу факторингу, доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).
З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб`ютора продукції.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду (постанова від 16 березня 2021 року, справа № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21).
Крім того, із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року (справа №826/15098/16, адміністративне провадження №К/9901/37085/18).
Спірний договір є двостороннім, а його предметом є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). При цьому, договір не передбачає оплату послуги, а різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги. Доказів зворотного не встановлено.
Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
Оскільки, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майнового права, а не факторингу, то твердження відповідача про порушення вимог законодавства у сфері фінансових послуг є необґрунтованими, а спірне розпорядження - неправомірним.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищезазначене, рішення судів належить скасувати з прийняттям нового рішення, яким позов задовольнити.
Керуючись статтями 139, 344, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд