ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/12669/21
адміністративне провадження № К/9901/31617/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року (суддя Погрібніченко І.М.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року (судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №640/12669/21 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз" (далі - позивач, ПАТ "Компанія "Райз") звернулось до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просило скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни від 15 квітня 2021 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №55583162.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року відмовлено Приватному акціонерному товариству "Компанія "Райз" у відкритті провадження в адміністративній справі.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що поданий Приватним акціонерним товариством "Компанія "Райз" адміністративний позов до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність застосування судом першої інстанції положень статті 170 КАС України та відмову у відкритті позовного провадження.
Провадження в суді касаційної інстанції
Приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз" уважаючи судові рішення судів попередніх інстанції ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, подало касаційну скаргу.
У касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.
В обґрунтування касаційної скарги позивач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц, зазначає, що спірні правовідносини виникли під час виконання виконавцем зведеного провадження №55597446, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій.
Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Джерела права й акти їх застосування
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
За частинами першою, другою статті 74 цього Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до пункту частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зміст фактичних обставин і системний аналіз нормативних положень свідчить, що питанням яке підлягає вирішенню є належність заявлених позовних вимог до юрисдикції адміністративного суду.
Питання юрисдикції суду щодо спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, Велика Палата Верховного Суду вирішувала неодноразово. Так, у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 442/2270/17-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 324/1018/17 і від 05 грудня 2018 року у справі № 422/2248/17 вона дійшла таких висновків:
- при визначенні юрисдикції суду щодо спору необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження;
- якщо виконавче провадження відкрите, і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої nстатті 3 Закону України "Про виконавче провадження", тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні;
- якщо примусове виконання здійснювалось на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження мали розглядатися у порядку, передбаченому статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, чи статтею 287 цього кодексу, чинній з указаної дати.
Верховний Суд зазначає, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема щодо судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
У матеріалах справи міститься постанова від 22 січня 2018 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче, відповідно до якої об`єднано виконавчі провадження №49881496, №55583162 у зведене виконавче провадження №55597446.
Відповідно до постанови від 30 березня 2020 року у виконавчому провадженні №55583162 державним виконавцем зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року №759/16206/14-ц.
У подальшому, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою Світланою Григорівною прийнято постанову від 15 квітня 2021 року про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №55583162.
Також, у матеріалах справи, міститься вимога державного виконавця №55583162 від 04 березня 2020 року, у якій, серед іншого, зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження №55597446, яке складається з: виконавчого провадження №49881496 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 13 травня 2015 року №910/5305/15-г, виконавчого провадження №55583162 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року №759/16206/14-ц, виконавчого провадження №56631625 з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 21 травня 2018 року №910/14247/17, виконавчого провадження №60350163 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року №759/6378/15-ц, виконавчого провадження №60377284 з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року №910/10935/17.
Верховний Суд зазначає, що оскільки чинне законодавство не врегульовує порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України таке оскарження відбувається за правилами адміністративного судочинства (указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 і № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18).
Таким чином, оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), з урахуванням уточнення, висновку, викладеного у пункті 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), зазначено, що: "при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням".
Разом із тим, судами попередніх інстанцій не перевірено, які саме виконавчі провадження об`єднано у зведеному виконавчому провадженні № 55597446, за правилами якої юрисдикції ухвалені судові рішення, що перебувають на виконанні у зведеному виконавчому провадженні. Тому зробили передчасний висновок про розгляд скарги Святошинським районним судом м. Києва.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі №640/12669/21 із направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.