Постанова
Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 638/6166/13-к
провадження № 51-3220 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Костюка О. С.,
в режимі відеоконференції:
захисника Краснікова О. І.,
засудженої ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220480001004, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено виконання обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вироком вирішено питання судових витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 березня 2021 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона, 12 лютого 2013 року приблизно о 00:30 год, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2, у ході конфлікту на побутовому ґрунті зі своєю бабусею ОСОБА_2, діючи умисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесла останній кулаками удари по обличчю та тулубу, в тому числі в район грудної клітини, спричинивши останній закриту тупу травму грудної клітини та множинні переломи ребер, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 18/459-Дм/13 від 22 березня 2013 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та стало причиною смерті ОСОБА_2 .
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, при розгляді апеляційної скарги сторони обвинувачення, в якій ставилось питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового, в зв`язку з безпідставним застосуванням положень ст. 69 КК України та неправильним застосуванням ст. 75 КК України, належним чином не перевірив її доводів та передчасно залишив без задоволення, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та наявність у справі даних про особу засудженої. Стверджує про відсутність у судовому рішенні належного обґрунтування можливості призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду засуджена ОСОБА_1 і її захисник Красніков О. І. посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі прокурора доводів, вважав, що оскаржувану судові ухвалу апеляційного суду слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому, згідно з положеннями ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 419 КПКУкраїни визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 дотримано в повному обсязі.
Так, зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що прокурор, не погоджуючись з вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу в якій стверджував про неправильне застосування вимог статей, 69, 75 ККУкраїни і не співмірність призначеного засудженій покарання її протиправним діянням внаслідок м`якості.
Касаційна скарга прокурора за своїм змістом аналогічна доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення і також стосується питань призначення покарання, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
При цьому, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 ККУкраїни), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 ККУкраїни тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексуза це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо заходу примусу засудженій ОСОБА_1, суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин, дані про особу винуватої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, офіційно працює, має постійне місце реєстрації та проживання, незаміжня та немає дітей.
При призначенні покарання суд визнав обставини, які пом`якшують покарання: визнання вини засудженою та щире каяття.
Врахувавши зазначене, наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, відсутність претензій з боку потерпілого - її брата, те, що з моменту вчинення злочину минуло 7 років та за цей час засуджена своєчасно з`являлась у судові засідання, надавала добровільні показання, не порушувала запобіжний захід та вчинила злочин внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, страждає та хвилюються за скоєне, суд умотивувавши своє рішення, обґрунтовано прийшов до висновку про застосування до засудженої положень ст. 69 КК Українита призначив ОСОБА_1 основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За таких обставин твердження прокурора про неправильність застосування судом вимог ст. 69 ККУкраїни є необґрунтованими.
Також, апеляційний суд правильно погодився з місцевим судом щодо можливості виправлення ОСОБА_1 при звільненні її від відбування покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час іспитового строку.
Відповідно до приписів ст. 75 ККУкраїни, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту вироку суду вбачається, що ОСОБА_1 має постійне місце реєстрації та проживання, працевлаштована, що вказує на наявність у неї стійких соціальних зав`язків. При цьому, ті обставини, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненому визнала повністю, щиро розкаялась, надавала добровільні показання, зробила належні висновки та зобов`язалась в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки, вказують на формування в неї позитивних установок, які додатково свідчать про можливість застосування до неї ст. 75 ККУкраїни.
Також стимулюванням правослухняної поведінки ОСОБА_1 є контроль за поведінкою засудженої протягом найбільшого терміну, визначеного законом для тривалості іспитового строку, а також можливість її направлення для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на неї обов`язків або систематичного вчинення правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення.
За таких обставин, у цьому конкретному випадку є необґрунтованими твердження прокурора відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 ККУкраїни.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції розглянуто відповідно до вимог кримінального процесуального закону із дотриманням загальних засад кримінального провадження, у тому числі змагальності сторін, а оскаржуване прокурором судове рішення відповідно до вимог ст. 370 КПКУкраїни є законним та обґрунтованим.
При цьому, ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни, оскільки в ній, окрім іншого, зазначені та належним чином мотивовані підстави, з яких апеляційна скарга прокурора визнана безпідставною.