Постанова
іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 722/654/19
провадження № 51-4041км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисників Іванічека О. І., Чернушки А. Е.,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_1 - адвокатів Чернушки А. Е. та Іванічека О. І. на вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 04 березня 2021 року й ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260140000052, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 04 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 лютого 2019 року приблизно о 20:15, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1, діючи умисно, з метою заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_2, на ґрунті неприязних відносин, завдав одного удару дерев`яною палицею, яку він приніс із собою, по голові ОСОБА_2, заподіявши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпечності в момент заподіяння, від яких потерпілий помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які її подали
У поданих касаційних скаргах захисники Чернушка А. Е. та Іванічек О. І., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені щодо їх підзахисного судові рішення і закрити кримінальне провадження. Водночас захисник Чернушка А. Е. просить суд касаційної інстанції вирішити долю речових доказів у порядку, передбаченому ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК).
Суть доводів касаційних скарг захисників зводиться до тверджень про відсутність у матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_1 належних і допустимих доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та про наявність у діях підзахисного необхідної або уявної оборони.
Так, захисник Іванічек О. І. вважає висновок судово-медичної експертизи від 25 березня 2019 року № 15 недопустимим доказом, оскільки в матеріалах справи відсутня ухвала про надання доступу до медичної карти потерпілого.
Як указує захисник суди не взяли до уваги того, що проведення зазначеної експертизи було доручено експертам КМУ "Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи", тоді як провів її судово-медичний експерт Сокирянського міжрайонного відділення судово-медичних експертиз ОСОБА_3 .
За твердженням ОСОБА_4, в матеріалах кримінального провадження відсутня медична картка № 712 на ім`я ОСОБА_2, на яку посилалися експерти у своїх висновках від 25 березня 2019 року № 15 та від 12 березня 2020 року № 031, а тому, з урахуванням положень ч. 12 ст. 290 КПК указані висновки експертів є недопустимими доказами.
Вважає, що суд необґрунтовано не врахував як доказ протокол слідчого експерименту, проведеного із засудженим ОСОБА_1 . Крім того, з погляду захисника, суд на підставі п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК мав визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_5, оскільки вказану слідчу дію було проведено без захисника.
Також ОСОБА_4 скаржиться на неналежне з`ясування судом фактичних обставин справи, а саме щодо нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 та ненадання необхідної оцінки дослідженим доказам, через що суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.
Захисник указує, що висновки судів попередніх інстанцій стосовно винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях, оскільки у справі відсутні прямі докази того, що у їх підзахисного був мотив та бажання спричинити шкоду потерпілому.
На думку ОСОБА_4, дії засудженого необхідно кваліфікувати за ст. 36 або ст. 37 КК.
Крім того, зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки відмовив ОСОБА_4 в задоволенні клопотання про повторний допит свідків, тоді як, на думку захисника, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
Водночас захисник Чернушка А. Е. вважає недопустимим висновок судово-медичної експертизи від 25 березня 2019 року, оскільки за ухвалою слідчого судді проведення експертизи було доручено експертам КМУ "Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Департаменту охорони здоров`я Чернівецької обласної державної адміністрації, натомість її проведено одним експертом, що є порушенням ч. 1 ст. 242 КПК.
Крім того, стверджує, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом через порушення ст. 238 КПК, оскільки під час огляду трупа не було залучено судово-медичного експерта або лікаря.
Також, на думку цього захисника, засуджений ОСОБА_1 діяв у межах необхідної оборони.
Інші порушення вимог КПК ОСОБА_6 вбачає в тому, що Чернівецький апеляційний суд, визначаючи підсудність кримінального провадження за Кельменецьким районним судом Чернівецької області, посилаючись на ч. 13 ст. 31 КПК, неправильно визначив найбільш територіально наближений суд, яким на думку захисника, є Новодністровський міський суд.
Позиції учасників судового провадження
Захисники Іванічек О. В., Чернушка А. Е. та засуджений ОСОБА_1 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор Матюшева О. В., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та просила постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК установлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів сторони захисту в апеляційних скаргах. За результатами перевірки не було встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Посилання захисника Іванічека О. І. на те, що висновки суду стосовно винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні прямі докази того, що у його підзахисного був мотив та бажання спричинити шкоду потерпілому, є безпідставними.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року, справа № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року, справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21.
Навпаки ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як засвідчує судова практика, доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел та необережність щодо настання смерті потерпілого.
Перевіривши зазначені твердження сторони захисту, Верховний Суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, даними в суді засудженим ОСОБА_1, який не визнав винуватості та пояснив, що, коли він побачив ОСОБА_2, той йшов зі своєю співмешканкою та висловлювався у його бік нецензурною лайкою, кричав, що "заріже всіх". Злякавшись за здоров`я тещі, яка в цей час набирала з колодязя воду, він узяв дерев`яну палицю і вибіг на вулицю, ОСОБА_2 витягнув з кишені ніж і почав бігти до нього. Він повернувся до ОСОБА_2 спиною і, розвертаючись, ударив його палицею. Потерпілий став навколішки, і в цей час засуджений побачив кров на його руках, яка також текла з носа. Він узяв воду і почав поливати ОСОБА_2, після цього останній підвівся і пішов. Також указав, що між ним та потерпілим були неприязні відносини.
Крім того, суд узяв до уваги показання: потерпілої ОСОБА_7 (матері потерпілого), якій зателефонувала ОСОБА_5 та повідомила, що ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_2 палицею по голові, а також свідків: ОСОБА_5 (співмешканки потерпілого), яка повідомила, що разом із ОСОБА_2 йшли вулицею, до них вибіг ОСОБА_1 і закричав: "Ти, що такий крутий", потерпілий відштовхнув її і розвернувся до ОСОБА_1 . У цей час останній вдарив ОСОБА_2 палицею по голові, від чого той впав, вона допомогла йому піднятися і відвела до будинку. Також показала, що того вечора в кишенях ОСОБА_2 ніякої зброї не було;
ОСОБА_8 (тещі засудженого), яка вказала, що, вийшовши до колодязя по воду, побачила, як по вулиці йшов ОСОБА_2 і лаявся на адресу ОСОБА_1 . Коли останній вийшов на вулицю, потерпілий зупинився і крикнув: "Я тебе вб`ю". Коли вона розвернулася, то побачила, що у ОСОБА_2 щось блиснуло, в цей час ОСОБА_1 ударив його. Як саме останній завдавав удару, вона не бачила, бо якраз набирала воду з колодязя. Також вказала, що, коли вона підійшла до ОСОБА_2, який стояв навколішки, в його руках нічого не було;
ОСОБА_9 (дружини засудженого), яка пояснила, що про обставини конфлікту знає зі слів її чоловіка. Також зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були неприязні стосунки;
ОСОБА_10 (дядька потерпілого), який від ОСОБА_5 дізнався, що ОСОБА_2 побив ОСОБА_1, і сам бачив подряпини на голові потерпілого.
Крім того, висновок районного суду ґрунтується на письмових доказах: висновку судово-медичного експерта від 25 березня 2019 року № 15, відповідно до якого під час експертизи трупа ОСОБА_2 встановлено, що його смерть перебуває в прямому причинному зв`язку з наявною у нього закритою внутрішньо-черепною травмою із забоєм речовини головного мозку. Виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження прижиттєвого походження і виникли задовго до настання смерті від одноразової дії тупого предмета з обмеженою поверхнею; висновку експертів за результатом проведеної у справі комісійної судово-медичної експертизи від 06 квітня 2020 року № 031, згідно з яким ОСОБА_2 у Сокирянській центральній районній лікарні було надано своєчасну, кваліфіковану і спеціалізовану медичну допомогу, в адекватних діагностованій патології та стану хворого об`ємі та якості, яка однак не мала позитивного результату - виживання й одужання пацієнта з огляду на грубу травматичну патологію головного мозку та її ускладнення.
Крім того, місцевий суд не взяв до уваги як докази протоколи слідчих експериментів з ОСОБА_5 та ОСОБА_1, оскільки вони містять лише пояснення свідка та засудженого, яких безпосередньо було допитано в судовому засіданні.
Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисникиЧернушка А. Е. та Іванічек О. І. подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просили скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, виправдати його та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисниками у згаданих апеляційних скаргах, і вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
За таких обставин Суд відхиляє твердження сторони захисту в цій частині.
Безпідставними є твердження сторони захисту про недопустимість висновку судово-медичної експертизи від 25 березня 2019 року № 15 через те, що проведення зазначеної експертизи було доручено експертам КМУ "Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи", тоді як її провів судово-медичний експерт Сокирянського міжрайонного відділення судово-медичних експертиз ОСОБА_3
Перш за все Суд відмічає, що такі доводи захисника Чернушки А. Е. були предметом перевірки судів попередніх інстанції, які, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшли висновку про їх неспроможність.
Зокрема, мотивуючи свій висновок у цій частині, суди вказали, що відповідно до п. 2.3 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ від 17 січня 1995 року № 6, первинна судово-медична експертиза може бути проведена як одним, так і кількома експертами. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи. Згідно з п. 2.4 цієї Інструкції участь кількох експертів є обов`язковою при проведенні: експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ, експертиз із визначення втрати загальної та професійної працездатності. Відповідно до п. 2.6 цієї Інструкції, персональний склад експертів, що проводять експертизу, визначається особою, яка призначила експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи у разі відсутності в документі про призначення експертизи персонального складу експертів.
Отже, за вищевказаною Інструкцією, первинна судово-медична експертиза може бути проведена одним експертом, якого визначає начальник бюро судово-медичної експертизи.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 березня 2019 року було задоволено клопотання слідчого та доручено експертам КМУ "Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" Департаменту охорони здоров`я Чернівецької обласної державної адміністрації проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 .
З висновку експерта від 25 березня 2019 року № 15 видно, що експертизу трупа ОСОБА_2 провів ОСОБА_3 - судово-медичний експерт Сокирянського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, яке є структурним підрозділом зазначеної вище установи.
Таким чином, експертиза проведена компетентним експертом у межах наданих йому законом повноважень із зазначенням проведених досліджень.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 експертом ОСОБА_3 одноособово не порушило права засудженого, а доводи касаційної скарги захисника Чернушки А. Е. не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій.
Також Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_4 про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутня медична карта № 712 на ім`я ОСОБА_2, на яку посилалися експерти у своїх висновках від 25 березня 2019 року № 15 та від 12 березня 2020 року № 031, і ухвала про надання доступу до медичної карти потерпілого.
Всупереч твердженням захисників у матеріалах кримінального провадження наявна медична карта стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_2, однак їй присвоєно номер 720. Даних про відкриття на ім`я потерпілого медичної карти за № 712, про що вказує сторона захисту, матеріали кримінального провадження не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться. Приписи кримінального процесуального закону вказують на те, що вимога звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів не є абсолютною. Вона може не застосовуватися, зокрема, у тому разі, коли запитувана сторона надає необхідні речі і документи, наприклад, за письмовим запитом. Лише у разі відмови надати запитувані речі і документи сторона може звернутися до слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов`язати володільця надати тимчасовий доступ до речей і документів органу досудового розслідування.
Згідно з висновком експерта від 25 березня 2019 року № 15 під час судово-медичної експертизи трупа експерт використовував дані, що містяться в карті стаціонарного хворого № 720. Разом з тим з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що доступ до цієї карти не був наданий стороні обвинувачення добровільно.
Що стосується використання зазначеної медичної карти під час комісійної судово-медичної експертизи від 06 квітня 2020 року № 031, то Верховний Суд звертає увагу на таке. Цю експертизу було призначено ухвалою суду саме за клопотанням сторони захисту, яка ставила питання з приводу надання потерпілому медичної допомоги у закладі охорони здоров`я, відповіді на які можливо було надати виключно на підставі указаної карти.
При цьому слідчий суддя, задовольнивши частково клопотання сторони захисту, виходячи з поставлених перед експертом питань, зобов`язав Сокирянську центральну районну лікарню надати експертам медичну карту стаціонарного хворого № 720 на ім`я ОСОБА_2 .
З огляду на викладене Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що медичну карту № 720 було надано експертам з порушенням процесуального закону, яке необхідно вважати істотним.
Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє доводи захисника Іванічека О. І. про недопустимість вищевказаних висновків експертів через порушення ст. 290 КПК.
По-перше, як зазначено вище, карта стаціонарного хворого № 720 наявна в матеріалах кримінального провадження, а по-друге, згідно з протоколом про надання підозрюваному, його представникам та захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування захисники Іванічек О. І. та Чернушка А. Е. ознайомлені з цими матеріалами і будь-яких заяв і клопотань про невідкриття їм під час ознайомлення медичної карти вони не заявляли.
До того ж у цій частині Верховний Суд звертає увагу на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відповідно до якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в значенні ст. 412 цього Кодексу і не веде до визнання висновку експерта недопустимим доказом, якщо сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних про те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій сторона захисту була позбавлена або обмежена в праві ознайомитися з медичною картою стаціонарного хворого № 720 на ім`я ОСОБА_2 .
Посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на постанову Касаційного кримінального суду від 07 серпня 2019 року у справі № 555/456/18 (провадження № 51-2676км19) є необґрунтованим, оскільки стосовно викладеної у ній позиції кримінальне провадження було передане на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду. Ця палата постановила рішення (висновки якого зазначені вище), в якому не погодилась із запропонованим підходом колегії суддів, висловленим у постанові, на яку посилається сторона захисту.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє вищевказані доводи сторони захисту.
Твердження захисника Іванічека О. І. про те, що суд повинен був визнати протокол слідчого експерименту з ОСОБА_5 та протокол огляду місця події недопустимими доказами, є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, результати цих слідчих дій не були покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1, а відсутність чіткої вказівки про невизнання цих доказів недопустимими не свідчить про незаконність рішення місцевого суду в цілому.
Також Суд відхиляє і посилання захисника про неврахування судом як доказу протоколу слідчого експерименту, проведеного із засудженим ОСОБА_1, адже у касаційній скарзі ОСОБА_4 не навів жодного обґрунтування того, як відомості, зафіксовані в зазначеному протоколі, спростовують визнану судом доведеною версію сторони обвинувачення про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не є прийнятними і доводи сторони захисту стосовно того, що в діях їх підзахисного наявна необхідна або уявна оборона, зважаючи на таке.
Версії сторони захисту щодо наявності в діях ОСОБА_1 необхідної або уявної оборони були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які їх спростували з належним мотивуванням.
Відповідно до ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Згідно зі ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов`язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Особливістю необхідної оборони є специфіка мотиву діяння, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію діяння, пов`язаного з настанням смерті особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Зазначене узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 липня 2021 року (справа № 663/2520/16-к, провадження № 51-1449км21).
Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження, суд першої інстанції встановив, що визначальною у цій справі була поведінка ОСОБА_1, який, взявши палицю, вийшов на вулицю до потерпілого не для здійснення захисту, як про це зазначають захисники, а саме через бажання спричинити шкоду потерпілому, завдав йому одного удару по голові та, побачивши після удару в нього кров, припинив свої дії. Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранення, причини припинення злочинних дій, стосунки засудженого і потерпілого, які були неприязними відповідно до показань самого засудженого та свідків, суд дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_1 саме на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .
З огляду на це, Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту щодо наявності в діях ОСОБА_1 необхідної оборони.
Також суд касаційної інстанції не знаходить підстав вважати, що ОСОБА_1 перебував у стані уявної оборони, оскільки встановлені фактичні обставини справи та досліджені судом докази не вказують на дії зі сторони ОСОБА_2, які засуджений помилково міг розцінити як реальне суспільно небезпечне посягання.
Зважаючи на викладене, Суд відхиляє вказані доводи захисту.
Твердження захисника Іванічека О. І. про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком апеляційного суду. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до початку апеляційного розгляду справи сторона захисту подала клопотання, в якому захисник Іванічек О. І. просив викликати і допитати свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_3 . Також просив витребувати від управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Чернівецькій області копії документів щодо притягнення потерпілого до кримінальної відповідальності; витребувати від Сокирянського відділення поліції Кельменецького відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області копії документів щодо звернень до відділку поліції жителів с. Ломачинці з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_2 .
Апеляційний суд у судовому засіданні від 18 травня 2021 року задовольнив частково клопотання сторони захисту, відмовив у частині виклику свідків, дослідив наявні в матеріалах документи, які характеризують особу потерпілого ОСОБА_2, та, встановивши під час апеляційного розгляду, що сам ОСОБА_1 і його рідні не зверталися до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування зі скаргами на неправомірні дії потерпілого, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту щодо витребування характеризуючих ОСОБА_2 документів.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Верховний Суд вважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.
З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту.
Безпідставними є і доводи, зазначені ОСОБА_6 щодо порушень вимог КПК через неправильне, на думку захисника, визначення Чернівецьким апеляційним судом підсудності цього кримінального провадження за Кельменецьким районним судом Чернівецької області.
З матеріалів кримінального провадження видно, що після надходження обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні до Сокирянського районного суду Чернівецької області та призначення підготовчого судового засідання, суддя Римлянська Г. О. на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 13 червня 2019 року № 1627/0/15-19 була звільнена у відставку, а матеріали кримінального провадження були передані на повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2019 року визначення колегії суддів у Сокирянському районному суді Чернівецької області не відбулось у зв`язку з тим, що не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Відтак голова Сокирянського районного суду Чернівецької області звернувся до Чернівецького апеляційного суду з поданням щодо вирішення питання про направлення цього кримінального провадження до іншого суду в межах юрисдикції Чернівецького апеляційного суду.
Апеляційний суд задовольнив розглянуте подання та направив кримінальне провадження № 12019260140000052 щодо ОСОБА_1 до Кельменецького районного суду Чернівецької області, який і здійснив його розгляд.
У розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 Кельменецьким районним судом Чернівецької області Верховний Суд не вбачає порушень територіальної підсудності.
Більш того, у поданій касаційній скарзі захисник Чернушка А. Е. не навів доводів про те, що цей розгляд перешкодив стороні захисту реалізувати надані їй кримінальним процесуальним законом права і повноваження.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у касаційних скаргах захисники не навели.
Тому з урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги захисників Чернушки А. Е. та Іванічека О. І. необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.
Оскільки постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення не підлягають скасуванню/зміні, Суд не розглядає заявлену в касаційній скарзі захисника Чернушки А. Е. вимогу щодо вирішення долі речових доказів у порядку, передбаченому ст. 100 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд