ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 760/12097/20
провадження № 51-2514км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Григорчук Н.М.,
захисника Стрільця Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100090002339, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), у силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,
за касаційною скаргою захисника Стрільця І.П. на вирок Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 1 квітня 2020 року близько 22:00, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, після того, як малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, не виконала його наказу стати в куток кімнати за її погану поведінку, рукою підняв її за волосся, витягнув з ліжка, підвів до дверей на балкон та вдарив ногою в ділянку спини, від чого малолітня потерпіла впала передньою частиною тулуба на двері балкона. У подальшому ОСОБА_1 в агресивному тоні наказав, щоб малолітня підвелась на ноги, проте ОСОБА_2 не виконала вимогу ОСОБА_1, за що отримала ще два удари лівою ногою в ділянку спини.
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_1 малолітній ОСОБА_2 було заподіяно численні тілесні ушкодження, а саме: ЗЧМТ (закрита черепно-мозкова травма) у вигляді струсу головного мозку, забійних ран у ділянці потилиці, надбрівної дуги зліва, лобної ділянки, підборіддя, синця на повіках лівого ока, численних саден, гематом обличчя, голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок (різної давнини), що відносяться до легкого тілесного ушкодження; закриту травму таза у вигляді перелому в ділянці лонно-сідничного зчленування зліва, поперечного перелому тіла 5-го крижового хребця, що відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості; закриту травму грудної клітки у вигляді розриву та забою правої легені, розриву плеври, наявності повітря у спинномозковому каналі на рівні шийного та верхньо-грудного відділів хребта в обох плевральних порожнинах, у середостінні та м`яких тканинах шиї, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження та є небезпечним у момент заподіяння.
Київський апеляційний суд 25 лютого 2021 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Стрілець Ю.П., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1 через суворість, просить змінити вирок Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю З роки, а вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року залишити без зміни.
На обґрунтування своїх доводів указує, що, на його думку, позиція суду апеляційної інстанції про те, що призначення ОСОБА_1 покарання із звільненням від його відбування не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого та не є достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особам, є хибною та занадто вимогливою, оскільки на обвинуваченого як потенційна провина поміж усього додатково фактично покладається можливе вчинення злочинів іншими особами, через що, призначаючи ОСОБА_1 реальний строк покарання, суд поставився до нього надмірно суворо, не обґрунтовано, а отже, і не справедливо.
На його переконання, апеляційний суд безпідставно відкинув відомості про засудженого, які свідчать про його виправлення і підлягають врахуванню в частині можливості встановлення йому іспитового строку, а саме:
- позитивну характеристику за його місцем роботи;
- ті обставини, що він уклав шлюб з матір`ю потерпілої, у них народилася дитина і ОСОБА_1 є єдиним годувальником родини;
- нормальний стан здоров`я потерпілої;
- прохання матері потерпілої звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні:
-захисник підтримав вимоги, викладені в касаційній скарзі;
-прокурор вважала вирок апеляційного суду законним та обґрунтованим, просила залишити його без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і лише у визначених законом випадках може вийти за межі її вимог.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
У ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що суд може прийняти рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за наявних для того підстав лише з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин провадження.
У санкції ч. 1 ст. 121 КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.
З матеріалів провадження убачається, що відповідно до вироку Солом`янського районного суду м. Києвавід 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, щире каяття як обставину, яка пом`якшує покарання, а також відсутність обставин, які його обтяжують.
Поряд з цим, ураховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який у силу ст. 89 КК раніше не судимий, офіційно не одружений, має на утриманні малолітню дитину та вагітну дружину, офіційно не працював, а також беручи до уваги щире каяття обвинуваченого у вчиненому, його відношення до скоєного злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання і на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням.
Зазначений вирок був скасований у частині призначеного покарання вироком Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, яким ОСОБА_1 було призначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зокрема, апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дійшов правильного висновку, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, суд першої інстанції належним чином не врахував ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, зухвалості та небезпечності дій обвинуваченого, негативних даних, що характеризують особу обвинуваченого, внаслідок чого без достатніх підстав застосував ст. 75 КК та звільнив обвинуваченого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Разом з цим суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що місцевий суд безпідставно врахував як обставину, що позитивно характеризує обвинуваченого, те, що він має на утриманні малолітню дитину та вагітну дружину, адже в ході спільного проживання із ОСОБА_3 обвинувачений проявив себе з негативної сторони та вчинив тяжкий насильницький злочин щодо її малолітньої дитини ОСОБА_2 . Також апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що та обставина, що на час апеляційного розгляду в обвинуваченого народився син, матір`ю якого є ОСОБА_3, не зменшує ступеня тяжкості вчиненого ним злочину.
З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який характеризується абсолютною зневагою до загальнолюдських цінностей, високим рівнем суспільної небезпечності, був вчинений щодо малолітньої дитини, спричинив тяжкі наслідки її фізичному здоров`ю, апеляційний суд дійшов висновку, з яким погоджується і Суд, що призначення ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого та не є достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.
Посилання захисника в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції на обвинуваченого як потенційна провина поміж усього додатково фактично покладається можливе вчинення злочинів іншими особами, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, оскільки судовий розгляд кримінального провадження відповідно до ст. 337 КПК проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив у своєму вироку про попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами в контексті досягнення мети покарання.
Ураховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення (яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжкого злочину), ті обставини, що сорокаоднорічний ОСОБА_1 бив ногою чотирирічну дочку своєї співмешканки (на сьогодні дружини) в спину (умисно заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді численних забійних ран, саден та гематом і ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритої травми таза, перелому в ділянці лонно-сідничного зчленування зліва й поперечного перелому тіла 5-го крижового хребця), а також те, що така зухвала, агресивна, поведінка засудженого переконливо свідчить про відсутність у нього загальноприйнятих морально-етичних цінностей, про невміння поводитися з дітьми, а також займатися їхнім вихованням, Суд не вбачає підстав для висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання. З урахуванням зазначеного посилання в касаційній скарзі захисника на ті обставини, що засуджений одружився з матір`ю потерпілої і в них народилася дитина, що він є єдиним годувальником у сім`ї, а також те, що в потерпілої неврологічної патології не виявлено, стан її здоров`я в нормі, а її матір просить не позбавляти ОСОБА_1 волі, на думку Суду, в цілому не спростовують правильності висновків апеляційного суду стосовно призначеного покарання та стосовно неможливості виправлення засудженого без відбування покарання.
Разом з цим згідно із ч. 1 ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Таким чином, невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого законодавець пов`язує лише з призначенням покарання, яке саме за видом та розміром є несправедливим через м`якість або через суворість.
За таких обставин доводи захисника в касаційній скарзі щодо суворості покарання, призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_1, не є слушними, оскільки суперечать вищезазначеним положенням і твердженню скаржника, зазначеному в касаційній скарзі, про правильне застосування судом першої інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, адже суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 остаточне покарання, вид і строк якого залишився незмінним, що не свідчить про суворість покарання.
Отже, виходячи з конкретних обставин даного кримінального провадження, покарання, обране ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд