Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 161/18191/18
провадження № 51-3289 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.
прокурора Чагарного М. П.
в режимі відеоконференції
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді провадження судом першої інстанції, Обушко Н. Д. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010003440, за обвинуваченням
ОСОБА_1, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, українки, уродженки м. Луцьк Волинської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинення злочинів, передбачених ч. 1ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК та призначене покарання за ч. 1 ст. 185 КК у виды трьох місяців арешту; за ч. 2 ст. 185 КК у виді двох років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у виді одного року шести місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК у виді чотирьох років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначене покарання ОСОБА_1 у виді чотирьох років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений попередній - тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з моменту затримання, тобто з 19 вересня 2018 року.
Стягнуті з ОСОБА_1 у дохід держави судові витрати на загальну суму 1573 грн за проведення товарознавчої експертизи.
Вирішене питання щодо долі речових доказів.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 31 березня 2021 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишений без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винною і засуджено за те, що вона 17 вересня 2018 року близько 8 год. 10 хв., в приміщенні Луцького НВК "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів № 10", що по вул. Ветеранів, 5 в м. Луцьку, Волинської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою заволодіння чужим майном, таємно викрала належну потерпілій ОСОБА_2 одну золоту сережку, вартість якої становить 559 грн., яка знаходилась в вусі малолітньої ОСОБА_3, яка не усвідомлювала факт викрадення останньої в силу малолітнього віку, чим заподіяла потерпілій ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 559 грн.
Цього ж дня близько 9 год. 00 хв. ОСОБА_1, в приміщенні Луцького НВК "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів № 10" за вказаною адресою, діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я малолітньої ОСОБА_4 та виразилось в утриманні нею руки малолітньої, відкрито, повторно, викрала з вуха ОСОБА_4 належну їй одну золоту сережку, вартість якої становить 1 110 грн. чим спричинила потерпілій ОСОБА_5 майнову шкоду на вищевказану суму.
18 вересня 2018 року близько 8 год. 00 хв. ОСОБА_1, в приміщенні туалету Луцького НВК "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів № 10" за вказаною адресою, діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою заволодіння чужим майном, таємно, повторно, викрала належні ОСОБА_6 дві золоті сережки, вартість яких становить 1 626 грн., які знаходились у вухах малолітньої ОСОБА_7, яка не усвідомлювала факт викрадення останніх в силу малолітнього віку, чим спричинила потерпілій ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 1 626 грн.
Цього ж дня, близько 13 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні туалету "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів № 17", що по вул. Щусєва, 7 в м. Луцьку, Волинської області, ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою заволодіння чужим майном, таємно, повторно викрала належні потерпілому ОСОБА_8 дві золоті сережки, вартість яких становить 2 134 грн., які знаходились у вухах малолітньої ОСОБА_9, яка не усвідомлювала факт викрадення останніх в силу малолітнього віку чим заподіяла потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 2 134 грн.
19 вересня 2018 року близько 8 год. 20 хв., ОСОБА_1 у приміщенні туалету "Луцької гімназії № 21" імені Михайла Кравчука, що по вул. Кравчука, 14 в м. Луцьку, Волинської області, вчинила незакінчений замах на повторне таємне викрадення чужого майна, а саме крадіжку однієї золотої сережки, що належить потерпілій ОСОБА_10, вартість якої становить 945 грн., а саме зняла з вуха малолітньої потерпілої ОСОБА_11 вказану сережку, поклала її до рук потерпілої ОСОБА_11, після чого остання вибігла із приміщення туалету, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 березня 2021 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не навів мотивів спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставної перекваліфікації дій засудженої ОСОБА_1 судом першої інстанції та м`якості призначеного покарання засудженій без врахування особи винної та інших обставин справи.
Поза увагою апеляційного суду, на думку прокурора, залишились показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_10 .
Прокурор зазначає, що в порушення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції не навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Чагарний М. П. касаційну скаргу прокурора підтримав у повному обсязі.
Засуджена ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Суд за наявності відповідних доводів сторони у справі здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Вказане також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дотримався зазначених положень закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК за епізодом за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_11, аналогічні доводам, які наводились в суді апеляційної інстанції, були ретельно перевірені судом та визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження.
Суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 419 КПК, у межах своїх повноважень ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора, дав на них вичерпну, вмотивовану відповідь. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, проаналізувавши докази у кримінальному провадженні, у їх сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано достовірних даних про те, що протиправні дії ОСОБА_1, зокрема, незакінчений замах на викрадення чужого майна, вчинений повторно, носили відкритий характер, а тому, виходячи із зазначеного, перекваліфікував її дії з ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК на ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК .
З метою перевірки доводів прокурора щодо незаконності вироку суду у цій частині, апеляційним судом вжито усіх можливих заходів для виклику і допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_11, яка в апеляційний суд на розгляд матеріалів даного кримінального провадження не з`явились. Оскільки суд апеляційної інстанції був процесуально позбавлений можливості надати іншу оцінку доказам, які не досліджувалися безпосередньо ним під час судового розгляду, а відповідно і встановити нові фактичні обставини та ураховуючи, що сукупність безпосередньо досліджених судом першої інстанції доказів не дала змогу дійти висновку поза розумним сумнівом про винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК, апеляційний суд погодився із таким висновком місцевого суду.
Враховуючи сукупність доказів, та неможливість допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_11, апеляційний суд обґрунтовано погодився із висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК. З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та вмотивованими.
За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.
Згідно зі ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.
Згідно усталеної судової практики безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Таким чином, взявши до уваги усі зазначені обставини, зокрема й ті, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, які відносяться до категорії середньої тяжкості та тяжких, а також дані про особу винної, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про можливість призначення ОСОБА_1 покарання у межах санкцій статей, за якими її засуджено. Інших доводів щодо м`якості призначеного винній покарання прокурор не навів, а, отже, підстав вважати таке покарання надто м`яким у Суду немає.
Касаційний суд вважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Під час перевірки вироку суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, та на всі доводи наведені в апеляційних скаргах надав вичерпану відповідь.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, не встановлено.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд