ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 127/2085/19
провадження № 51-3438 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Анісімова Г.М., Булейко О.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Гайдамаки С. В.,
потерпілої ОСОБА_1,
представників потерпілих Герасимчука С. Г.,
Докійчук Н. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Гайдамаки Світлани Володимирівни, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3, прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Щурівці Гайсинського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Як установив суд, ОСОБА_2 12 жовтня 2018 року близько 19 год 00 хв перебував у будинку АДРЕСА_1, де спільно з ОСОБА_4 розпивав спиртні напої. Під час вживання спиртного ОСОБА_2 почав звинувачувати останню у зраді. На ґрунті раптово виниклого почуття ревнощів між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникла сварка. У ході конфлікту ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправність своїх дій, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4, значно переважаючи її у фізичній силі, передбачаючи суспільну небезпечність своїх дій та розуміючи їх наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень потерпілій будь-якої важкості та бажаючи цього, умисно завдав потерпілій удару рукою в ділянку обличчя, від якого вона втратила рівновагу, впала на бильця дивана і вдарилася об них грудною кліткою. Такими умисними діями ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді синця на обличчі, закритої травми грудної клітки зліва (крововилив у м`яких тканинах грудей зліва, переломи 6, 7 та 8-го ребер зліва з пошкодженням пристінкової плівки). 23 жовтня 2018 року ОСОБА_4 була доставлена машиною швидкої медичної допомоги до МКЛ ШМД м. Вінниці, де наступного дня о 09 год 36 хв у реанімаційному відділенні лікарні померла.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2021 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2020 року щодо ОСОБА_2 змінив. Перекваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_2 з частини 2 статті 121 КК на частину 1 статті 119 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого- адвокат Гайдамака С.В. просить змінити ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в частині призначеного підзахисному покарання через невідповідність покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки воно є явно несправедливим через суворість. Зазначає, що апеляційний суд у ході призначення ОСОБА_2 покарання за частиною 1 статті 119 КК не врахував, що вчинений ним злочин належить до нетяжкого злочину, після вчинення злочину засуджений просив потерпілу звернутися до лікаря та викликав швидку допомогу, співпрацював зі слідством, до кримінальної відповідальності не притягувався, у нарколога та психіатра на обліку не перебуває.
У касаційних скаргах прокурор, потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 просять скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор і потерпілі вбачають у тому, що суд апеляційної інстанції не дослідив жодного доказу в судовому засіданні, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. На їх думку, ухвала апеляційного суду не містить належних мотивів того, у зв`язку з чим цей суд дійшов інших висновків, ніж суд першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого.
Вважають, що апеляційний суд незаконно перекваліфікував дії ОСОБА_2 з частини 2 статті 121 КК на частину 1 статті 119 КК, а отже, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Гайдамака С.В. підтримала подану нею в інтересах ОСОБА_2 касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній. Заперечила проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілих у зв`язку з їх необґрунтованістю.
Прокурор Матюшева О.В., потерпіла ОСОБА_1 та представники потерпілих Герасимчук С.Г. і Докійчук Н.О. в судовому засіданні підтримали касаційні скарги прокурора та потерпілих, заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника засудженого. Вважають, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від інших учасників не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, потерпілої, представників потерпілих та думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Оцінюючи доводи прокурора і потерпілих щодо незаконної, на їх погляд, перекваліфікації дій ОСОБА_2 з частини 2 статті 121 КК на частину 1 статті 119 КК, колегія суддів зазначає таке.
Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК).
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного в частині 1 статті 121 КК діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що в ньому присутні два наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно.
Відповідно до статті 121 КК тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органу або його функцій; 3) каліцтво статевих органів; 4) психічну хворобу; 5) інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину; 6) переривання вагітності; 7) непоправне знівечення обличчя.
Суд першої інстанції, кваліфікуючи діяння ОСОБА_2 за частиною 2 статті 121 КК, у той же час вказав у вироку: "Що стосується небезпечності тілесного ушкодження для життя в момент заподіяння, як про це зазначено в обвинувальному акті, суд зазначає, що така кваліфікуюча ознака під час судового розгляду кримінального провадження не встановлена".
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, цей висновок місцевого суду не оскаржувався в апеляційному порядку ані стороною обвинувачення, ані потерпілими та їх представниками.
Заподіяння інших наслідків, передбачених частиною 1 статті 121 КК, у провину ОСОБА_2 не ставилось.
Висновок же місцевого суду про відсутність обов`язкового елементу об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК (первинного наслідку), унеможливлює кваліфікацію діяння особи за цією статтею.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає правильним застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, який, виходячи з фактичних обставин, установлених місцевим судом, кваліфікував діяння ОСОБА_2 за частиною 1 статті 119 КК як вбивство через необережність.
Стосовно доводів прокурора та потерпілих про порушення судом вимог статті 23 КПК під час апеляційного розгляду, колегія суддів також посилається на усталену практику Верховного Суду, зокрема висловлену в постанові від 20 квітня 2017 року (провадження № 554/12965/14-к), у якій зазначено, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не породжує для цього суду обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції. У частині 2 статті 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Суд вправі зробити висновок про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення (пункт 2 частини 1 статті 408 КПК), зазначивши в мотивувальній частині ухвали не докази, а обставини, встановлені судом першої інстанцій.
З приводу доводів сторони захисту щодо невідповідності призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 покарання за частиною 1 статті 119 КК тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого Суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Частиною 2 статті 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
При вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції, керуючись вимогами статей 50, 65 КК, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до статті 12 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) належить до категорії злочинів середньої тяжкості; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, офіційно не працював, на обліку в нарколога та психіатра не перебував; обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, відсутність обставин, що його пом`якшують, а тому призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією частини 1 статті 119 КК, яке є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів.
На підставі вищевикладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року за доводами захисника засудженого, прокурора та потерпілих, а тому вважає, що у задоволенні касаційних скарг зазначених учасників кримінального провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд