Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 335/10025/20
провадження № 61-2832св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Калараша А. А. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Запорізька міська рада,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року у складі судді Крамаренко І. А. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Запорізька міська рада,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення факту його постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою:
АДРЕСА_1 .
Заява про встановлення вказаного факту подана в порядку окремого провадження та мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника - ОСОБА_2, яка була зареєстрована та фактично проживала
у кв. АДРЕСА_1 .
У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 тяжко хворіла та потребувала догляду з
2017 року по день смерті ОСОБА_1 постійно проживав із нею за зазначеною адресою.
Заявник вчасно не звернувся із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що отримає у власність спадкове майно на підставі заповіту
ОСОБА_2, посвідченого 10 січня 2011 року державним нотаріусом Шостої запорізької нотаріальної контори Свинаренко О. В., тяжко хворів (інсульт), через тривалу реабілітацію не міг займатися спадковими справами. Крім того, постійно проживав зі спадкодавцем.
04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шостої запорізької нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте постановою державного нотаріуса Шостої запорізької нотаріальної контори Фоміної Т. В. від 24 липня 2020 року № 1093/02-31 йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на час відкриття спадщини він був зареєстрований за іншою адресою, а тому вважається таким, що пропустив строк на прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що у цій справі відсутній спір про право, не існує інших спадкоємців, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада
2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду
від 19 січня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою
ОСОБА_1 .
Відмовляючи у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті
315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що законодавством встановлено певний порядок щодо факту, який заявник просить встановити, а тому існує спір про право заявника. Крім того, чинним законодавством передбачено порядок визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
у разі його пропуску.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що такі висновки відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Оскільки встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем необхідно заявнику для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, існує спір про право, який підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 25 березня 2021 року про виправлення описки, відкрито касаційне провадження та витребувано з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжяматеріали справи.
У жовтні 2021 року матеріали справи № 335/10025/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада
2018 року у справі № 336/709/18, відповідно до якого якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження. У вказаній справі, Верховний Суд вказав на необхідність розгляду аналогічної заяви в порядку окремого провадження, оскільки суд не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право заявника на прийняття спадщини.
У цій справі судами не вказано, з ким саме у заявника існує спір про право, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем.
Висновок судів про те, що законодавством передбачено порядок визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, є помилковим та не має правового значення в цьому випадку, оскільки ОСОБА_1 постійно проживав зі спадкодавцем, тобто фактично прийняв спадщину, а тому не зобов`язаний доводити поважність пропуску строку звернення, оскільки такого пропуску не було.
Аргументи інших учасників скарги
Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що постановою державного нотаріуса Шостої запорізької нотаріальної контори Фоміної Т. В. від 24 липня 2020 року № 1093/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на час відкриття спадщини він був зареєстрований за іншою адресою, а тому вважається таким, що пропустив строк на прийняття спадщини.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення,
а саме: встановлення факту його постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою:
АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів із метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що законодавством встановлено певний порядок щодо факту постійного проживання зі спадкодавцем, встановлення цього факту необхідно заявнику для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а тому існує спір про право заявника.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За загальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах, що підтверджується, зокрема, положеннями частини шостої статті 294 ЦПК України.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки.
У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та надати докази його існування.
Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не повʼязане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан субʼєктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності субʼєктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не повʼязується із наступним вирішенням спору про право.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду у порядку окремого провадження, просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт постійного проживання з його матір`ю ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, посилаючись при цьому на те, що постановою державного нотаріуса Шостої запорізької нотаріальної контори Фоміної Т. В. від 24 липня 2020 року № 1093/02-31 заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері з причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини.
Встановлення факту проживання однією сім`єю заявник обґрунтовував необхідністю довести, що він фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки доглядав за нею та постійно проживав із померлою однією сім`єю
у кв. АДРЕСА_2, де мати і померла. При цьому зазначав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері.
Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Встановивши, що постановою державного нотаріуса Шостої запорізької нотаріальної контори Фоміної Т. В. від 24 липня 2020 року № 1093/02-31 заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері з причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем необхідно заявнику для оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом - існує спір про право, який підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши вказані обставини, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Зазначене не порушує права ОСОБА_1 доступу до суду, оскільки він не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом у порядку позовного провадження.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі
№ 336/709/18, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи щодо наявності спору про право, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами,
та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.