Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 320/3013/18
провадження № 61-7933св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 грудня 2020 року у складі судді Дараган Л. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) порушено його соціальне право військовослужбовця на пенсійне забезпечення на умовах, в розмірі і порядку обчислення, визначених статтями 12, 13, 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 15 розділом 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- визнати за ним право на визначення йому відповідачем з 01 березня 2018 року грошового забезпечення військовослужбовця, що враховується для перерахунку пенсії, у розмірі 28 324, 50 грн;
- визнати за ним право військовослужбовця на отримання з 01 березня 2018 року пенсії за вислугу років у сумі 32 464, 26 грн, розрахованих ним згідно з чинним законодавством України за документами, що знаходяться в його пенсійній справі № ТЗ-49430, яка зберігається у ГУ ПФУ в Запорізькій області;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити його порушене право військовослужбовця на пенсійне забезпечення у старості, здійснене на умовах, у розмірі і порядку обчислення, визначених статтями 12, 13, 43, 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та частиною другою розділу 2 Закону України "Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи";
- стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області, за рахунок держави Україна на його користь відшкодування завданої йому шкоду у сумі 2 545 939, 88 грн, в тому числі, майнової шкоди, завданої його майну, у сумі 545 939, 88 грн, та моральної шкоди, завданої його здоров`ю, у розмірі 2 000 000, 00 грн, внаслідок порушення відповідачем його соціального права військовослужбовця на пенсійне забезпечення у старості.
На обґрунтування заяви посилався на те, що він є підполковником у відставці Збройних Сил України, пенсіонером Міністерства оборони України, інвалідом війни і має право на пенсію, обчислену в розмірі і порядку, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
На день звільнення його з військової служби в запас, 31 січня 1995 року, позивач обіймав посаду старшого офіцера відділу бойової підготовки Авіаційної групи Повітряних сил у складі Збройних Сил України на важких військово-транспортних літаках Іл-76 МД.
Однак із 01 березня 2018 року у зв`язку зі зміною (підвищенням) розміру видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців його пенсія була обчислена відповідачем в порядку, визначеному пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103, без урахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених позивачу Міністерством оборони України у відповідній довідці від 25 травня 2012 року.
З розміром перерахованої йому до виплати довічної пенсії за вислугу років позивач не згоден, оскільки це суперечить вимогам закону. Позивач зазначає, що його неодноразові звернення до відповідача про здійснення перерахунку пенсії за вислугу років згідно з чинним законодавством відповідачем залишені без задоволення. Такими незаконними діями відповідача позивачу заподіяна майнова шкода, яка згідно з проведеним позивачем розрахунком складає 545 939, 88 грн, та моральна шкода, завдану його здоров`ю, розмір відшкодування якої позивач визначає в сумі 2 000 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, провадження у справі закрито.
Суд першої інстанції встановив, що предметом позову ОСОБА_1 фактично є оскарження дій ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо здійснення пенсійного забезпечення позивача, призначення та перерахунку пенсії, зобов`язання відповідача здійснити нарахування пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, стягнення відшкодування завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень шкоди у виді недорахованої і невиплаченої пенсії, а також відшкодування моральної шкоди. Отже, спір щодо порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав, що спір, який виник між ОСОБА_1 та органом Пенсійного фонду України як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 05 травня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:
- оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 (провадження № К/9901/10882/19). Відповідно до зазначеного висновку юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права;
- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позовні вимоги відповідають нормам матеріального права України, позивачем не оскаржується протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача під час перерахунку його пенсії, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються актами цивільного законодавства України, тому такий позов підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом цього спору є оскарження дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо здійснення пенсійного забезпечення позивача, призначення та перерахунку пенсії, зобов`язання відповідача здійснити нарахування пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, стягнення заподіяної протиправними діями суб`єкта владних повноважень шкоди у виді недорахованої і невиплаченої пенсії, а також відшкодування моральної шкоди.
Тобто існує спір щодо порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Верховний Суд в оцінці оскаржуваних рішень врахував, що відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тож до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"
(далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Кошти Пенсійного фонду відповідно до статті 73 згаданого Закону використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Згідно з пунктом 1 розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення № 28-2), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Пунктом 2 Положення № 28-2 визначено, що управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами Правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Серед основних завдань управління, відповідно до пункту 4 Положення, зокрема, є: призначення (перерахунок) і виплата пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснення з цією метою перерозподілу коштів між районами (містами); здійснення призначень (перерахуноку) та виплати пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262-XII; здійснення інших повноважень, визначених законом.
Тобто органи Пенсійного фонду України є суб`єктами владних повноважень, що наділені владними управлінськими функціями.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Під час розгляду справи судом першої інстанції у судовому засіданні позивач неодноразово посилався на неправомірність дій відповідача щодо нарахування та перерахунку розміру його пенсії, в зв`язку із чим відбувається порушення його прав військовослужбовця на пенсійне забезпечення. Позивач зазначав, що відповідач невірно обраховує та сплачує належний йому розмір пенсії, тому необхідно зобов`язати відповідача нарахувати йому пенсію відповідно до вимог закону, а також стягнути з відповідача на його користь матеріальну і моральну шкоду, яка була йому заподіяна внаслідок неправомірних дій відповідача щодо нарахування і виплату пенсії.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ним не оскаржується протиправність рішень, дії чи бездіяльність відповідача під час перерахунку його пенсії, не свідчать про незаконність оскаржуваних рішень, оскільки встановлено, що на обґрунтування позову позивач посилався на неправомірність дій відповідача щодо нарахування та перерахунку розміру його пенсії, в зв`язку із чим відбувається порушення його прав військовослужбовця на пенсійне забезпечення.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предметом цього спору фактично є саме оскарження дій ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо здійснення пенсійного забезпечення позивача, призначення та перерахунку пенсії, зобов`язання відповідача здійснити нарахування пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, стягнення заподіяної протиправними діями суб`єкта владних повноважень шкоди у виді недорахованої і невиплаченої пенсії, а також відшкодування моральної шкоди.
Тобто існує спір щодо порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з виконанням суб`єктом владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.
Спір, що виник у справі між позивачем та органом Пенсійного фонду України, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується із правовими висновками, наведеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 805/1983/17а та від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.
Посилання заявника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 (провадження № К/9901/10882/19), Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення їм не суперечать.