Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 824/30/21
провадження № 61-6116ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
секретар судового засідання - Шумінська М. І.,
учасники справи:
заявник (боржник) - "GООDLINK" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУДЛІНК"),
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА",
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу "GООDLINK" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУДЛІНК") на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі судді Кашперської Т. Ц. у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДЛІНК" про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА" до "GООDLINK" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (Польща) про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
"GООDLINK" SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУДЛІНК") (далі - ТОВ "ГУДЛІНК") 10 лютого 2021 року звернулося до Київського апеляційного суду із заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020.
Вимоги заяви ТОВ "ГУДЛІНК" обґрунтовувало тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 стягнуто з ТОВ "ГУДЛІНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА" (далі - ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА") 47 594, 00 євро заборгованості за поставлений товар, 1 409, 89 євро - 3 % річних та 3 123, 68 євро на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, разом 52 127, 57 євро. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Арбітражний збір в сумі 9, 71 євро покладено на позивача.
На переконання заявника, оскаржуване рішення суперечить публічному порядку України, оскільки порушує конституційні права громадян України, юридичних осіб. ТОВ "ГУДЛІНК" стверджує, що арбітражним рішенням порушено права інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЛОГІЇ МЕРЕЖ" щодо використання знаку для товарів і послуг "LANKORE".
За наведених обставин заявник вважає, що оскаржуване арбітражне рішення, прийняте відповідно до матеріального права України, зобов`язує заявника виконати зобов`язання за нікчемним договором, що правовий порядок України, безпосередньо визначений у положеннях статті 19 Конституції України, а заявник не може вимагати виконання договору, який в силу законодавства України є нікчемним.
Також заявник зазначав, що рішення ухвалено на підставі доказів, отриманих з порушенням Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, оскільки ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" надало арбітражу докази без застосування електронного цифрового підпису.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" заперечувало проти заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020, просило оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що предметом позову, який розглядався в арбітражному суді, є виключно стягнення заборгованості відповідача перед позивачем згідно з умовами договору, а твердження щодо недійсності договору має на меті ввести суд в оману.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у задоволенні заяви ТОВ "ГУДЛІНК" відмовлено. Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 залишено без змін.
Київський апеляційний суд як суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що виконання арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно, це рішення поширює свою дію виключно на боржника. Спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), за змістом договору не відбулося застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та/або вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не зачіпається. Заявник не надав суду доказів, що арбітражне рішення впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або зазначене рішення завдає шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна.
Доводи заявника щодо порушення під час розгляду справи Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України щодо рівності сторін не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд дійшов висновку, що поведінка заявника, який під час арбітражного розгляду справи № 116/2020 не заявляв будь-яких заперечень щодо дотримання позивачем вимог до доказів у справі, а отримавши за результатами арбітражного розгляду невигідне для себе рішення, використав надумані підстави для оскарження у державному суді рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, може містити ознаки зловживання правом та не відповідає принципу добросовісності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2021 року, ТОВ "ГУДЛІНК" просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, постановити нову ухвалу, якою повністю скасувати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Заявник обґрунтовує апеляційну скаргу порушенням Київським апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що:
- суд не врахував, що національне арбітражне рішення відповідно до вимог статті 459 ЦПК України та статті 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" також може бути оскаржене з тих підстав, що воно суперечить публічному порядку України, адже неправильне застосування норм матеріального права суперечитиме публічному порядку України;
- Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України своїм рішенням зобов`язує заявника виконати договір усупереч тому, що він є нікчемним відповідно до правила частини першої статті 228 ЦК України. Договір, укладений між ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" та ТОВ "ГУДЛІНК", порушує публічний порядок України, оскільки сторони договору використали усупереч закону право інтелектуальної власності ТОВ "ТЕХНОЛОГІЇ МЕРЕЖ" на знак для товарів і послуг "LANKORE";
- Київський апеляційний суд під час оцінки доказів порушив правила статті 89 ЦПК України, відхиливши доводи заявника про те, що оскаржуване арбітражне рішення ухвалено на підставі електронних доказів, які надані з порушенням Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило апеляційну скаргу ТОВ "ГУДЛІНК" залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.
Товариство зазначило, що предметом арбітражного розгляду було лише питання про стягнення заборгованості за договором, а твердження щодо недійсності договору є припущеннями заявника.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ГУДЛІНК" на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, а ухвалою від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування Київським апеляційним судом як судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 стягнуто з ТОВ "ГУДЛІНК" на користь ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" 47 594, 00 євро заборгованості за поставлений товар, 1 409, 89 євро - 3 % річних та 3 123, 68 євро на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, разом 52 127, 57 євро. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Арбітражний збір у сумі 9, 71 євро покладено на позивача.
Відповідно до договору поставки від 25 квітня 2019 року № 250419/01SE ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" як продавець зобов`язалося передати у власність покупця ТОВ "ГУДЛІНК", а покупець прийняти належним чином поставлений товар та сплатити за нього відповідну грошову суму (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 1.3 договору товар - це оптоволоконний кабель, який вироблений продавцем. Цим положенням покупець підтверджує, що покупцем надано право продавцю наносити визначене в специфікації маркування на оптоволоконний кабель, який буде виготовлений продавцем та поставлений покупцю відповідно до умов цього договору та відповідної специфікації. Цим положенням покупець підтверджує та запевняє, що нанесення маркування згідно із специфікацією на оптоволоконний кабель не порушує права третіх осіб.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 встановлено, що 07 травня 2019 року ТОВ "ЮТЕКС УКРАЇНА" поставило ТОВ "ГУДЛІНК" на умовах FCA - м. Чернігів, Україна (INCOTERMS 2010) погоджений сторонами у специфікації від 25 квітня 2019 рок до договору товар - Fiber Optic Cable (оптоволоконний кабель) Lankore 12A1 (1x12) 1kN.
Також Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України встановив, що відповідно до витягів з Національного судового реєстру стосовно ТОВ "ГУДЛІНК" та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "ТЕХНОЛОГІЇ МЕРЕЖ" головою правління ТОВ "ГУДЛІНК" та керівником ТОВ "ТЕХНОЛОГІЇ МЕРЕЖ" є одна і та ж сама особа - ОСОБА_1, який і підписав договір поставки і запевняв, що нанесення маркування на кабель не порушує прав третіх осіб.
Щодо надання арбітражному суду електронних доказів без застосування електронного цифрового підпису, то суд першої інстанції встановив, що зміст рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020 свідчить, що 02 листопада 2020 року до суду електронною поштою надійшли від позивача такі документи: витяги з переписки за допомогою месенджера Viber між директором позивача ОСОБА_2 та директором відповідача ОСОБА_1 за період з 04 липня 2019 року до 26 червня 2020 року, роздруківки електронного листування сторін за квітень 2019 року та копія SWIFT-повідомлення від 25 жовтня 2019 року про надходження на рахунок позивача часткової оплати від відповідача в сумі 10 000, 00 євро.
03 листопада 2020 року суд надіслав отримані від позивача документи відповідачу електронною поштою ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
У засіданні арбітражного суду 04 листопада 2020 року представник відповідача Євтющенков Д. О. підтвердив отримання надісланих судом 03 листопада 2020 року документів, однак заявив, що надане позивачем листування за допомогою месенджера Viber не оформлене належним чином і не відповідає вимогам статті 52 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду до електронних доказів, оскільки не містить електронного цифрового підпису, отже, неможливо ідентифікувати особи, немає підтвердження контакту, крім того, у переписці відсутні згадки про спірний контракт.
Визнавши заперечення представника відповідача обґрунтованими, арбітражний суд повідомив сторонам, що надані позивачем витяги з листування за допомогою месенджера Viber через їхнє неналежне оформлення арбітражний суд брати до уваги не буде; решта наданих позивачем 02 листопада 2020 року документів (роздруківки електронного листування сторін за квітень 2019 року із зазначеними електронними адресами відправників та одержувачів і копія SWIFT-повідомлення від 25 жовтня 2019 року із відміткою Відділення № 139 АТ "УкрСиббанк") долучені до матеріалів справи і будуть оцінюватися арбітражним судом нарівні з іншими доказами (аркуш 9 рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2020 року у справі № 116/2020).
Тож зміст арбітражного рішення свідчить, що представник відповідача заперечував проти долучення як доказів лише витягів з переписки за допомогою месенджера Viber як такого, що не оформлене належним чином, і заявником під час розгляду заяви ці обставини не спростовані.
Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Щодо підстав оскарження рішення міжнародного арбітражного суду
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 454 ЦПК України сторони мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
Частиною першою статті 459 ЦПК України передбачено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Відповідно до частини другої статті 459 ЦПК України, яка узгоджується із частиною другою статті 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо:
1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що:
а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або
2) суд визначить, що:
а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Аналогічні підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражного суду передбачено у частині другій статті 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Згідно із статтею 5 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що перелік підстав для скасування рішення арбітражного суду є вичерпним.
Щодо порушення публічного порядку України
Заперечуючи проти оскаржуваного рішення арбітражного суду, заявник вважав, що воно порушує публічний порядок України.
Під публічним порядком розуміють правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Порушення публічного порядку може стосуватися основоположних принципів як матеріального, так і процесуального права.
Як порушення процесуального публічного порядку потрібно розуміти ті процесуальні порушення, допущені арбітражним судом, які є підставою для його скасування відповідно до пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України. Такі підстави для скасування рішення арбітражного суду можуть бути застосовані у тому разі, якщо сторона, яка подала заяву про скасування арбітражного рішення, обґрунтовує таку заяву цими доводами.
Натомість підстави для скасування рішення арбітражного суду відповідно до пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України підлягають перевірці судом ex officio.
Верховний Суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що категорія публічного порядку застосовується не лише задля того, щоб захистити державу від таких іноземних арбітражних рішень, що порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя у країні визнання та виконання таких рішень. Очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права також може призвести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оскарження в ньому рішення комерційного арбітражу, розташованого у тій самій країні.
Відповідно, рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України також підлягають оцінці судом на предмет порушення публічного порядку України.
У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що публічний порядок України може бути порушено таким рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду, під час постановлення якого істотно та очевидно порушено право на судовий захист. До таких порушень належать невідповідність рішення арбітражу виключній компетенції державного суду на вирішення такого спору або існує рішення національного суду у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав, що і спір, який розглядається арбітражним судом.
Порушення публічного порядку матиме місце також у тих випадках, коли рішенням арбітражного суду порушено:
1. Засадничі, фундаментальні принципи (засади) українського права, у першу чергу конституційні, основи правопорядку в Україні, а також основні засади цивільного права.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення.
2. Загальноприйняті принципи моралі, законні інтереси осіб, суспільства та держави.
3. Основоположні принципи та норми міжнародного права, у тому числі міжнародно-правові стандарти прав людини.
Заявник не надав до суду доказів на підтвердження того, що оскаржуване арбітражне рішення впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або таке рішення заподіє шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна.
Обґрунтовуючи порушення публічного порядку України, заявник посилався на те, що арбітражний суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог, які ґрунтуються на нікчемному правочині, та полягають у спонуканні до його виконання, що є неприпустимим для чинного публічного порядку. На думку заявника, правочин, який порушує права інтелектуальної власності іншої особи, у силу статті 228 ЦК України є нікчемним через його очевидну невідповідність закону, тобто не потребує визнання недійсним у судовому порядку.
Верховний Суд в оцінці таких доводів апеляційної скарги врахував, що частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок. Такими вважаються серйозні порушення законодавства, що мають антисоціальний характер і посягають на засадничі громадські та державні (публічні) інтереси. У цій статті передбачено перелік ознак правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Відповідно до цієї статті, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виокремлюючи у ЦК України правочини, що порушують публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, законодавець виходить зі змісту самої протиправної дії та характеру небезпеки, яку вона становить для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення таких правочинів. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо найважливіших засад існуючого у державі правопорядку.
З врахуванням зазначеного можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду у кримінальній справі, постановлений внаслідок знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі
№ 6-1528цс15.
ТОВ "ГУДЛІНК" ані в заяві про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, ані в апеляційній скарзі не навело обґрунтованих доводів, підтверджених письмовими доказами, що договір поставки, щодо виконання якого виник спір, порушує публічний порядок України, стосується суттєвих основ правопорядку України, а також, що у діях хоча б у однієї із сторін правочину наявна вина та певна мета його укладення.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/13415/17 (провадження № 61-9478св19) зазначив, що спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визначається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. Для віднесення правочину до тих, що порушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання. На відміну від положень частини першої статті 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається перш за все порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, що в цілому не виключає того, що одночасно порушуються вимоги інших актів, що регламентують приватноправові відносини.
За таких обставин Верховний Суд визнає недоведеною підставу для скасування рішення арбітражного суду у зв`язку з порушенням публічного порядку України.
Верховний Суд виходить з безпідставності таких доводів апеляційної скарги, враховуючи, що сам факт порушення права інтелектуальної власності під час укладення приватно-правового договору не свідчить про нікчемність такого правочину, а лише говорить про його оспорювання заявником. Отже, правилами статті 228 ЦК України не охоплені випадки укладення договору з порушенням прав інтелектуальної власності іншої особи, якщо тільки такі правочини не мають основну та єдину мету, визначену у частині першій статті 228 ЦК України.
Заявник не надав відомостей про те, що договір поставки визнаний компетентним судом недійсним, а заперечення, висловлені заявником у справі, яка переглядається, свідчать про оспорювання цього правочину його стороною (що не призводить до його недійсності, як у разі нікчемності правочинів, без відповідного рішення суду).
За таких обставин наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть свідчити про порушення оскаржуваним арбітражним рішенням публічного порядку України з підстав нікчемності договору поставки за правилами, передбаченими у статті 228 ЦК України.
Інакше будь-які правочини, умови яких не відповідають тим або іншим положенням чинного законодавства, мали би відноситися до правочинів, що порушують публічний порядок України.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що порушення публічного порядку України ex officio не встановлено, заявник також не довів твердження, що оскаржуваним рішенням арбітражного суду порушено публічний порядок України.