Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 369/8608/18
провадження № 61-17460св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та рішення сесії, визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, яка проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджував, що прийняв спадщину за законом після смерті матері шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, як передбачено статтею 549 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки з 03 січня 1997 року постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку, що підтверджується відповідними записами у його паспорті та будинковій книзі, він сплачував всі комунальні послуги, в тому числі і за спадкову частину житлового будинку, до закінчення шести місяців з дня смерті матері провів капітальний ремонт спадкової частини житлового будинку, уклав договір на користування стаціонарним телефоном, який раніше був на матері, успадкував частину предметів домашньої обстановки і вжитку, особисті речі матері та як спадкоємець сплатив її борг, що свідчить про фактичне прийняття ним спадщини.
Спадкова справа була заведена тільки 12 березня 2013 року за заявою представника відповідача та 19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. безпідставно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2, оскільки останнім не надано доказів фактичного прийняття спадщини, а наявність у нього ощадних книжок, виписаних на ім`я ОСОБА_3, цю обставину не підтверджують. ОСОБА_2 вибув зі спірного будинку 09 лютого 1988 року до міста Києва, де з 05 березня 1988 року зареєстрований по АДРЕСА_2 ; у 1995 році вибув до міста Челябінська, а з 1996 року до міста Уфи Російської Федерації. Повернувся ОСОБА_2 в Україну лише у 2000 році, тобто до дня смерті матері він з нею не проживав, не надсилав до нотаріальної контори листа із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та після повернення в Україну у 2000 році не звертався до суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину у встановлений законом строк.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 оформив право власності на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 без врахування його прав та інтересів як спадкоємця першої черги, у зв`язку з чим він позбавлений права на оформлення права власності на спадкове майно, яке залишилось, а тому свідоцтво про право на спадщину від 19 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за № 1-884, необхідно визнати недійсним.
Крім того, позивач посилався на те, що неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на 39/100 частин житлового будинку, відповідач отримав у власність і частину земельної ділянки, площею 0,0303 га для його обслуговування, тому рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року № 61/2816 про передачу земельної ділянки та реєстрація права власності на дану земельну ділянку за відповідачем повинні бути визнані також недійсними.
Враховуючи викладене, просить
встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 березня 2014 року на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстроване в реєстрі за №1-884, на ім`я ОСОБА_2 ;
визнати недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року №61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0303 га, з кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташованої в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
скасувати реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім`я ОСОБА_2 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17 листопада 2016 року на земельну ділянку, площею 0,0303 га, кадастровим номером: 3222410300: 01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 ;
визнати за ним право власності на 39/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково.
Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 березня 2014 року на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстроване в реєстрі за № 1-884, на ім`я ОСОБА_2 ;
визнано недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року № 61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0303 га, з кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
скасовано реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім`я ОСОБА_2 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17 листопада 2016 року на земельну ділянку площею 0,0303 га кадастровим номером: 3222410300: 01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/200 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено та вирішено питання судових витрат.
Судові рішення суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження прийняття ним спадщини ОСОБА_3 відповідно до норм матеріального права, які діяли на час відкриття спадщини. Крім того, позивачем надано докази на спростування того, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк прийняв спадщину матері, а відтак свідоцтво про право на спадщину за заповітом є недійсним, а спадкування повинно відбуватися за законом, спадкоємцями за законом першої черги, які прийняли спадщину, є позивач та чоловік спадкодавця, які спадкують у рівних частках.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу з урахуванням уточнень, просили скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції винесене рішення із порушенням вимог матеріального та процесуального права, а відтак є незаконним, оскільки судом без наявних на те правових підстав встановлено факт прийняття спадщини позивачем, яким не надано до суду обґрунтування позовних вимог належними та допустимими доказами. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки розгляд даної справи проходив без участі ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5, враховуючи те, що на передодні представником ОСОБА_5 на електронну адресу суду було направлено клопотання про відкладення судового засідання, на яке наступного дня отримано відповідь, в якій зазначалось, що суд апеляційної інстанції отримав лист з відповідним клопотанням про відкладення та перенесено судове засідання у справі № 369/8608/18 на 06 жовтня 2020 року о 09 год 50 хв. Однак, дана справа була розглянута 22 вересня 2020 року, перевіривши інформацію на сайті, виявилося, що під номером справи перебувала зовсім інша справа, яка не має відношення до розгляду даної справи.
Аргументи учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Що стосується посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства, то суд апеляційної інстанції визнавши неповажною причиною неявки у судове засідання відповідача та з урахуванням, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, правомірно 22 вересня 2021 розглянув справу та прийняв оскаржену постанову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 369/8608/18 надійшли до Верховного Суду та 17 червня 2021 року передані судді-доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України