ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 906/387/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
Офісу Генерального прокурора: Гавловська А.В.;
позивача 1: Панасюк В.М. (присутній в режимі відеконференції), Козирська Г.Б.;
позивача 2: Кур`янова Н.М (присутня в режимі відеконференції);
відповідача: Мозговий В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Міністерства оборони України
на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.09.2021
та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 15.06.2021
у справі № 906/387/19
за позовом Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира
до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"
про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2019 року Перший заступник військового прокурора Житомирського гарнізону звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира (далі - КЕВ м. Житомира) з позовом до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" (далі - ДП "Зарічанське лісове господарство") про заборону відповідачеві вести лісове господарство та використовувати лісовий фонд на земельній ділянці Міністерства оборони України загальною площею 137,4 га, кадастровий номер 1822080300:04:000:0915, яка належить на праві постійного користування КЕВ м. Житомира (державний акт на право користування землею від 1978 року серії Б № 022535).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, її постійним користувачем є КЕВ м. Житомира згідно з державним актом на право користування землею від 1978 року серії Б № 022535; ДП "Зарічанське лісове господарство" не входить до сфери відання Міністерства оборони України і не має права здійснювати ведення лісового господарства та використання лісового фонду на землях оборони, зокрема на спірній земельній ділянці, тому такі дії є незаконними, порушують права постійного землекористувача - КЕВ м. Житомира та створюють перешкоди у використанні цієї земельної ділянки за цільовим призначенням.
Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 23.03.2021 скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2019 у справі № 906/387/19, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області, з підстав неналежного дослідження судами наявності підстав для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
За наслідком нового розгляду цієї справи ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.06.2021 (суддя Сікорська Н.А.), залишеною без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі № 906/387/19 (судді Олексюк Г.Є, Маціщук А.В., Грязнов В.В.), позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на те, що прокурор не довів необхідності захисту інтересів держави та не обґрунтував підстав звернення до суду від імені Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Міністерство оборони України звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати та направити справу до господарського суду для продовження розгляду по суті.
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судами порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 53, 86, 226, 237, 269, 280 ГПК України) та не з`ясовано у повному обсязі обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що прокурор звернувся до суду у виключному випадку, з метою захисту реальних інтересів держави.
Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України зводяться до того, що судами неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Також скаржник вказує на те, що Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира були обізнані про використання земель оборони, однак впродовж тривалого часу заходи щодо самостійного звернення до суду для захисту порушених прав не здійснювали, а отже, правомірність дій прокурора у даному випадку очевидна і підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи та визнається Міністерством оборони України та КЕВ м. Житомира.
Заявники стверджують, що судами не враховано того, що прокурором в повному обсязі виконано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та повідомлено Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира про порушення земельного законодавства, як органи уповноважені на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах. Проте, відповідні органи протягом розумного строку після отримання таких повідомлень не повідомили прокурора про свою позицію щодо захисту інтересів держави, самостійно з позовом до суду не звернулися, що у свою чергу є його бездіяльністю та є достатньою підставою для звернення прокурора з відповідною позовною заявою.
Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" у відзивах на касаційні скарги заперечує проти доводів та вимог касаційних скарг, вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та дійшли правильного висновку про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, у зв`язку з недотримання прокурором порядку представництва інтересів держави у даній справі.
У письмових поясненнях на касаційну скаргу КЕВ м. Житомира підтримав доводи та вимоги касаційних скарг, зазначивши, що позов прокурора подано з дотриманням процедури, передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням того, що уповноважені органи заходів щодо пред`явлення позову не здійснили.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2021 касаційне провадження за касаційними скаргами Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Міністерства оборони України у даній справі відкрито на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Дослідивши доводи, викладені в касаційних скаргах та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, а також виконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 23.03.2021, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Під час розгляду справи судами встановлено, що згідно з державним актом на право користування землею серії від 1978 року Б № 022535, виданого виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів, у безоплатне та безстрокове користування Житомирській КЕЧ району, надано земельну ділянку площею 138,4 га, розташовану на території Березівської сільської ради Житомирського району.
Правонаступником Житомирської КЕЧ району відповідно до директиви Міністра оборони України від 20.01.2005 № Д322/1/01 "Про проведення організаційних заходів у квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України у 2005 році" є КЕВ м. Житомира.
Згідно з витягом із Державного земельного кадастру від 24.05.2018 земельна ділянка, кадастровий номер 1822080300:04:000:0915, площею 137,4000 га, яка розташована території Березівської сільської ради має державну форму власності; цільове призначення - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
Ведення лісового господарства на зазначеній земельній ділянці було закріплено за Державним підприємством "Івано-Франківський військовий лісокомбінат" (далі - ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат").
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.03.2009 № 123 "Про реорганізацію ДП "Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат"" було реорганізовано ДП "Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат" шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв, створивши ДП "Житомирський військовий лісгосп", до якого входять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки реорганізованого підприємства.
Згідно з наказом Міністерства оборони України від 28.07.2011 № 458 затверджено Положення про організацію ведення лісового господарства.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 773-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" за відповідним актом здійснено прийом-передачу цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів зі сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно з наказом від 25.04.2018 № 312 змінено найменування ДП "Житомирський військовий лісгосп" на ДП "Зарічанське лісове господарство".
Під час проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності КЕВ м. Житомира за період із 01.06.2013 по 28.02.2017 Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України виявило, що ДП "Житомирський військовий лісгосп", не маючи прав постійного земле - та лісокористування, продовжує вирубку на землях оборони, що підтверджено інформацією про видачу спеціальних дозволів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок, оприлюднених на сайті Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.
КЕВ м. Житомира (лист від 03.01.2017 № 8) зверталося до ДП "Житомирський військовий лісгосп" щодо заборони на ведення лісового господарства на землях оборони.
Згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 25.04.2018 № 312 затверджено статут ДП "Зарічанське лісове господарство", за змістом якого це підприємство засновано на державній власності, створено відповідно до наказу від 20.03.2009 № 123, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Господарські суди також установили, що 16.01.2019, 06.02.2019 охорона військового містечка встановила факт незаконного ведення лісового господарства, а саме здійснення вирубки лісу ДП "Зарічанським лісовим господарством" на земельній ділянці площею 137,4 га, що розташована на території Березівської сільської ради та входить до складу Корбутівського військового лісництва, що перебувають на балансі КЕВ м. Житомира при цьому акт обстеження не складався. Водночас, як свідчать матеріали справи (листи КЕВ м. Житомира та Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради, лісорубні квитки), відповідач здійснював ведення лісового господарства та використання лісового фонду у лютому 2019 року.
Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира, про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельній ділянці загальною площею 137,4 га, кадастровий номер 1822080300:04:000:0915, яка належить на праві постійного користування КЕВ м. Житомира.
У позові прокурор зазначив, що звернення із цим позовом спрямоване на захист інтересів держави, оскільки внаслідок використання лісового фонду на землях оборони (проведення відповідачем вирубки лісонасаджень), а саме спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, постійним користувачем якої є КЕВ м. Житомира, заподіюється шкода у виді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням, у зв`язку з чим порушуються оборонні інтереси держави.
Залишаючи позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону суди обох інстанцій вказали на те, що прокурором не доведено направлення/вручення повідомлень від 18.04.2021 про намір останнього звернутися до суду з відповідним позовом, адресованих Міністерству оборони України та КЕВ м. Житомира. З огляду на період між повідомленнями (в разі їх надіслання адресатам) і зверненням прокурора до суду з позовом, який становить 2 робочих дні, а також на відсутність доказів направлення або вручення повідомлень від 18.04.2021 про намір звернутися до суду з відповідним позовом, суди дійшли висновку, що прокурором не надано розумного строку Міністерству оборони України та КЕВ м. Житомира для можливості відреагувати на порушення інтересів держави.
За висновками судів попередніх інстанцій, саме лише посилання прокурора у позовній заяві на дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", без доведення факту отримання компетентними органами такого повідомлення, не може слугувати достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього органу. Також судами наголошено на тому, що бездіяльність позивачів у даному випадку не можна вважати доведеною, оскільки прокурором не було надано їм можливості спростувати стверджуване порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення.
Крім того, судом апеляційної інстанції наголошено на тому, що чинним законодавством не передбачено можливості передання органом, уповноваженим представляти інтереси держави, прокурору своїх повноважень здійснювати захист інтересів держави, а тому доводи прокурора з посиланням на висновок аудиту від 25.05.2017, проведеного Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України; відповідь на запит прокурора від 29.03.2019 № 1458; відповідь на запит прокурора від 29.03.2019 № 1458, в якій КЕВ м. Житомир звертається з проханням звернутися до суду щодо захисту інтересів держави були відхилені.
Також судами обох інстанцій зазначено, що сам факт надіслання КЕВ м. Житомир повідомлення прокурору про вчинення протиправних дій, не звільняє останнього від обов`язку дотримуватись визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку вчинення дій, які передують зверненню до суду з позовом в інтересах держави.
На підтвердження таких висновків суд першої та апеляційної інстанцій послалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Колегія суддів не може погодитись з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вважає його передчасним, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Причиною звернення скаржників до Верховного Суду стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для залишення без розгляду позову Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира у порядку ст. 53 ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що узагальнені висновки щодо застосування ст. 23 Закону "Про прокуратуру" містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Зокрема, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено такі висновки щодо підтвердження прокурором підстав для представництва:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого у статті 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини четвертої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва".
Суд також враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, у якій, зокрема, зазначено, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).
При цьому об`єднана палата, обґрунтовуючи цей висновок, послалася також на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, від 07.04.2021 у справі №913/124/20, від 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди також встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним, але вважали, що прокурор підтвердив підстави для представництва);
- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону "Про прокуратуру";
- такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
У контексті зазначеного та встановлених обставин справи Верховний Суд зазначає, що за своїм змістом приписи ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" спрямовані саме на забезпечення балансу прав, свобод та інтересів учасників процесу з метою, з одного боку, недопущення підміни прокурором належного суб`єкта владних повноважень або надання необґрунтованих переваг відповідним суб`єктам права яких порушуються, а, з іншого боку, захисту інтересів держави у випадку коли цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.
З огляду на викладене суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
- отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";
- інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
- отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації щодо можливого порушення і пов`язано саме зі з`ясуванням факту наявності або відсутності порушення, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Верховний Суд зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого не звернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та не реагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
При цьому суди, зазначивши про недотримання прокурором порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", послалися на те, що прокурор звернувся до суду 22.04.2019, не надавши Міністерству оборони України та КЕВ м. Житомира строку, що позбавило останніх можливості відреагувати на виявлені прокурором порушення.
Проте, на думку колегії суддів, при наданні вказаного висновку суди попередніх інстанцій у першу чергу зосередилися на часовому проміжку щодо повідомлення прокурором Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира про намір звернутися до суду з позовом та поданням позову у цій справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою судів залишились наступні обставини:
- спір у цій справі виник щодо особливих земель, тобто земель оборони, яким державою через їх характеристики надається особливий статус, такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при розпорядженні такими землями, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно;
- Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира були обізнані про порушення інтересів держави з 2017 року (висновок аудиту від 25.05.2017, проведеного Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України в діяльності КЕВ м. Житомира за період з 01.06.2013 по 28.02.2017, під час якого виявлено використання спірних земель оборони сторонніми особами та зобов`язано КЕВ м. Житомира вжити заходи до усунення порушення вимог закону; відповідь на запит прокурора від 29.03.2019 № 1458, якою КЕВ м. Житомира повідомило, що не звертається до суду, оскільки на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 773-р ДП "Житомирський військовий лісгосп" вибуло з управління Міністерства оборони України; відповідь на запит прокурора від 29.03.2019 № 1458, в якій КЕВ м. Житомира просить прокурора звернутися до суду щодо захисту інтересів держави), що відбулось значно раніше звернення прокурора з повідомленням до позивачів про намір звернення до суду (18.04.2019);
- органи, уповноважені державою на захист порушених інтересів, мали достатньо часу для здійснення своїх повноважень, після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, однак цього не здійснили.
З огляду на наведене суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи скаржників про те, що при з`ясуванні питання наявності підстав для звернення прокурора з позовом до суду, на порушення приписів процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які свідчать про обізнаність позивачів з виявленими порушеннями та про відсутність будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про недотримання у повній мірі ст. ст. 86, 236 ГПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що подані касаційні скарги Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Міністерства оборони України підлягають задоволенню, а прийняті у справі ухвала і постанова - скасуванню з направленням справи до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.
Оскільки касаційні скарги підлягають задоволенню, а справа передачі для продовження розгляду до господарського суду першої інстанції, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-