У Х В А Л А
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 533/879/20
провадження № 14-189зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2021 року, постанови Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області
від 04 березня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2, шляхом видалення із земельної ділянки багаторічних плодових дерев в кількості 20 штук. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2021 року залишено без змін.
07 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року.
20 вересня 2021 року постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишено без змін.
20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень у справі № 533/879/20 з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, у якій просить переглянути та усунути невідповідність між судовими рішеннями у справі № 533/879/20 та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині повноважень сільського голови в сфері земельних правовідносин, Законом України "Про землеустрій", постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановою Верховного Суду у справі № 681/1039/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції).
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Отже, після прийняття 20 вересня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постанови у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду скарги. Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (частина третя статті 419 ЦПК України).
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу не передавав, а прийняв 20 вересня 2021 року постанову.
З урахуванням наведеного у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявниці.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду із заявою, зокрема з метою ще одного розгляду справи, спрямоване на перегляд постанови касаційного суду, а також рішень судів першої й апеляційної інстанцій. Однак в силу прямої вказівки закону зазначений перегляд законом не передбачений та є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду