ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (провадження № 12-88гс20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо», Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» (далі - Позивач, ТОВ «С.П.Т.») звернулося до суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Відповідач-1, Агентство, АРМА), Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» (далі - Відповідач-2, ТОВ «Пелучо»), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401 (далі - Земельна ділянка), які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладеного між Агентством та Відповідачем-2 (далі - Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23); витребування Земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237, цільове призначення - для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, з незаконного володіння Відповідача-2 на користь Позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначав, що належна йому Земельна ділянка реалізована Агентством за відсутності ухвали слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації та без згоди власника цієї ділянки, що є порушенням частини п`ятої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон про АРМА), враховуючи також те, що Земельна ділянка не входить до переліку майна, визначеного частиною четвертою цієї статті, що виключає можливість її реалізації Агентством.
Вказав, що Земельну ділянку Агентство передало на реалізацію за ціною, яка майже у 27 разів нижча за ринкову, що також свідчить про порушення частини четвертої статті 21 Закону про АРМА.
Позивач посилався на те, що електронні торги з реалізації Земельної ділянки проведені з грубим порушенням порядку, оскільки Агентство скоротило строк підготовки до реалізації Земельної ділянки з 30 днів до 5 днів, що суперечить Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 719 від 27 вересня 2017 року (далі - Порядок реалізації арештованих активів).
Зазначив, що ухвала слідчого судді про арешт майна в подальшому була визнана незаконною та скасована в апеляційному порядку, а отже, не створила жодних правових наслідків, тому Земельна ділянка не могла бути передана в управління Агентству, оскільки незаконно віднесена до арештованого майна.
Звертав увагу, що всупереч статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 укладений у простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально.
16 квітня 2020 року рішенням Господарського суду міста Києва в позові відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд керувався тим, що в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2019 року у провадженні № 522/25776/16?к було визначено можливість Агентства вживати заходи з управління майном у розумінні статей 19, 21 Закону про АРМА.
Суд указав, що відповідно до пункту 2 Порядку реалізації арештованих активів реалізації підлягають активи - майно, майнові та інші права, на які накладено арешт у кримінальному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування і які передані Агентству в управління (для реалізації або без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, що підлягають реалізації на підставі частин четвертої, п`ятої статті 21 Закону про АРМА. Отже, майно, передане Агентству, може бути реалізоване за умови накладення на нього арешту в кримінальному провадженні та його передачі в управління Агентству, при цьому вказівка про управління цим майном відповідно до положень законодавства не вимагається. Вказане підтверджується також і змістом Настанов з управління арештованим майном, затверджених наказом Агентства від 29 листопада 2018 року № 343.
З огляду на наведене господарський суд першої інстанції зробив висновок про те, що посилання Позивача на незаконність проведених електронних торгів та укладеного за їх результатами Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 з підстав відсутності в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2019 року у провадженні № 522/25776/16-к зазначення права на реалізацію арештованого майна спростовується змістом вказаної ухвали, а також положеннями законодавства.
Суд указав, що Позивач, посилаючись на порушення порядку визначення ціни об`єкта, строків підготовки до електронних торгів, не мотивує, яким чином вказані порушення призвели до невизнання, оспорення або порушення його суб`єктивного права або законного інтересу, адже навіть за результатами визнання недійсними результатів цих торгів вони мали б бути проведені заново, що в будь-якому випадку призводить до позбавлення права власності на об`єкт продажу.
У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку, що права Позивача не можуть бути захищені із зазначених ним підстав та у визначений ним спосіб, а за наявності обґрунтованих підстав Позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).
14 липня 2020 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ «С.П.Т.» задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2020 року скасував; прийняв нове рішення, яким позов задовольнив; визнав недійсними результати електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу Земельної ділянки, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року; визнав недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладений між Агентством та ТОВ «Пелучо»; витребував Земельну ділянку, цільове призначення - для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, з незаконного володіння ТОВ «Пелучо» на користь ТОВ «С.П.Т.».
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Приморський районний суд м. Одеси в ухвалах не визначив можливості Агентству вживати заходи з управління майном у формі його реалізації. У мотивувальних частинах ухвал слідчого судді від 01 березня 2019 року та 05 квітня 2019 року зазначено про необхідність збереження речових доказів та не надано оцінку Земельній ділянці як активу, який може бути реалізовано, що виключає навіть припущення можливості реалізації ділянки.
Суд указав, що арешт на Земельну ділянку накладено у зв`язку з тим, що вона є предметом кримінального правопорушення та існує необхідність у її збереженні, запобіганні подальшому перепродажу, зміни її території та складу.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації активів, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.
Суд апеляційної інстанції також указав, що суд першої інстанції не врахував висновки Вищого антикорупційного суду, який, скасовуючи арешт на Земельну ділянку, накладений ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року та від 05 квітня 2019 року в частині порядку зберігання земельних ділянок шляхом їх передачі в управління Агентству, підкреслив, що за змістом абзацу сьомого частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передача відповідних речових доказів Агентству для здійснення заходів з управління ними або для їх реалізації відбувається на підставі різних процесуальних рішень (ухвал) слідчого судді.
Суд зазначив, що звіт про оцінку майна був складений неуповноваженими на це особами, а наявними у справі доказами підтверджується істотне заниження вартості Земельної ділянки при її реалізації на електронних торгах. Також указав на те, що незаконне та безпідставне скорочення строку підготовки до електронних торгів зумовило незабезпечення можливості участі всіх заінтересованих осіб в електронних торгах, що унеможливило проведення конкурентних торгів та мало наслідком продаж Земельної ділянки на користь ТОВ «Пелучо» за істотно заниженою ціною.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що порушення Порядку реалізації арештованих активів, допущені під час проведення торгів, призвели до порушення прав ТОВ «С.П.Т.» як власника майна, що є підставою для визнання торгів недійсними на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.
Суд указав, що договір купівлі-продажу укладено на виконання статті 21 Закону про АРМА під час здійснення заходів з управління арештованим нерухомим майном та не стосується випадків управління конфіскованим майном, у зв`язку із чим до укладення такого договору підлягають застосуванню загальні приписи щодо форми договору, встановлені статтею 657 ЦК України.
Зважаючи на те, що Позивач не є стороною спірного Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23, а майно вибуло з володіння Позивача не з його волі, суд апеляційної інстанції задовольнив вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину та ефективним способом захисту права власника.
ТОВ «Пелучо» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
05 жовтня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Пелучо» задоволено частково.
Скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року в частині задоволення вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03 липня 2019 року, та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19 липня 2019 року, укладеного між Агентством та ТОВ «Пелучо». У цій частині залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2020 року у справі № 910/18647/19 з мотивів, викладених у цій постанові.
У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання щодо повноважень здійснювати реалізацію речового доказу Велика Палата Верховного Суду вказала, що стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.
При цьому за змістом частини шостої цієї статті для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.
Земельна ділянка до таких видів майна не належить.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.
Водночас Земельна ділянка була передана Агентству як речовий доказ згідно зі статтею 100 КПК України на підставі судового рішення - ухвали слідчого судді, яка не містила відомостей щодо передачі Земельної ділянки Агентству для її реалізації, а визначала лише порядок зберігання її як речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом передачі цієї ділянки Агентству в управління відповідно до статей 19, 21 Закону про АРМА.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави для висновку про те, що спірна Земельна ділянка була передана Агентству за вказаною ухвалою слідчого судді саме для реалізації.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації Земельної ділянки, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах, що мало наслідком порушення прав Позивача як власника цієї ділянки.
Погоджуємося з такими висновками Великої Палати Верховного Суду.
Вирішуючи питання щодо ефективного захисту порушеного права, Велика Палата Верховного Суду вказала, що предметом поданого в цій справі позову є вимоги про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, реалізованого на цих торгах за ухвалою слідчого судді щодо визначення порядку зберігання речових доказів, прийнятою в межах кримінального провадження, витребування Земельної ділянки.
З огляду на висновки, викладені в підпунктах 9.1-9.19 цієї постанови, враховуючи, що Агентство розпорядилося переданою йому як речовий доказ Земельною ділянкою фактично від імені власника за відсутності на це законних підстав, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що апеляційний суд мав підстави визнати, що електронні торги є незаконними.
Водночас за змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57).
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між Відповідачами Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 за їх наслідками не призведе до поновлення майнових прав Позивача, що свідчить про обрання неефективного способу захисту, у зв`язку із чим скасувала постанову суду апеляційної інстанцій та залишила в силі рішення суду першої інстанції в цій частині з мотивів, наведених у цій постанові.
Стосовно вимоги про витребування Земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду вказала, щоправо власності на Земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі спірного Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 (див. підпункт 8.9 цієї постанови), що за висновками Великої Палати Верховного Суду, хоч і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану юридичну презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4.17 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами обставину, що згідно із записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Реєстр) власником спірного майна зазначений Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки від Відповідача-2.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до частини другої цієї статті майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Та обставина, що Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 23, укладений між Відповідачами за результатами електронних торгів, є наслідком саме виконання Агентством ухвали слідчого судді про передачу ділянки в управління на підставі та відповідно до положень Закону про АРМА, дає підстави для висновку про обізнаність сторін цього Договору про існування зазначеного рішення, доступ до тексту якого є відкритим.
Урахувавши, що ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна у значенні частини другої статті 388 ЦК України, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею. У зв`язку із цим постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки на користь Позивача зміні чи скасуванню не підлягає.
Однак з такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Суди встановили, що 18 березня 2013 року ТОВ «С.П.Т.» набуло право власності на нерухоме майно - Земельну ділянку, право власності на яку посвідчується державним актом на право власності, серія ЯМ № 228645, виданим 21 грудня 2012 року відділом Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області.
18 березня 2013 року право власності ТОВ «С.П.Т.» на Земельну ділянку зареєстровано в Реєстрі, номер запису про право власності 404301, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237.
Слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень, слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Одеської області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016160000000903, відомості про яке 01 листопада 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
01 березня 2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси в ході досудового розслідування з метою збереження, запобігання подальшому перепродажу, зміні території та складу майна у справі № 522/25776/16-к накладено арешт на три земельні ділянки, у тому числі на Земельну ділянку.
05 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси у справі № 522/25776/16-к визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні № 42016160000000903 від 01 листопада 2016 року шляхом передачі в порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону про АРМА, в управління майна, на яке ухвалою слідчого судді від 01 березня 2019 року у справі № 522/25776/16-к (провадження № 1-кс/522/