Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17листопада 2021 року
м. Київ
справа № 482/504/18
провадження № 51-3345 км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Єременка М. В.,
в режимі відеоконференції
захисника Абакумова С. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Абакумова С. М., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 листопада 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150280000952,за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_1, раніше судимого - 11 вересня 2019 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК;
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, котрий народився у с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше судимого - 21 квітня 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10років з конфіскацієювсього майна; за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженому ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 27 грудня 2017 року по 11 листопада 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Також цим вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК, п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, судові рішення щодо якогов касаційному порядку не переглядаються.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також у нападі з метою заволодіння чужим майном (розбої), вчиненим за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за таких обставин.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 21 год. ОСОБА_2, котрий був у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи біля крамниці "Комора Кладова", що на вул. Спеціалістів, 12 у с. Сухий Єланець Новоодеського району Миколаївської області, зустрівся з ОСОБА_1 з яким розпивав спиртний напій. Потім ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 вчинити вбивство ОСОБА_3 та заволодіти грошовими коштами останньої, на що ОСОБА_2 погодився.
Після чого, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направилися до житлового будинку ОСОБА_3, котра проживала на АДРЕСА_1, та впевнилися, що остання знаходиться вдома. Надалі ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи за попередньою змовою, каменем розбив вікно, через яке він та ОСОБА_1 проникли до кімнати будинку потерпілої і ОСОБА_2 наніс ОСОБА_3 рукою удар в область грудної клітини останньої, від якого вона впала на підлогу.
Потім ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи умисно, за попередньою змовою, нанесли ОСОБА_3 не менше двадцяти п`яти ударів руками в голову та не менше двох ударів ногами в область грудної клітини, при цьому вимагали від потерпілої повідомити про місце знаходження грошей, заподіявши ОСОБА_3 закриту черепно-мозкову травму, переломи кісток лицевого черепу, чисельні переломи ребер, що призвело до її смерті.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, перебуваючи у будинку АДРЕСА_1, діючи умисно, за попередньою змовою, згідно з раніше досягнутої домовленості, з корисливих мотивів, заволоділи майном ОСОБА_3, а саме: грошовими коштами у сумі 1300 грн. та продуктами харчування на суму 120 грн. Після чого, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покинули місце вчинення злочинів.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 6 квітня 2021 року вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 листопада 2019 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Абакумов С. М., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На думку захисника, дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК, а не за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Вказує, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів, які би свідчили про наявність у ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя ОСОБА_3, відтак, відповідно до приписів ч. 3 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обвинувальний вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Абакумов С. М. підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор Єременко М. В. заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника Абакумова С. М. та просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисників Беленської В. Г. і Абакумова С. М., в яких порушувалися питання відсутності належних та допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованих йому злочинів, порушення його права на захист, а також невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, апеляційний суд, обговоривши доводи сторони захисту, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
Перевіривши вирок в межах доводів апеляційних скарг, проаналізувавши обставини, встановлені місцевим судом під час кримінального провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК під час судового розгляду та покладені в основу вироку докази, а саме: показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, експертів ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.
Як убачається з касаційної скарги, останній не погоджується з правовою кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_1, за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, посилаючись на відсутність у нього умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_3, та вважає, що дії засудженого необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК. При цьому не заперечує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та не оспорює судові рішення в цій частині.
Разом із цим, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілої, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю, тобтоу нього відсутній прямий намір на вбивство. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу скоєного злочину і виявлення його елементів та всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами засуджений ОСОБА_1 заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а також свою присутність у житловому будинку, де мешкала ОСОБА_3 .
Разом з тим, згідно з даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, останній на місці повідомив та продемонстрував як він разом з ОСОБА_2 проникли через пошкоджене останнім вікно до житлового будинку ОСОБА_3 . Крім того, вказав на місце, де ОСОБА_2 першим зустрів потерпілу і став вимагати у неї інформацію про місце зберігання грошових коштів.
Також, відповідно до даних протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_2, він відтворив обставини вчинення ним та ОСОБА_1 злочинів відносно ОСОБА_15, а саме розповів та продемонстрував яким чином вони проникли до житлового будинку потерпілої, як наносили їй удари та яким майном заволоділи.
Крім того, позиція ОСОБА_1 про його непричетність до скоєння інкримінованих йому злочинів також спростовується висновком судової молекулярно-генетичної експертизи, згідно з даними якої на куртці ОСОБА_1 виявлені сліди крові, які збігаються з генетичними ознаками крові потерпілої ОСОБА_3 .
При цьому, доводи захисника щодо відсутності у ОСОБА_1 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_3 спростовуються висновками судових експертиз, відповідно до яких смерть ОСОБА_3 настала внаслідок тупої поєднаної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, переломів кісток лицевого черепа, чисельних переломів ребер, ускладненої травматичним шоком, які виникли від неоднократної (не менше двадцяти п`яти) дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею за механізмом удару, якими могли бути руки зігнуті в кулак та ноги.
Відтак, доводи сторони захисту, з приводу застосуванням ОСОБА_1 насильства до потерпілої ОСОБА_3 саме з метою придушення її опору, а не з метою позбавити її життя, є неспроможними. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, завдаючи численні удари ОСОБА_3 в життєво важливі органи потерпілої (голову та грудну клітину), яка до того ж була особою похилого віку, не могли не передбачати, що в результаті цих дій вона отримає тілесні ушкодження, від яких може померти, тобто, діяли з прямим умислом саме на позбавлення життя потерпілої. При цьому, після спричинення ушкоджень, залишили ОСОБА_3 лежати на підлозі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційних скарг засудженого та його захисників, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК за обставин, вказаних у вироку.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд