Постанова
Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 750/12429/14
провадження № 51-2451км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Дехтярук О.К.,
захисників Боброва П. М.,
Кутукова С. О.(в режимі відеоконференції),
виправданих ОСОБА_1,
ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
законних представників
виправданих ОСОБА_3,
ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270010002947, за обвинуваченням:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України;
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А. на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з матеріалами кримінального провадження органом досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчиненого групою осіб.
Як визнав установленим місцевий суд, 21 червня 2014 року близько 18:30 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуваючи поблизу будинку № 18 на вул. Федоровського у м. Чернігові, в ході конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно штовхнули ОСОБА_5, від чого останній впав на спину і вдарився головою об асфальт, після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_1, діючи спільно, спричинили ОСОБА_5 не менше двох ударів у праву лобну та скроневу частини його голови. За висновками судово-медичних експертиз від 10 липня 2014 року № 578, від 02 вересня 2014 року № 179 та від 06 травня 2016 року № 3/2016 комплекс тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим від падіння головою на асфальт та ударів ногами, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у лікарні.
У результаті розгляду кримінального провадження Деснянський районний суд м. Чернігова дійшов висновку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство, вчинене через необережність, оскільки у суді не було встановлено відповідних доказів наявності умислу в останніх на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.
Місцевий суд вироком від 13 квітня 2020 року виправдав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки обвинуваченні не досягли шістнадцятирічного віку, а тому не могли бути суб`єктами зазначеного кримінального правопорушення.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпіла ОСОБА_6 оскаржили його до апеляційного суду.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
Заступник Генерального прокурора Мамедов Г. А., посилаючись у касаційній скарзі на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що з урахуванням попередньої ухвали апеляційного суду від 10 травня 2017 року, зокрема зазначених у ній підстав для скасування першого вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1, апеляційний суд необґрунтовано послався на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у провадженні № 51-7543кмо18 (справа № 728/2724/16-к), стосовно дотримання вимог статей 409, 416 КПК України та не перевірив жодним чином доводів апеляційних скарг прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_6, пославшись лише на те, що у судів попередніх інстанцій відсутня можливість застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення.
У запереченнях на касаційну скаргу захисники Бобров П. М. та Кутуков С. О., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, кожен окремо, просять залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор Дехтярук О. К., висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги заступника Генерального прокурора, просила скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисники Бобров П. М. та Кутуков С. О., виправдані ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на безпідставність доводів прокурора, кожен окремо, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлену ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні - без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Як убачається з касаційної скарги заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А., він не погоджується з рішенням апеляційного суду в частині відсутності у цьому рішенні перевірки доводів апеляційних скарг прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження місцевим судом, і потерпілої ОСОБА_6, із зазначенням того, що в апеляційного суду з огляду на положення ст. 416 КПК України відсутня можливість застосувати до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закон про більш тяжке кримінальне правопорушення.
Перевіряючи матеріали провадження за цією касаційною скаргою, колегія суддів дійшла до такого.
За змістом вищевказаних апеляційних скарг прокурор та потерпіла, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального законодавства, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просили скасувати виправдувальний вирок, ухвалити новий, згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і призначити їм відповідне покарання.
За правилами ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18), ч. 2 ст. 416 КПК України визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила.
Як видно з матеріалів провадження, Деснянський районний суд м. Чернігова вироком від 11 жовтня 2016 року виправдав ОСОБА_2 та ОСОБА_1, обвинувачених за ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю достатніх доказів вчинення ними цього кримінального правопорушення.
Зазначений вирок місцевого суду оскаржили прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпіла ОСОБА_6 .
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 10 травня 2017 року вищевказаний вирок скасував, а справу направив на новий судовий розгляд у зв`язку з істотними порушеннями місцевим судом вимог кримінального процесуального закону, а саме повторною участю головуючого судді під час розгляду справи в суді першої інстанції після скасування ухвали про повернення обвинувального акта прокурору, відсутністю фіксації судового засідання за 07 вересня 2016 року та допущенням порушень у ході авторозподілу цього провадження.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, встановивши такі істотні порушення, не перевіряла доводів апеляційних скарг, в яких, зокрема, було оскаржено вирок від 11 жовтня 2016 року в частині необґрунтованого виправдання обвинувачуваних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.
У результаті нового розгляду кримінального провадження Деснянський районний суд м. Чернігова вироком від 13 квітня 2020 року виправдав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки обвинуваченні не досягли шістнадцятирічного віку, а тому, не могли бути суб`єктами зазначеного кримінального правопорушення.
Перевіряючи судові рішення, прийняті в межах цього кримінального провадження як за результатами розгляду обвинувального акта, так і за результатами розгляду апеляційних скарг, з урахуванням положень ч. 2 ст. 416 КПК України колегія суддів касаційного суду дійшла до висновку, що за результатами нового розгляду суд першої інстанції був позбавлений можливості застосувати щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закон про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилити покарання, оскільки вирок суду від 11 жовтня 2016 рокуне було скасовано із цих підстав.
Апеляційний суд, зваживши на доводи апеляційних скарг, у яких ставилось питання про ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, врахував попередні рішення судів у цьому провадженні та положення ст. 416 КПК України і дійшов висновку про залишення цих скарг без задоволення.
Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18).
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належно мотивував прийняте судове рішення, вказав положення закону, якими він керувався, а також підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
При цьому відсутність в ухвалі апеляційного суду відповідей на доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої, хоч і є порушенням вимог ст. 419 КПК України, однак з огляду на мотиви прийнятого цим судом рішення про залишення вищевказаних скарг без задоволення, воно не є таким, що могло вплинути на законність судового рішення, а тому не є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Крім того доводи касаційної скарги прокурора про допущення апеляційним судом описки у своєму рішенні, може бути вирішено в порядку ст. 379 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А. відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд