Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 461/3861/17
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/811/922/20
Провадження № 51 - 3276 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140050002189 від 20 травня 2016 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката
Шніцара А.О. на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 липня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року і касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Дідовського М.Ю. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 23 липня 2020 року
ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 запобіжний захід не обирався.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 : - на користь потерпілого ОСОБА_2 4 287 гривень 98 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та 70 000 гривень моральної шкоди; - на користь держави 5 566 гривень 84 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
19 травня 2016 року о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21093" державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по
вул. Підвальній в м. Львові в напрямку вул. Личаківської і на перехресті з
вул. Руська порушив вимоги пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 2.3.6, 2.3.д), 10.1, 12.1, 12.3, 12.4, 12.9.6, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, які виразились в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, був неуважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, рухався в населеному пункті з перевищенням встановленої швидкості руху, при виникненні небезпеки або перешкоди для руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки автомобіля або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, при проїзді повз пішохода не дотримався безпечного бокового інтервалу, виїхав на смугу зустрічного руху, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Шимків В.І., захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Шніцара А.О. та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Калмикова С.В. - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник Шніцар М.Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо
ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Указує на невідповідність змісту вироку вимогам ст. 374 КПК України, оскільки не зазначено номер кримінального провадження, яке розглядається, не усунуто суперечності обвинувачення, не спростовано версію захисту. Зазначає, що ОСОБА_1 не створював небезпеку для руху, саме дії пішохода ОСОБА_2 несуть причинно-наслідковий зв`язок з дорожньо-транспортною пригодою, оскільки останній переходив дорогу в недозволеному місці в стані алкогольного сп`яніння. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, указує на суперечності в протоколі огляду дорожньо-транспортної пригоди та протоколі слідчого експерименту щодо наявності гальмівного шляху автомобіля ОСОБА_1, руху автомобіля марки "Subaru Outback", який здійснює поворот ліворуч і перекриває видимість для ОСОБА_1 . Звертає увагу на те, що ОСОБА_1, у тому числі інкримінується, що при виникненні небезпеки або перешкоди для руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, він не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки автомобіля або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, однак наявність гальмівного шляху свідчить про вжиття таких заходів, ОСОБА_1 почав гальмувати на своїй смузі руху і виїхав на смугу зустрічного руху саме внаслідок гальмування. Вважає, що ОСОБА_1 не перевищував дозволену швидкість руху та рухався зі швидкістю 50,4 км/год, оскільки довжина гальмівного шляху складає 8,7 метра, слідчий без права на те неправильно самостійно встановив швидкість руху автомобіля марки "ВАЗ 21093", під керуванням ОСОБА_1, і ці дані не були перевірені експертом з точки зору спеціальних знань. Зазначає, що при проведенні судових експертиз не було враховано момент початку гальмування, не враховано траєкторію руху автомобіля "Subaru Outback", враховані неправильні вихідні дані, встановлені слідчим під час слідчого експерименту. Вважає, що об`єктивно не встановлено момент, коли ОСОБА_1 міг побачити пішохода. Указує на те, що суд не надав відповіді, чому у висновках судових автотехнічних експертиз від 24 квітня 2017 року № 1916 та від 26 травня 2017 року № 2365 зазначені різні постанови про призначення експертизи від 17 березня 2017 року та 07 квітня 2017 року. Зазначає, що за клопотанням захисту судом була призначена судова автотехнічна експертиза, однак сторона обвинувачення не надала вихідні дані, які були лише у неї в наявності, у зв`язку з чим експерт не зміг встановити такі дані. Захисник також указує на відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а висновки суду в цій частині необґрунтовані. Вважає, що матеріальну шкоду на користь потерпілого безпідставно стягнуто з ОСОБА_1, а не зі страховика, також розмір моральної шкоди 70 000 гривень не обґрунтовано. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув порушення, допущені судом першої інстанції, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту та не надав на них вичерпних відповідей.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Шніцара А.О. представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат
Калмиков С.В. просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених захисником доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника Шніцара А.О. не надходило.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує на те, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 65 КК України, переглядаючи вирок суду першої інстанції, фактично не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, його наслідки у вигляді заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких потерпілий проходив довготривалу реабілітацію та йому встановлено інвалідність, поведінку ОСОБА_1, який не визнав вину, протягом тривалого часу не відшкодував потерпілому заподіяну шкоду та навіть не вибачився. Зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишилось відсутність обґрунтування судом першої інстанції щодо призначення ОСОБА_1 мінімального покарання, передбаченого санкцією ст. 286 ч. 2 КК України, та щодо наявності/відсутності обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання. Вважає, що до ОСОБА_1 неправильно застосовано положення ст. 75 КК України, таке покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Зазначає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 418, 419 КПК України не навів належних мотивів визнання безпідставними доводів апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання, обмежившись лише перерахуванням обставин, на які послався суд першої інстанції.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника Шніцара А.О. вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Так, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_1 обґрунтовано послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_1, який не заперечував факту дорожньо-транспортної пригоди за його участю, під час якої автомобіль під його керуванням зачепив пішохода, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження; на показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що коли він переходив проїзну частину і коли дійшов до її середини, то побачив з правої сторони автомобіль, який наближався на високій швидкості, він розвернувся і почав рухатися в бік тротуару, зробив три-чотири кроки і на нього наїхав автомобіль, внаслідок чого йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно з висновком експерта від 09 червня 2016 року № 270/16 виявлені у
ОСОБА_2 тілесні ушкодження могли утворитися в момент дорожньо-транспортної пригоди, були небезпечними для життя в момент заподіяння та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19 травня 2016 року з долученою до нього схемою.
Посилання захисника Шніцара А.О. на суперечності зазначеного доказу щодо наявності гальмівного шляху автомобіля марки "ВАЗ 21093" є безпідставними. У пункті 19 вказаного протоколу "сліди шин" зазначено дивитись схему, у якій відповідно зафіксовані сліди гальмування "ВАЗ 21093" автомобіля. Зазначену слідчу дії проведено уповноваженою особою в присутності двох понятих та за участю ОСОБА_1, результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 223, 237 КПК України.
Суд також оцінив та обґрунтовано послався у вироку як на докази винуватості ОСОБА_1 на дані, які містяться в протоколах слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 та захисника Шніцара А.О., потерпілого ОСОБА_2 та його представника Калмикова С.В. від 21 березня 2017 року, проведеного в ході досудового розслідування, від 21 лютого 2019 року та 19 червня 2019 року, проведених у ході судового розгляду за клопотанням захисту, під час яких, у тому числі було використано відеозапис обставин дорожньо-транспортної пригоди, встановлено напрямок та траєкторію руху учасників дорожньо-транспортної пригоди, подолані ними відстані до наїзду, учасники були розміщені на ключових точках, встановлено відстань видимості пішохода для водія з урахуванням руху інших транспортних засобів, встановлено розташування засобів організації дорожнього руху на місці дорожньо-транспортної пригоди та на ділянках, які передують зазначеному місцю.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які встановлені на перехресті вул. Підвальна та вул. Руська в
м. Львові, і у вироку зазначив, що на відео зафіксовані об`єктивні обставини дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 19 травня 2016 року. Електронний носій - диск CD-R, на якому міститься зазначений відеозапис у кримінальному провадженні визнано речовим доказом.
Крім того, суд обґрунтовано у вироку послався як на доказ на дані, які містяться в протоколі огляду предметів від 23 травня 2016 року, відповідно до якого об`єктом огляду був диск CD-Rсрібного кольору "TDK", на якому міститься запис трьох відеокамер, на яких зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 19 травня 2016 року о 22 годині 30 хвилин на перехресті вул. Підвальна та вул. Руська, зокрема міститься інформація про: рух автомобіля марки "ВАЗ 21093", рух пішохода по проїзній частині, рух транспортних засобів, які перебували в межах перехрестя в момент дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі автомобіля марки "Субару" та автобусу жовтого кольору, момент наїзду на пішохода.
Згідно з висновком судової комп`ютерно-технічної експертизи від 31 серпня
2016 року № 2713 кадри ділянок відеозаписів, на яких зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди, записано на оптичний диск TDKCD-R сер. № LH3157RL05099155D1, що надається разом з висновком експертизи.
Суд дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався на висновки судових експертиз, а саме: висновок експерта від 21 червня 2016 року № 1/537 про механізм контакту автомобіля марки "ВАЗ-21093" з пішоходом та місце наїзду на місцевості; висновок експерта від 14 червня 2016 року № 1/3535 про справний стан гальмівної системи, рульового управління та системи освітлення автомобіля марки "ВАЗ-21093".
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 24 квітня 2017 року
№ 1916 та висновком додаткової автотехнічної експертизи від 26 травня 2017 року
№ 2365 швидкість автомобіля марки "ВАЗ-21093" державний номерний знак
НОМЕР_1 складала 71 км/год, водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди, яка полягала у належному виконанні вимог пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 2.3.6, 2.3.д), 10.1, 12.1, 12.3, 12.4, 12.9.6, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, в дані дорожній ситуації необхідно було вести автомобіль правою стороною проїзної частини вул. Підвальної зі швидкістю 60 км/год, належно реагувати на зміни дорожньої ситуації і продовжувати рух своєю смугою руху, оскільки технічної необхідності у відверненні ліворуч не було, а відсутність цього відвернення дала б можливість водієві ОСОБА_1 проїхати повз пішохода з дотриманням необхідного безпечного бокового інтервалу. Дії ОСОБА_1 не відповідали пунктам 1.2, 1.5, 1.10, 2.3.6, 2.3.д), 10.1, 12.1, 12.3, 12.4, 12.9.6, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху і ця невідповідність з технічної точки зору перебувала у причинно-наслідковому зв`язку настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначені судові експертизи були призначені постановами слідчого відповідно від 07 квітня 2017 року та 11 травня 2017 року, судова автотехнічна експертиза від
26 травня 2017 року № 2365 є додатковою до експертизивід 24 квітня 2017 року
№ 1916, під час дослідження експертами були використані вихідні дані, встановлені слідчим в ході досудового розслідування та інші матеріали кримінального провадження № 12016140050002189, їх проведено з дотриманням вимог КПК України, у тому числі, експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385, 387 КК України. Тому доводи касаційної скарги захисника Шніцара А.О. щодо проведення цих експертиз з порушенням процесуального закону та за неповними вихідними даними є безпідставними.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, за клопотанням захисника Шніцара А.О. з метою повного та всебічного з`ясування обставин кримінального правопорушення з дотриманням принципу змагальності сторін суд першої інстанції ухвалою від 25 листопада 2019 року призначив автотехнічну експертизу, на вирішення якої поставив порушенні стороною захисту питання щодо встановлення законності дій усіх учасників дорожнього руху і причинно-наслідкового зв`язку між діями кожного учасника дорожнього руху та наслідками.
Відповідно до клопотання експерта від 27 грудня 2019 року № 1/1481 проведення вказаної судової автотехнічної експертизи призупинено через брак комплексу необхідних вихідних даних.
Разом з тим, із журналу судового засідання від 01 липня 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, вбачається, що сторона захисту відкликала своє клопотання про проведення такої експертизи, а тому доводи касаційної скарги захисника Шніцара А.О. в цій частині не відповідають матеріалам кримінального провадження та є безпідставними.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили версію сторони захисту щодо відсутності причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та наслідками, обґрунтовано не погодилися з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України, у тому числі, у мотивувальній частині вироку зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення на наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування до
ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також доводи касаційної скарги захисника Шніцара М.Р. про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 додаткового покарання є необґрунтованими.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 частинами 1, 2 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання
ОСОБА_1 з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1 та його відношення до вчиненого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом не встановлено. Судом також враховано, що ОСОБА_1 рухався з перевищенням дозволеної швидкості руху в населених пунктах та здійснив маневр, якого не потрібно було здійснювати.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання, також врахував поведінку потерпілого ОСОБА_2, який розпочав перехід проїзної частини вул. Підвальної у момент, коли зелений сигнал світлофора був увімкнутим для транспортних засобів.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_1 прокурор та захисник Шніцар А.О. у касаційних скаргах не навели і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника Шніцара А.О. про неправильне вирішення цивільного позову, то вони також є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, 12 березня 2018 року потерпілим ОСОБА_2 через представника - адвоката Калмикова С.В. пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" про солідарне стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 344 828 гривень 70 копійок, а також до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 280 000 гривень.
17 липня 2018 року представником потерпілого - адвокатом Калмиковим С.В. подано до суду клопотання-заяву про зміну позовних вимог та виключення ПАТ "Страхове товариство "Іллічівське" з числа відповідачів, оскільки відповідно до даних Моторного (транспортного) страхового бюро України зазначене страхове товариство позбавлено права здійснювати страхову діяльність та виключено з її членів. Крім того, згідно з Єдиним реєстром судових рішень по даній юридичній особі, хоча процедура банкрутства не розпочата, існує понад 200 виконавчих проваджень про стягнення страхових сум та іншого відшкодування. Із журналу судового засідання від 17 липня 2018 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, вбачається, що ні обвинувачений ОСОБА_1, ні захисник
Шніцар А.О. не заперечували про задоволення такої заяви.
Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.
Відповідно до ст. 22 ч. 2 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1166 частини 1, 3, ст. 1195 ч. 1 ЦК України).
При цьому, виходячи із законодавчих приписів, у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
У даній конкретній справі стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого
ОСОБА_2 документально підтвердженої суми матеріальної шкоди в сумі 4 287 гривень 98 копійок не суперечить висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц.
Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1, суд врахував характер та тривалість фізичних і душевних страждань, те, що потерпілому було завдано фізичного болю та заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, порушено його нормальні життєві зв`язки, усталений спосіб та ритм життя, необхідність відновлення стану здоров`я шляхом довготривалого лікування.
Виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 70 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Шимків В.І., захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Шніцара А.О. та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Калмикова С.В. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника Шніцара А.О. доводи про незаконність та необґрунтованість вироку, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недопустимість доказів, необґрунтоване призначення додаткового покарання, неправильне вирішення цивільного позову, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 286 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисника Шніцара А.О. та прокурора і скасування судових рішень щодо
ОСОБА_1 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд