Постанова
іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 752/22408/17
провадження № 51-3207км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Вараниці В. М.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Сидоренка В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Будкова В. С., який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
виправданого за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку з тим, що не доведено вчинення кримінального правопорушення, в якому його обвинувачено.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 в тому, що він 08 серпня 2017 року о 10:00 в службовому кабінеті ОСОБА_2 на території адміністрації Національного музею народної архітектури та побуту України у с. Пирогів Голосіївського р-ну м. Києва на ґрунті раніше виниклих особистих неприязних відносин, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_2, почав завдавати їй ударів правою рукою в ділянку обличчя, тулуба та плечей, штовхаючи і тримаючи її за верхній одяг у ділянці грудної клітки і не даючи їй покинути приміщення службового кабінету. Внаслідок завданих ударів ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, а саме: на передньо-зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині на фоні припухлості м`яких тканин синець овальної форми розмірами 9х8,5 см багрово-синього кольору, у верхній третині якого має місце садно подовженої форми переривчастого характеру (1,4х3,5 см) з підсохлою поверхнею рожево-червоного кольору, розташоване нижче рівня оточуючих тканин, а також на боковій поверхні грудної клітки в проекції 4-ого міжребер`я по лівій задньо-паховій лінії на фоні продовженої форми багрово-синього кольору синця (1х3,5 см) аналогічних морфологічних властивостей садно (0,1х1,5 см).
Київський апеляційний суд ухвалою від 31 травня 2021 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати її та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1 необґрунтовано, оскільки матеріали провадження містять достатню кількість доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого, які, на його думку, не були належним чином оцінені. Зазначає, що під час здійснення апеляційного провадження також не було додержано приписів ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже попри задоволення клопотання сторони обвинувачення суд безпосередньо не допитав обвинуваченого, потерпілу та свідка, чим також порушив приписи ст. 349 КПК. Вважає, що оспорюване рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні прокурор Вараниця В. М. касаційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, захисник Сидоренко В. В. та виправданий ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Положеннями ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Частиною 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду дотримався.
У своїй касаційній скарзі прокурор указує на допущене судом апеляційної інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив з точки зору допустимості, належності, достовірності та сукупність яких перевірив із точки зору достатності, й дійшов висновку про виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, у якому його обвинувачено.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідив у судовому засіданні весь обсяг доказів, наданих стороною обвинувачення, зокрема: показання ОСОБА_1, який категорично заперечував, що завдавав будь-яких ударів ОСОБА_2 ; показання потерпілої, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ; висновок від 24 жовтня 2017 року № 1476/е; висновок від 08 серпня 2017 року № 1310/ж; протокол слідчого експерименту від 10 жовтня 2017 року за участю свідка ОСОБА_3 й інші докази, зміст яких наведено у вироку.
Під час судового розгляду суд установив, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були очевидцями події, що мала місце 07 серпня 2017 року, а тому не могли давати показання щодо її обставин. Крім того, цих свідків у суді апеляційної інстанції повторно не допитували з тих же підстав.
Водночас суд першої інстанції визнав недопустимими такі докази, зокрема: висновок від 24 жовтня 2017 року № 1476/е, мотивувавши, що експерт ОСОБА_8 не провів жодних досліджень, не ознайомився з матеріалами кримінального провадження, а переписав у свій висновок дані судово-медичного обстеження; протокол слідчого експерименту від 10 жовтня 2017 року за участю свідка ОСОБА_3, обґрунтовуючи, що слідча дія відбувалась не за місцем події, в протоколі немає опису результатів слідчого експерименту щодо розташування учасників події в кабінеті, послідовності їхніх рухів та дій, зокрема ОСОБА_1, і завдання ним ударів, опису їх напрямку, механізму заподіяння тощо.
Крім того, місцевий суд зазначив, що обвинувальний акт не містить посилань щодо визначення тяжкості тілесних ушкоджень, які були спричинені ОСОБА_1, що також дало суду підставу для виправдання обвинуваченого.
До того ж апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що, крім доказів, частину з яких визнано недопустимими, а частину - такими, що не є достатніми та переконливими для визнання винуватості обвинуваченого, інших доказів, отриманих у визначений КПК спосіб, які б доводили вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, у якому обвинувачено ОСОБА_1 (показання, речові докази, документи, висновки експертиз), стороною обвинувачення суду не надано.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них та їм у сукупності належну оцінку з точки зору достатності й допустимості, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання невинуватим ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК. Такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
Суд касаційної інстанції вважає цей висновок слушним.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим за ч.1 ст. 125 КК та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 зач. 1 ст. 125 КК.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повторно частково дослідив докази за клопотанням прокурора і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.
З приводу доводів прокурора про те, що апеляційним судом не додержано приписів статей 23, 349 КПК, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з визначеній у ст. 23 КПК засадою безпосередності дослідження доказів суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Слід звернути увагу і на те, що відповідно до положень частин 1, 2 ст. 349 КПК суд з`ясовує саме у сторін кримінального провадження, якими доказами кожна сторона підтверджуватиме наведені нею обставини та порядок дослідження доказів.
Як убачається з матеріалів провадження та звукозапису судового засідання від 01 квітня 2021 року, задоволено клопотання прокурора про дослідження доказів та відповідно до ст. 349 КПК установлено порядок: допитати обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілу ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, дослідити письмові докази. Також було задоволено клопотання потерпілої про долучення до матеріалів провадження висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_9 від 08 серпня 2017 року № 1310/ж та прийнято рішення про дослідження цього висновку.
Під час апеляційного розгляду 31 травня 2021 року на запитання суду, чи є необхідність у повторному допиті заявлених осіб, сторони, зокрема і прокурор Будков В. С., заперечили проти їх допиту, при цьому суд на виконання вимог ст. 349 КПК дослідив письмові докази.
Виходячи із вищевказаного, доводи прокурора щодо порушення порядку дослідження доказів не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами провадження.
Таким чином, апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені в ній доводи й ухвалив умотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК, а тому доводи прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.
Доводи у касаційній скарзі прокурора, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дав змістовні відповіді на них.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Крім того, прокурор, покликаючись у касаційній скарзі на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не вказав, у чому конкретно з огляду на положення ст. 413 КПК полягають такі порушення, допущені під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, які би були підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, та належним чином не обґрунтував своїх доводів у цій частині.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що відповідно до його прецедентної практики під час оцінки доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey, п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК і які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й тих порушень, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.
Зваживши нанаведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. З урахуванням цього і вимог статей 434, 436 КПКколегія суддів уважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд