Постанова
Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 759/14988/19
провадження № 51-5859км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Кузнєцова С. М.,
захисника Бєжанової А. В.,
засудженого ОСОБА_1,
потерпілої ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000234 від 10 березня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Гайворона Кіровоградської області, жителя
АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника Левченка І. І. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 07 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 07 лютого 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня
2020 року, ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК України - на строк 2 роки; ч. 2 ст. 286 КК України - на строк
7 років 3 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами
на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю
злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі
на строк 7 років 3 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено цивільний позов, питання про долю речових доказів та про стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
09 березня 2019 року приблизно о 21:40, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами відповідної категорії згідно з постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року на 10 років
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП; постановою судді Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року -на 3 роки за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 130 КУпАП; постановою судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2017 року - на 10 років за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, належних висновків для себе не зробив та, перебуваючи у стані алкогольного і наркотичного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Mazda 323", державний номерний знак НОМЕР_1, на вул. Оборони Києва, розташованій на адміністративній території Святошинського району м. Києва зі сторони автодороги "Київ - Чоп" в напрямку
с. Білогородка, всупереч вимогам п. 1.5, пп. "а" п. 2.1, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9,
пунктів 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху не вибрав безпечної швидкості керованого ним автомобіля та під час виникнення небезпеки для руху у вигляді появи у полі зору пішохода ОСОБА_3, який рухався попереду нього
у попутному з ним напрямку ближче до правого краю проїзної частини та якого він об`єктивно спроможній був своєчасно виявити, не вжив негайних заходів
для зменшення швидкості керованого ним автомобіля аж до його зупинки, внаслідок чого поблизу 3-ї електроопори від дорожнього знака "Білогородка" скоїв наїзд на останнього.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
Крім того, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що він скоїв дорожньо-транспортну пригоду, у зв`язку з чим потерпілий ОСОБА_3 опинився в небезпечному
для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадність, порушуючи вимоги підпунктів "а", "б", "г", "д" та "е" п. 2.10 Правил дорожнього руху, будучи зобов`язаним і маючи можливість надати потерпілому необхідну допомогу, викликати швидку медичну допомогу, звернутися за допомогою до сторонніх осіб та/або відвести потерпілого до найближчого лікувального закладу, а також врахувати, що дорожньо-транспортна пригода відбулась у темну пору доби за низької температури повітря в місці з невисокою вірогідністю появи сторонніх осіб, які б могли надати допомогу потерпілому, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків для потерпілого,
не зупиняючись, поїхав у напрямку с. Білогородка, умисно завідомо залишивши
без допомоги останнього на місці дорожньо-транспортної пригоди в небезпечному для життя стані, у який він сам його поставив.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
Захисник Левченко І. І., посилаючись на істотні порушення вимог
кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення
щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3
ч. 1 ст. 284 КПК України.
Обґрунтовуючи вимоги, захисник, надаючи свою оцінку доказам, по суті вказує
на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення щодо ОСОБА_1, послались
на недопустимі докази - протоколи огляду дорожньо-транспортної пригоди та огляду місця пригоди від 10 березня 2019 року, оскільки ці огляди були проведені одночасно за участю спеціаліста ОСОБА_4 на територіях, розташованих
на значній відстані одна від одної, що виключає можливість узяття участі однієї особи у двох процесуальних діях та дає підстави стверджувати про їх проведення
з порушеннями порядку, встановленого КПК України. Вважає, що порушення, допущені при складанні вказаних протоколів зумовлюють визнання недопустимим і висновку експерта від 15 травня 2019 року № 17-2/319, відповідно до якого один із наданих фрагментів та автомобіль "Mazda 323", державний номерний
знак НОМЕР_1, складали раніше одне ціле.
Крім того, захисник стверджує, що відеозаписи з портативних відеореєстраторів працівників патрульної поліції також є недопустимими доказами, оскільки, на його думку, під час відеофіксації процесуальних дій має складатися протокол
із зазначенням усіх учасників таких дій та з роз`ясненням усім учасникам
про застосування технічних засобів. Наголошує, що ці відеозаписи не можуть бути і результатом НСРД, адже отримані не уповноваженою на це особою,
без дозволу слідчого судді з порушенням основної вимоги - негласності, оскільки особа, яку сторона обвинувачення на відео вважає ОСОБА_1, знає
про фіксування на відео розмови і просить це припинити.
Також захисник вказує на те, що у вироку суду міститься посилання на протокол тимчасового доступу до речей і документів від 17 квітня 2019 року та довідку
про опрацювання номерної інформації в ході досудового розслідування
у кримінальному провадженні № 12019100000000234, у яких наявна інформація про те, що абонентський номер НОМЕР_2, яким користувався
ОСОБА_5 у період часу з 21:05 до 21:40 09 березня 2019 року, згідно
з азимутами перебував у с. Чайки, м. Києві та с. Білогородка, однак у матеріалах кримінального провадження немає інформації стосовно того, хто такий
ОСОБА_5, чому слідство вважає, що він перебував 09 березня 2019 року
в автомобілі "Mazda 323", державний номерний знак НОМЕР_1, та які підстави вважати, що цим номером користується ОСОБА_5 .
Поряд із цим, як вказує захисник, органами досудового слідства не зібрано жодного доказу, який би наблизив їх версію до реальності, а в основу вироку судом не покладено показань жодного свідка та жодного письмового доказу, які хоча б непрямо підтвердили причетність ОСОБА_1 до інкримінованих йому злочинів.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені судові рішення щодо нього та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Зазначає, що суд безпідставно
не допитав ОСОБА_5 та власника автомобіля "Mazda 323" - ОСОБА_6,
який 09 березня 2019 року, на думку засудженого, керував указаним транспортним засобом. Крім того, наголошує, що йому не було вручено копії обвинувального акта, завіреної належним чином. Посилається на те, що в суді першої інстанції йому не було надано можливості висловити свою позицію, а також заявляти клопотання і заперечення, чим порушено його права на захист і доступ до правосуддя. Призначене покарання вважає занадто суворим з огляду на те, що суд не врахував усіх даних про його особу.
У клопотаннях, надісланих до Верховного Суду, які по суті є доповненнями
до касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у зв`язку
з чим просить ухвалити виправдувальний вирок щодо нього.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Бєжанова А. В. та засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів засудженого та його захисника, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постановлені
у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Потерпіла ОСОБА_2 заперечила проти задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та його захисника Левченка І. І.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах засудженого та його захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог
щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, тобто
в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, та в завідомому залишенні
без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.
Доводи захисника Левченка І. І. та засудженого ОСОБА_1
про недоведеність винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і
про відсутність у його діях складу цього злочину належним чином були перевірені місцевим та апеляційним судами й обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України,
не визнав та відповідно до ст. 63 Конституції України відмовився давати показання у цьому кримінальному провадженні.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов`язана
з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів,
що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.
Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України,
є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність),
є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті
з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають
із ними у причинному зв`язку.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами відповідної категорії, перебуваючи у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Mazda 323", порушуючи вимоги п. 1.5, пп. "а" п. 2.1, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості керованого ним автомобіля та під час виникнення небезпеки для руху у вигляді появи у полі зору пішохода ОСОБА_3, який рухався попереду нього в попутному з ним напрямку ближче до правого краю проїзної частини та якого він об`єктивно спроможній був своєчасно виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості керованого ним автомобіля,
аж до його зупинки, внаслідок чого скоїв наїзд на останнього. Порушення водієм ОСОБА_1 вищезгаданих норм знаходяться в прямому причинному зв`язку із наслідками, що настали.
Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 допустив порушення вимог підпунктів "а", "б", "г", "д" та "е" п. 2.10 Правил дорожнього руху, а саме усвідомлюючи, що скоїв дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої потерпілий ОСОБА_3 опинився в небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадність, будучи зобов`язаним і маючи можливість надати потерпілому необхідну допомогу, викликати швидку медичну допомогу, звернутися за допомогою до сторонніх осіб та/або відвести потерпілого до найближчого лікувального закладу, а також врахувати, що дорожньо-транспортна пригода відбулась у темну пору доби
за низької температури повітря в місці з невисокою вірогідністю появи сторонніх осіб, які б могли надати допомогу потерпілому, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків для потерпілого, не зупиняючись, поїхав у напрямку
с. Білогородка, умисно завідомо залишивши без допомоги останнього на місці дорожньо-транспортної пригоди в небезпечному для життя стані, у який сам його поставив.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і даних, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10 березня 2019 року зі схемою та ілюстративною таблицею до нього, протоколі огляду місця пригоди від 10 березня 2019 року
з додатками (схемою, ілюстративною таблицею, а також фото- та відеозаписом, які проводилися під час слідчої дії), протоколі огляду відеозаписів від 08 лютого 2019 року із додатками (відеозаписами із портативних відеореєстраторів
№ АА00042, АА00452), протоколі обшуку від 08 травня 2019 року, протоколі огляду предметів та речей від 11 червня 2019 року, протоколі тимчасового доступу
до речей і документів від 17 квітня 2019 року та додатках до нього, довідці
про опрацювання номерної інформації в ході досудового розслідування
№ 12019100000000234 від 09 березня 2019 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди із травмованими від 22 квітня 2019 року, висновку експерта від 25 квітня 2019 року № 012-64-1034-2019 та висновку експертного дослідження від 23 квітня 2019 року № 011-1034-2019, висновку експерта від 20 травня 2019 року
№ 12-1/622 та ілюстративній таблиці до нього, висновку експерта від 15 травня 2019 року № 17-2/319, висновку експертного дослідження від 11 червня 2019 року
№ 072-57-2019 та додатку до нього, висновків експерта від 05 червня 2019 року
№ 031-67-2019 та від 01 липня 2019 року № 031-73-2019 (експертизи
за матеріалами кримінального провадження), висновку експерта від 29 липня
2019 року № 12-1/1513.
Відповідно до висновку експерта від 29 липня 2019 року № 12-1/1513 у цій дорожній ситуації водій автомобіля "Mazda 323" ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки для його руху мав технічну можливість уникнути наїзду
на пішохода ОСОБА_3 шляхом застосування екстреного гальмування.
З технічної точки зору причиною досліджуваної дорожньо-транспортної пригоди
є невідповідність дій цього водія вимогам п. 12.3 ПДР України (т. 2, а. п. 186 - 193).
Отже, дії ОСОБА_1 перебувають у причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, доведена рядом вищезазначених доказів, досліджених під час судового розгляду та оцінених судом відповідно
до ст. 94 цього Кодексу, які об`єктивно узгоджуються між собою.
Твердження ОСОБА_1 про те, що під час дорожньо-транспортної пригоди за кермом автомобіля "Mazda 323" був його власник ОСОБА_6, а не він повністю спростовуються доказами у кримінальному провадженні, зокрема:
- показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, згідно яких вони, будучи працівниками патрульної поліції, 09 березня 2019 року під час патрулювання Святошинського району м. Києва по радіоефіру "Резус" отримали повідомлення про те, що на з`їзді з просп. Перемоги
на вул. Кільцева дорога працівники полку особливого призначення зупинили автомобіль, який має пошкодження та водій якого перебуває з ознаками алкогольного сп`яніння. Прибувши на місце та побачивши, що автомобіль "Mazda 323", державний номерний знак НОМЕР_1, має характерні для дорожньо-транспортної пригоди пошкодження (розбиті лобове скло
з правої частини, праве дзеркало, права фара), вони запитували
ОСОБА_1, чи має він відношення до дорожньо-транспортної пригоди, однак, він не відповідав, а потім сказав, що збив свого друга "ОСОБА_11", який перебував у автомобілі. Пізніше вони отримали повідомлення, що
на з`їзді на с. Білогородка збили людину, а на місці дорожньо-транспортної пригоди є уламки від автомобіля. Дочекавшись слідчо-оперативну групу та отримавши від слідчого направлення, вони повезли ОСОБА_1
до лікаря-нарколога на освідування. В автомобілі ОСОБА_1 повідомив їм, що збив людину. Також показали, що під час спілкування
з ОСОБА_1 були ввімкнені боді-камери, які після чергування працівники поліції зобов`язані повернути до відділу моніторингу, де всю інформації з них знімають на інші носії;
- даними протоколу огляду відеозаписів від 08 лютого 2019, відповідно
до якого слідчим проводився перегляд відеозаписів із портативних відеореєстраторів № АА00042, АА00452 працівників патрульної поліції, які несли службу з 20:00 09 березня по 08:00 10 березня 2019 року
у Святошинському районі м. Києва, які надані на запит слідчого Управлінням патрульної поліції у м. Києві ДПП, згідно яких працівники патрульної поліції знаходяться на з`їзді з просп. Перемоги на вул. Кільцева дорога в м. Києві біля автомобіля "Mazda 323", державний номерний знак НОМЕР_1 . Також біля автомобіля знаходиться ОСОБА_1, якому працівники патрульної поліції запропонували пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу "Драгер" чи у лікаря-нарколога, від якого ОСОБА_1 відмовився. На запитання працівників патрульної поліції, чи не причетний він до дорожньо-транспортної пригоди, оскільки автомобіль має характерні для такої пригоди пошкодження, ОСОБА_1 повідомив, що він здійснив наїзд на "ОСОБА_11", який перебуває у вищевказаному автомобілі. В подальшому, ОСОБА_1 повідомляє, що здійснив наїзд на пішохода, який бігав
у лісі (т. 2 а. п. 49, 50, 52-56);
- даними відеозаписів із портативних відеореєстраторів № АА00042, АА00452 працівників патрульної поліції, які несли службу з 20:00 09 березня по 08:00 10 березня 2019 року у Святошинському районі м. Києва, які надані на запит слідчого Управлінням патрульної поліції у м. Києві ДПП, та постанову
про залучення до кримінального провадження документа від 08 травня
2019 року (т. 2 а. п. 49, 50, 51, 57).
Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1
за вищевказаними доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника
Левченка І. І., які є аналогічними доводам у його апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив їх та обґрунтовано визнав безпідставними.
Зокрема, суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді на доводи
в апеляційній скарзі захисника щодо недопустимості таких доказів, як протоколи огляду дорожньо-транспортної пригоди та огляду місця пригоди від 10 березня 2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей
щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст. 103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження фіксуються у протоколі, вимоги до якого визначені у ч. 3 ст. 104 цього Кодексу, і, зокрема, він має містити відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання).
Та обставина, що спеціаліст ОСОБА_4, який відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК України був залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) та брав участь у огляді місця дорожньо-транспортної
пригоди (вул. Оборони Києва) та огляді місця пригоди (з`їзд з просп. Перемоги
на вул. Кільцева дорога в напрямку Борщагівки), які проводились різними слідчими 10 березня 2019 року в м. Києві майже в один час, не свідчить
про таке істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що б мало наслідком визнання вказаних доказів недопустимими, зважаючи
на процесуальний статус цієї особи та обсяг його повноважень, які є допоміжними у проведенні слідчих дій і залежать виключно від потреби в них слідчого, про що слушно зазначив апеляційний суд та з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
З огляду на наведене твердження захисника про недопустимість висновку експерта від 15 травня 2019 року № 17-2/319, відповідно до якого один із наданих фрагментів та автомобіль "Mazda 323" складали раніше одне ціле, за принципом "плодів отруйного дерева", зважаючи на відсутність під час проведення зазначених оглядів порушень, на які вказував захисник, та допустимість доказів, отриманих унаслідок проведення кожної з цих дій, є безпідставними.
Що стосується тверджень захисника з приводу недопустимості як доказів відеозаписів з портативних відеореєстраторів працівників патрульної поліції,
то вони є неспроможними, адже, як правильно зазначено в оскарженій ухвалі,
ці відеозаписи не здійснювались в ході проведення будь-якої процесуальної дії, визначеної КПК України, а їх застосування в цьому випадку регламентовано
ст. 40 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", якою визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману
з автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху, та Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, у загальних положеннях
до якої зазначено, що ця Інструкція не поширюється на здійснення працівниками поліції фото- і кінозйомки, відеозапису процесуальних дій відповідно до вимог
ст. 107 КПК України, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових заходів, застосування в системі фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі відповідно
Разом з тим, ці відеозаписи здійснювались як превентивні заходи, в тому числі
із забезпечення дотримання правил дорожнього руху, адже працівниками поліції було отримано повідомлення про те, що на з`їзді з просп. Перемоги
на вул. Кільцева дорога працівники полку особливого призначення зупинили автомобіль, який має пошкодження та водій якого перебуває з ознаками алкогольного сп`яніння. Відеозаписи були надані на запит слідчого Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП і як відповідні критеріям докази, якими
за ст. 84 КПК України є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення
для кримінального провадження та підлягають доказуванню, долучені
до матеріалів кримінального провадження постановою про залучення
до кримінального провадження документа від 08 травня 2019 року, а отже,
на противагу твердженням захисника, обґрунтовано покладені судом першої інстанції в основу рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1
у вчиненні інкримінованих йому злочинів у сукупності з іншими доказами.
Перевірив суд апеляційної інстанції і доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, з приводу відсутності у матеріалах кримінального провадження даних щодо особи ОСОБА_5, факту його перебування 09 березня 2019 року
в автомобілі "Mazda 323" та підстав вважати, що зазначена особа користується номером телефону НОМЕР_2, на що суд, як убачається з постановленої ухвали, вивчивши матеріали кримінального провадження, надав обґрунтовані відповіді.
Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції,
з якими обґрунтовано погодився й апеляційний суд, про те, що зібрані
у кримінальному провадженні докази, які є належними та допустимими, повністю підтверджують висунуте ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів засудженого про невручення йому копії обвинувального акта в цьому кримінальному провадженні, то вони спростовуються матеріалами провадження, зокрема розпискою засудженого від 13 серпня 2019 року (т. 1,
а. п. 29). Вказівка засудженого на те, що копія обвинувального акта,
яка вручається підозрюваному, має бути належним чином завіреною,
є неспроможною, оскільки вищевказане процесуальним законом не передбачено.
Безпідставними є також посилання в касаційній скарзі засудженого
на позбавлення його можливості висловити свою позицію, заявляти клопотання, заперечення під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, що він розцінює як порушення його права на захист.
Як убачається із звукозаписів судових засідань у місцевому суді, засуджений ОСОБА_1 підтвердив у присутності захисника, що пам`ятку про права і обов`язки отримав, вони йому зрозумілі, додаткових роз`яснень не потребує.
Під час судового розгляду суддя неодноразово надавала можливість заявити клопотання, запитувала про наявність заперечень, однак засуджений такою можливістю не скористався з власної волі, про що свідчать аудіозаписи
від 18 жовтня, 26 листопада, 06 та 11 грудня 2019 року, 20 січня, 03 і 07 лютого 2020 року. До того ж слід зазначити, що засуджений від дачі показань у суді першої інстанції відмовився на підставі ст. 63 Конституції України, однак виступав
у дебатах та з останнім словом, а також ставив свої запитання під час допиту свідків.
Таким чином, підстави вважати, що було порушено право засудженого
на захист або обмежено його у доступі до правосуддя, відсутні.
Доводи засудженого про суворість призначеного йому покарання є необґрунтованими з огляду на таке.
Суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень,
дані про особу винного, який неодружений, перебуває у цивільному шлюбі та неофіційно працює поваром (з його слів), на диспансерному обліку в нарколога і психіатра не перебуває, має хронічне захворювання, раніше не судимий, однак неодноразово протягом 2016 - 2019 років притягувався до адміністративної відповідальності за статтями 126, 130 КУпАП. Крім того, суд узяв до уваги відсутність пом`якшуючих покарання обставин та обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Зваживши на наведене, суд першої інстанції вважав за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених санкціями інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами
на максимальний строк.
Саме таке покарання, на думку суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_1, відповідає його меті, гуманності, справедливості і
не порушуватиме засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, з чим погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд