Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 2-9436/2007
провадження № 61-3282св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
особи, які подавали апеляційну та касаційну скарги: ОСОБА_9, ОСОБА_10,
особа, яка подавала касаційну скаргу, - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський Антон Павлович, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на нежиле приміщення горища.
Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником 98/1000 часток квартири АДРЕСА_1, над якою розташоване приміщення горища, площею 498,00 кв. м.
Протягом тривалого часу це приміщення горища знаходилось у незадовільному технічному стані, що призвело до руйнування належного йому на праві приватної власності житла, що, у свою чергу, зумовило необхідність термінового проведення ремонту у приміщенні горища.
У зв`язку з такими обставинами він звернувся до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які також є власниками квартир, розташованих у зазначеному жилому будинку, із пропозицією провести ремонт у приміщенні горища, але вони відмовилися, запропонувавши йому оформити право власності на це горище та відремонтувати його за власний рахунок.
Таким чином, інші власники квартир, розташованих у жилому будинку АДРЕСА_2, які також є співвласниками горища цього будинку, не заперечують проти передачі йому у власність частини приміщення горища, площею 498,00 кв. м, але у зв`язку з відсутністю правового механізму передачі майна, що знаходиться у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного жилого будинку, у власність одного з мешканців будинку, він звернувся до суду із цим позовом.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на приміщення горища, площею 498,00 кв. м, що розташоване в будинку АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року у складі судді Ільченко Н. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища, площею 498,00 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції виходив із того, що положеннями частини другої статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що розпорядження майном, що знаходиться в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою власників.
Враховуючи, що відповідачі, які є співвласниками приміщення горища, площею 498,00 кв. м, розташованого у жилому будинку АДРЕСА_2, не заперечують проти його передачі у власність ОСОБА_1, можливо визнати за ним право власності на це приміщення горища.
У червні 2018 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., звернулися до суду із апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року у складі судді Калараша А. А. відкрито апеляційне провадження у справі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, з урахуванням ухвали Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року про виправлення описки, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., апеляційну скаргу адвоката Рублевського А. П., який діє в інтересах ОСОБА_9, ОСОБА_10, задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задоволено, постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року про відкриття апеляційного провадження у цій справі скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі (провадження № 61-10856св20).
Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі та постанову за наслідками розгляду зазначеної апеляційної скарги по суті, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі, помилково послався на положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час постановлення рішення судом першої інстанції, (далі - ЦПК України 2004 року) залишив поза увагою пункт 13 Перехідних положень ЦПК України та дійшов хибного висновку про те, що апеляційну скаргу було подано у межах строку на апеляційне оскарження, а заява про поновлення строку на оскарження рішення суду є зайвою.
Строк на апеляційне оскарження рішення заявниками було пропущено більше ніж на рік, однак апеляційний суд не вирішив питання поновлення вказаного процесуального строку.
Нормами процесуального права не передбачено винятків щодо обов`язку подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у розгляді справи.
Крім того, вказане клопотання повинно бути підтверджене належними та допустимими доказами. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане клопотання підлягає або не підлягає задоволенню. Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявники не навели поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не обґрунтували і не підтвердили належними доказами, коли та за яких обставин їм стало відомо про рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року. Сам по собі факт подання апеляційної скарги після спливу десяти років з часу ухвалення рішення суду особами, не залученими до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення рішення суду, не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 до Верховного Суду, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року і передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення судом апеляційної інстанції норм цивільного процесуального законодавства України, які встановлюють строк на апеляційне оскарження та підстави для його поновлення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам заявників про те, що їм випадково стало відомо про існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року лише на початку травня 2018 року. Саме тоді вони повідомили про наявність цього рішення суду голову правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грецька 45" (далі - ОСББ "Грецька 45") та 10 травня 2018 року звернулися до суду першої інстанції із заявою про надання їм можливості ознайомитися з матеріалами цієї справи. 31 травня 2018 року представник заявників ознайомився з матеріалами справи та отримав копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції. 07 червня 2018 року в межах десятиденного строку з часу отримання оскаржуваного рішення заявники подали апеляційну скаргу.
З приводу твердження апеляційного суду про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повинні були цікавитися станом спірного майна, зазначають, що після набрання чинності рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року про визнання права власності на приміщення горища за ОСОБА_1, він жодного разу не з`являвся у цьому приміщенні, жодних активних дій не вчиняв, до ОСББ "Грецька 45" не звертався. Тобто вказані зміни власника відбулися лише у державному реєстрі прав на нерухоме майно. Мешканці будинку не зобов`язані робити відповідні записи до реєстру та дізнаватись про кожні зміни, які відбуваються у спільному майні мешканців будинку.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9 та ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року і витребувано із Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 2-9436/2007.
У жовні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про закриття касаційного провадження, яку мотивовано тим, що у постанові від 25 листопада 2020 року Верховний Суд вже виклав висновок щодо правомірності поновлення представнику заявників адвокату Рубельському А. П. строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року, та з урахуванням цього висновку Одеський апеляційний суд прийняв ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, тому акціонерне товариство "Альфа-Банк" вважає, що наявні визначені пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України підстави для закриття касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_9 та ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до підпункту 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цієї редакцією Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною третьою статті 294 ЦПК України 2004 року передбачено, що заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України 2004 року суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 ЦПК України і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України 2004 року незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту рішення, крім подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
На обґрунтування апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., зазначили, що оскаржуваним рішенням суду визнано за ОСОБА_1 право власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_2, зокрема горище, яке є спільним майном мешканців багатоквартирного будинку, у тому числі ОСОБА_9, ОСОБА_10, балансоутримувачем якого є ОСББ "Грецька 45".
Також ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просили поновити їм строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що про оскаржуване рішення суду першої інстанції їм стало відомо на початку травня 2018 року, зі змістом оскаржуваного рішення їх представник адвокат Рублевський А. П. ознайомився 31 травня 2018 року, тому апеляційну скаргу подано у межах десятиденного строку з моменту ознайомлення з рішенням суду першої інстанції. Про існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року заявники не могли дізнатися, оскільки капітальний ремонт у приміщеннях горища не проводився декілька десятиліть, що підтверджується довідкою ОСББ "Грецька 45" та фотознімками приміщення горища. У приміщенні горища, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2, знаходяться мережі загального користування (теплопостачання, водопостачання тощо), які потребують постійного доступу співробітників ОСББ для здійснення обслуговування та поточного ремонту.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що наведені представником заявників у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження причини не можуть бути визнані поважними, оскільки у клопотанні про поновлення процесуальних строків представник заявників не зазначає, коли і за яких обставин ОСОБА_9 та ОСОБА_10 довідалися про рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року. Клопотання про поновлення процесуального строку не містить обґрунтувань із посиланнями на докази і в частині того, що мережі загального користування будинку у приміщенні горища (мережі теплопостачання, водопостачання тощо), які потребують обслуговування та поточного ремонту, дійсно наявні і обслуговувалися ОСББ "Грецька 45" протягом 2008-2018 років, що вказані мережі потребують капітального ремонту і з якого часу. ОСОБА_9 та ОСОБА_10, як власники квартир у будинку АДРЕСА_2, були зобов`язані цікавитися станом спірного майна.
Однак колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що апеляційний суд не спростував доводи представника ОСОБА_9 та ОСОБА_10 адвоката Рублевського А. П., зазначені ним у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року, та не зазначив факти на підтвердження обізнаності заявників про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції раніше дати ознайомлення їх представника з матеріалами справи, тобто до 31 травня 2018 року, та не врахував, що без отримання повного тексту рішення суду заявники не мали можливості подати мотивовану апеляційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 356 ЦПК України.
Також поза оцінкою апеляційного суду залишилися доводи ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про те, що після ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на приміщення горища, він не з`являвся у цьому приміщенні та не вчиняв активних дій щодо користування ним, у тому числі зміни стану, у якому воно перебувало; відповідно до довідки ОСББ "Грецька 45" капітальний ремонт у приміщенні горища, розташованого у будинку АДРЕСА_2, не проводився декілька десятиліть.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатися у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та постановленою метою (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEINv. GERMANY"("Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"),заява № 42527/98).
ЄСПЛ в рішенні від 17 січня 1970 року у справі "Delcourt v. Belgium" ("Делькур проти Бельгії"), заява № 2689/65, зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значене місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France" ("Белле проти Франції"), заява № 23805/94Є, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначене залишилося поза увагою апеляційного суду, який не перевірив належним чином доводів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо поважності причин пропуску ними строку на апеляційне оскарження, чим фактично позбавив їх права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, передчасно постановивши ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року за результатами розгляду касаційної скарги представника ОСОБА_9 та ОСОБА_10 адвоката Рублевського А. П. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 2-5418/2008 (провадження № 61-3280св21) за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання права власності на нежиле приміщення горища.
Ураховуючи викладене, апеляційному суду необхідно дослідити питання поважності пропуску ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строку на апеляційне оскарження із урахуванням положень пункту 13 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України щодо обчислення строків на оскарження в апеляційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності новою редакцією ЦПК України, та з огляду на дати ознайомлення представника заявників з матеріалами справи, отримання копії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року та оскарження його в апеляційному порядку.