Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 760/29883/19
провадження № 61-11293св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" (далі - ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення з наданням іншого житлового приміщення
Позов мотивовано тим, що ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" є власником гуртожитку, розміщеного на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 18 вересня 1998 року серії НОМЕР_2 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 135378618 від 23 серпня 2018 року.
Будівля за вказаною адресою була зведена у 1953 році та на даний час перебуває у незадовільному технічному стані.
Комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції.
Технічний стан конструкцій гуртожитку відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний).
Вважав, що використовувати як жиле можливо виключно приміщення, яке відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам. Приміщення, яке не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, є нежилим і не може використовуватися для проживання людей.
З метою захисту життя та здоров`я людей, а також запобігання можливого руйнування будинку, враховуючи невідповідність будівлі гуртожитку технічним показникам, непридатність будинку для проживання та заборону експлуатації будівлі в аварійному стані, приписи ДСТУ-Н Б в.1.2-18:2016, ним, як власником будівлі, було прийнято рішення про проведення комплексу заходів, пов`язаних із відселенням мешканців з непридатного для проживання (аварійного) гуртожитку та проведенням його реконструкції.
20 серпня 2018 року прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій.
За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всім мешканцям гуртожитку, в тому числі і відповідачці, було запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в іншому гуртожитку, що також належить ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак відповідачка відмовилася переселятися в запропонований гуртожиток.
ОСОБА_1, порушуючи вимоги закону, не вчиняє жодних дій, які б свідчили про її намір переселитися у добровільному порядку до кімнати АДРЕСА_2, та продовжує разом із дитиною незаконно перебувати у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим порушує права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладає відповідальність за своє життя та здоров`я на посадових осіб ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2".
У листопаді 2018 року в Департаменті з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було отримано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також контрольну картку № 18090109-Сл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.
Посилаючись на те, що перебування відповідачки разом із малолітньої дитиною у непридатній для проживання (аварійній) будівлі позбавляє ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2", як власника будівлі, права розпочати роботи по її реконструкції, на проведення якої отримано всі дозвільні документи, позивач просив:
- виселити ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1,
- переселити ОСОБА_1 до кімнати НОМЕР_3 на одне ліжко-місце в гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Соломʼянського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, у задоволенні позову ПрАТ "Трест "Київміськбуд" відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- системний аналіз наведених положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія означеного Закону, оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2", увійшов до статутного фонду ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" в порядку приватизації;
- переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей. Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради;
- позивач не зазначив і не надав, а суд не встановив, існування відповідного рішення про визнання гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей;
- направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якої повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачки із наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі. При цьому, Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз`яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189, з метою встановлення спірного будинку гуртожитку відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання;
- незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачки та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК УРСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення, у зв`язку з капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК УРСР. Водночас позивач із такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК УРСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд;
- посилання позивача на частину 5 статті 132 ЖК УРСР, якою врегульовано виселення осіб, які проживають у гуртожитках, також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок загрожує обвалом, само по собі не дає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки застосування цієї правової норми не виключає дотримання вимог статей 19, 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року №189.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У липні 2020 року до Верховного Суду від ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі представник ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" зазначає, що:
- гуртожиток на АДРЕСА_1 належить товариству на праві приватної власності;
- безпечна експлуатація майна та прийняття рішення щодо його використання є його виключною компетенцією як власника нерухомості;
- товариство належними та допустимими доказами довело факт аварійності будівлі гуртожитку та наявність загрози обвалу, небезпеки для життя і здоров`я мешканців;
- суди попередніх інстанцій усупереч нормам процесуального права не врахували та не надали належну оцінку цим доказам;
- суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема: статті 319, 322, 323, 383, 386, 391 ЦК України та статті 4, 18, 101, 132 ЖК УРСР до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, яке, на переконання ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2", не відповідає вимогам законності та обґрунтованості;
- суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення статті 101 ЖК УРСР, яка регулює питання надання громадянам жилих приміщень у зв`язку з капітальним ремонтом жилого будинку державного чи громадського житлового фонду, не врахувавши тієї обставини, що спірний гуртожиток є приватною власністю позивача і питання переселення пов`язане не з проведенням капітального ремонту будівлі, а випливає з факту визнання будівлі аварійною та такою, що загрожує обвалом.
Короткий зміст відзиву
У вересні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. ОСОБА_1 зазначає, що єдиною підставою для віднесення спірного гуртожитку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу місцевої ради, прийнятого на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради. Однак позивач такого рішення суду не надав, а тому підстави для задоволення його вимог відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження позивач зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права передбаченого пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19; 18 грудня 2019 року у справі № 760/7956/19; 19 грудня 2019 року у справі № 760/7471/19, 29 січня 2020 року у справі № 760/7000/19, 11 березня 2020 року у справі № 760/7008/19, від 02 березня 2020 року у справі № 760/7466/19 та застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" є власником гуртожитку на АДРЕСА_1, побудованого у 1953 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 вересня 1998 року.
Відповідно до акту огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозію арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття.
Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку Науково-виробничого підприємства "Будконструкція" від 07 вересня 2011 року.
У технічному паспорті на будинок, виготовленому 27 грудня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, у графі 21 "Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд" зазначено, що процент зносу будинку становить 81 %.
Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні.
Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об`єктів від 30 листопада 2018 року № 4904-4 встановлено, що санітарно-гігієнічний стан приміщень загального користування незадовільний.
Наказом ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" від 01 червня 2018 року № 40 у зв`язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов`язаних з виведенням будівлі з експлуатації.
20 серпня 2018 року ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" видано наказ № 53 щодо виведення з експлуатації будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідачку, листами від 06 червня 2018 року, від 23 липня 2018 року, від 14 вересня 2018 року, від 08 листопада 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 04 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.
Цими ж листами відповідачці запропоновано переселитися у кімнату гуртожитку ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" на АДРЕСА_2 .
Листами від 23 листопада 2018 року та 31 січня 2019 року відповідачка повідомила позивача про відмову від переселення у запропоноване житло.
Листом від 24 січня 2019 року № 00116 Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація були повідомлені позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим). У цьому листі позивач просив адресатів визначити доцільність додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).
Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що "коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. 34. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції" (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32 - 35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 760/6274/19 (провадження № 61-2480св20) зазначено, що "питання правових підстав виселення з гуртожитків врегульовано зокрема статтею 132 ЖК УРСР, а також положеннями спеціального Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Згідно із частинами першою, четвертою статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом. Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2", увійшов до статутного фонду ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" у порядку приватизації, що не заперечується позивачем. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток. Отже, належною підставою віднесення будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням такого рішення сесією цієї ради. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції. Апеляційним судом вірно враховано, що позивачем не зазначено та не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено існування відповідного рішення органу місцевого самоврядування про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 аварійним чи непридатним для проживання людей. Саме по собі направлення позивачем у січні 2019 року до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації листа про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належним доказом визнання будівлі гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним. При цьому, судом апеляційної інстанцій враховано, що Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз`яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням, з метою встановлення відповідності будинку гуртожитку санітарним та технічним вимогам і визнання жилих будинків, жилих приміщень непридатними для проживання. Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин. Одночасно апеляційним судом враховано, що такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства в разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані. Так, згідно із частиною п`ятою статті 132 ЖК УРСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які виселяються надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення. Відповідно до Положення, - у разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання. Згідно із пунктом 5 Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам. Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів. При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом. Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення. Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством. Вирішуючи спір, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази, врахувавши наведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності правових підстав з якими ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" пов`язувало виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаної ними кімнати №312 у гуртожитку по АДРЕСА_1. Висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками викладеними у постановах Верховного Суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 760/7975/19 (провадження № 61-7707св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 760/7981/19 (провадження № 61-2691св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 760/7004/19 (провадження № 61-4170св20), від 02 червня 2020 року у справі № 760/7972/19 (провадження № 61-4688св20), від 25 травня 2020 року у справі № 760/7979/19 (провадження № 61-3940св20), від 11 березня 2020 року у справі № 760/7008/19 (провадження № 61-2318св20), від 11 грудня 2020 року у справі № 760/5571/19 (провадження № 61-3938св20)".
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачем не зазначено та не надано, а судом не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
ПрАТ "Трест "Київміськбуд-2" звернулося до суду з позовом на підставі статті 132 ЖК Української РСР, проте не дотрималося установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання людей з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд, а тому відсутні підстави для задоволення його вимог.
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для виселення відповідачів із спірного гуртожитку в інший у зв`язку з його аварійним станом спростовується наведеними обставинами справи і висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 09 червня 2021 року, ухваленій у справі № 760/6274/19.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).