Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 663/1719/19
провадження № 61-10373 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", Скадовська районна державна адміністрація Херсонської області,
третя особа- Скадовський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк"
на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 25 січня 2021 року у складі судді Шульги К. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів:
Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області
(далі - Скадовська РДА), третя особа - Скадовський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, відновлення становища, яке існувало
до порушення права.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у травні 2019 року йому стало відомо про те, що 27 лютого 2019 року державним реєстратором Скадовської РДА було зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк" право власності на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, 28 лютого 2019 року прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. До прийняття вказаного рішення державним реєстратором він був власником квартири на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 .
Вказував, що договір іпотеки, укладений між ним та АТ "Укрсоцбанк"
26 вересня 2007 року на забезпечення виконання його зобов`язань
за укладеним між ними договором кредиту № ФО70757К, не може бути підставою для виникнення права власності на нерухоме майно, а згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не є беззастережною. При цьому договір
на відчуження майна, укладений без згоди співвласника цього майна,
є нікчемним правочином.
Позивач зазначав, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ним та банком не укладався, у договорі іпотеки, який став підставою для здійснення реєстраційних дій, відсутнє відповідне застереження. Йому не було направлено письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку". При здійсненні перереєстрації майна не проводилася оцінка майна.
Крім того, державний реєстратор не встановив наявність виконання правочину, з яким договір пов`язує можливість проведення державної реєстрації, а квартиру було відчужено при наявності записів про іпотеку, обтяження, заборони відчуження та арешту на це майно.
Також посилався на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки кредитний договір між ним та банком було укладено в іноземній валюті, він постійно проживав у спірній квартирі, інше житло у нього відсутнє, загальна площа квартири 51,3 кв. м.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Скадовської РДА про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 457462228 від 28 лютого 2019 року на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775912265247 (номер запису про право власності 30498091) за АТ "Укрсоцбанк"; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію прав власності № 30498091 про реєстрацію за АТ "Укрсоцбанк" права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, та поновити запис про право власності на вказане нерухоме майно за ним, а також вирішити питання понесених ним судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Скадовського районного суду Херсонської області від 18 липня 2019 року задоволено клопотанням ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано від Скадовської РДА належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо спірної квартири.
Ухвалою Скадовського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2020 року уточнено назву третьої особи та залучено до участі у справі акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк", банк)
як правонаступника АТ "Укрсоцбанк".
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 25 січня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення державного реєстратора Скадовської РДА про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 лютого 2019 року, індексний номер 457462228, на нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775912265247 (номер запису про право власності 30498091) за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк". У решті вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" проведена державним реєстратором без дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки відсутні докази отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37
Закону України "Про іпотеку". Таким чином, відповідне рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності є протиправним.
Крім того, вимога про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту, оскільки у результаті його скасування повністю відновлюється порушене право на відновлення права власності на предмет іпотеки, який перебуває у володінні позивача. Натомість вимога про скасування запису державного реєстратора задоволенню не підлягає, оскільки такий спосіб судового захисту не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права.
Судом першої інстанції враховано відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 25 січня
2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази
як на підтвердження наявності факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, так і взагалі належні та допустимі докази про отримання зазначених вимог позивачем. Надані АТ "Укрсоцбанк" копії конвертів та рекомендованих повідомлень з відміткою про невручення у зв`язку
із закінченням терміну зберігання не є доказом вручення кореспонденції. Порушення необхідної процедури є підставою для відмови у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Крім того, за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення
про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру
за банком на підставі відповідного застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України
"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанцій вказав про те, що під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно за АТ "Укрсоцбанк" по суті
не здійснювалася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, що є порушенням статті 37 Закону України "Про іпотеку" та порушує права власника нерухомого майна.
При цьому правильними є висновки районного суду про те, що вимоги позову у частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правомірними та підлягають задоволенню, а тому обраний позивач спосіб захисту у відповідній частині
є належним, навідміну від вимоги про скасування запису про реєстрацію права власності, так як такого способу захисту речового права діючим законодавством не передбачено.
Суд апеляційної інстанціії врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ "Альфа-Банк", посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвали нове судове рішення, яким
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те,
що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 05 липня 2021 року у задоволенні клопотання АТ "Альфа-Банк" про відстрочення сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 25 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду
від 24 травня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено
про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк АТ "Альфа-Банк" надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду
від 05 липня 2021 року.
На підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д. від 27 липня 2021 року,
у звʼязку з перебуванням у відпустці судді Гулька Б. І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.,
Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 663/1719/19 із Скадовського районного суду Херсонської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" мотивована тим, що між ним
та позивачем було укладено кредитний договір, забезпечений іпотекою, який ОСОБА_1 не виконувався. Іпотечний договір містив застереження щодо можливості звернення стягнення та визнання права власності на спірне майно у разі невиконання умов кредитного договору. При цьому для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом, які ним і було вчинено.
Вказує, що на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок),банк надав державному реєстратору повний пакет документів, необхідних для здійснення реєстрації спірної квартири
за собою, що спростовує висновки судів про порушення процедури вчинення відповідної реєстраційної дії. Поштове відправлення
про проведення відповідних дій та попередження про здійснення переоформлення права власності на предмет іпотеки направлено позивачу на правильну адресу і цей факт останнім не оскаржується. Доказів протилежного позивач не надав.
Крім того, оскільки спірна квартира перебувала в іпотеці, а з іпотечного житла можна виселяти осіб, дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на спірні правовідносини. Вважає,
що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора
не може бути належним способом захисту порушеного права.
Посилається на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а висновки судів узгоджуються із актуальною судовою практикою Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16
ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає
на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає
на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Судами встановлено, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня
2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 (а. с. 13 т. 1).
Згідно з договором кредиту від 26 вересня 2007 року № Ф070757К, укладеного між банком та ОСОБА_1, кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 43 800,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних
на строк до 24 вересня 2032 року на наступні цілі: придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а. с. 109-111, т. 1).
Умови вказаного Договору передбачають графік погашення заборгованості та укладення іпотечного договору в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту
26 вересня 2007 року між сторонами укладено іпотечний договір
№ 05-23-Ф0701757К-1553, за яким позичальник передав в іпотеку банку спірну квартиру (а. с.10-12, 13 т.1).
У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1 договору іпотеки). Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України
"Про іпотеку" (пункт 4.5.3).
Право власності на спірну квартиру зареєстровано за банком
на підставі рішення державного реєстратора Скадовської РДА Бабича В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 457462228 від 28 лютого 2019 року, прийнятого за результатами розгляду відповідної заяви від 27 лютого 2019 року (а. с. 8-9, 120, т. 1).
Підставою виникнення права власності за зазначеною вище реєстраційною дією вказано: рекомендоване повідомлення б/н від 06 грудня 2018 року, видавник АТ "Укрсоцбанк"; повідомлення USB/416 від 03 грудня 2018 року, видавник АТ "Укрсоцбанк"; додатковий договір серія та номер: 4409, виданий 20 липня 2009 року, видавник: приватний нотаріус Волкодав В. Г.; додаткова угода, серія та номер: 2, видана 20 липня 2009 року, видавник АКБ "Укрсоцбанк" - Казберук А. А.; додаткова угода, серія та номер: 1, видана 21 січня 2009 року, видавник АКБ "Укрсоцбанк" - Казберук А. А.; договір кредиту, серія та номер: Ф070757К, виданий 26 вересня 2007 року, видавник АКБ "Укрсоцбанк" - Казберук А. А.; іпотечний договір, серія та номер: 10460, виданий 26 вересня 2007 року, видавник приватний нотаріус Волкодав В. Г.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги
за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону "Про іпотеку").
За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно
з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем
про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній
на час укладення іпотечного договору) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя
на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно
та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України
"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання
і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.
У частині першій статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява
на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних
для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій
або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш
ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення
на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається
без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення
на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі
№ 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено відповідним Порядком.
Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності
на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк
не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових
для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені,
на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності
на предмет іпотеки за договором, що містить застереження
про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході
її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України
від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника,
аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження
№ 14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18; від 29 вересня 2020 року у справі
№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копіями повідомлень про вручення поштових відправлень від 06 грудня 2018 року банк мав намір повідомити позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Відповідне повідомлення,
яке одночасно містило вимогу про сплату боргу та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому
статтею 37 Закону України "Про іпотеку", направлялося за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 на момент укладення іпотечного договору та за адресою розташування квартири, переданої в іпотеку, де проживав іпотекодавець. Разом із цим, у повідомленні останню адресу зазначено повністю, а на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, яким спрямовувалося повідомлення за відповідною адресою не вказано номер квартири (а. с. 113, 114, 118, т. 1).
Крім того, підписи ОСОБА_1 про їх отримання відсутні. Поштові відправлення було повернуто з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання (а. с. 232, 233, т.1).
Таким чином, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність доказів отримання іпотекодавцем вимоги банку про усунення порушень
та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки
в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку",
і, відповідно, про недотримання банком процедури, передбаченої законодавством, для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем
та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, як і немає належних повідомлень про отримання зазначених вимог позивачем.
Копії конвертів та рекомендованих повідомлень з відміткою про невручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання, які знаходяться у матеріалах справи, не є доказом вручення кореспонденції.
При цьому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення,
але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Матеріали справи не містять доказів ухилення позивача від отримання такого повідомлення.
Доводи касаційної скарги у цій частині спростовуються матеріалами справи, зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права та до його незгоди із ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, а тому відхиляються Верховним Судом.
Крім того, судом апеляційної інстанції вірно враховано при вирішенні спору положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження (постанови
Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі
№ 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій
і про те, що спосіб захисту, обраний позивачем, у частині скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав є належним, що узгоджується з відповідною судовою практикою Верховного Суду, яку правильно застосовано судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги щодо неналежного способу захисту, обраного позивачем, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Отже, з урахуванням встановлених порушень процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, наявні правові підстави для визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого
є АТ "Альфа-Банк", права власності на спірну квартиру.
Суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
Таким чином, викладене в оскаржуваних судових рішеннях узгоджується
з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263
ЦПК України), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає,
а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.
Оскаржувані судові рішенняу межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовляється, то підстав для скасування вжитих судами заходів забезпечення позову немає.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду