Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 760/21831/18
провадження № 61-16283св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року у складі судді Кушнір С. І., додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А. та касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_6, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, в провадженні Печерського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 3 061 204,77 грн у зв`язку з невиконанням останнім умов договору на здійснення поставки обладнання для системи "Розумний будинок" та проведення програмувальних та пусконалагоджувальних робіт.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року з метою забезпечення позову накладений арешт у межах суми позовних вимог на всі об`єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_2 із забороною суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі з відкриттям розділу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно об`єктів нерухомості, право приватної власності на яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2
27 грудня 2017 року на виконання ухвали відповідне обтяження внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 2 072 060,14 грн.
На момент виникнення спору між позивачем та ОСОБА_2 позивач розраховував задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок майна, що належить ОСОБА_2, а саме, машиномісця, яке є предметом оспорюваних договорів.
Однак, при підготовці заяви про примусове виконання рішення суду 09 серпня 2018 року позивачу стало відомо, що вжиті заходи забезпечення позову були зняті на підставі постанови Апеляційного суду міста Києва від 02 липня 2018 року у справі № 757/75106/17-ц.
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі судових рішень жодних відомостей щодо розгляду питань в апеляційній інстанції, пов`язаних з зазначеною справою, не було.
Апеляційний суд надав відповідь на запит, згідно з якою станом на момент проведення перевірки цивільна справа № 757/75106/17-ц до Апеляційного суду міста Києва не надходила, а відтак, будь-які рішення у зазначеній справі апеляційним судом не ухвалювалися.
Навіть враховуючи той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вказане не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.
Про наявність обмеження ОСОБА_2 було відомо, оскільки він є відповідачем у справі № 757/75106/17-ц, його представники брали участь у справі та ознайомлювались з її матеріалами. У день вчинення договору дарування машиномісця фактично за декілька годин до укладення такого договору було знято обмеження щодо такого машиномісця.
Отже, ухвала суду про забезпечення позову чинна і ніким не скасована, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 на розпорядження майном, є також чинними.
Не дивлячись на це, 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування машиномісця, за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 машиномісце, площею 16,3 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 .
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 серпня 2018 року ОСОБА_3 продала машиномісце ОСОБА_4, від імені якої за дорученням діяв ОСОБА_7 .
Вищевказані договори укладені всупереч положенням чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними в силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України з моменту їх укладання.
Позивач просив:
визнати недійсним з моменту укладення договір дарування машиномісця, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В. В. 09 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 875;
визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якої по дорученню діяв ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. 10 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 1606.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними задоволено.
Визнано недійсним договір дарування машиномісця № НОМЕР_1, загальною площею 16,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2, укладений 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В. В. 09 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 875.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - машиномісця, площею 16,30 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений 10 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якої по дорученню діяв ОСОБА_7, та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. 10 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 1606.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив того, що з огляду на вжиті ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року заходи забезпечення позову ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 не мав права на відчуження машиномісця. Укладення з відповідачем ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування машиномісця зачіпає права та інтереси ОСОБА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також є недійсним в силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України з моменту його укладення.
Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 8 333,33 грн витрат на правничу допомогу.
Враховуючи предмет позову та складність справи, час, витрачений адвокатом для надання послуг, з урахуванням обсягу роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги задоволення позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції зробив висновок про задоволення заяви та стягнення з відповідачів на користь позивача 25 000, 00 грн витрат на правничу допомогу, по 8 333,33 грн на кожного з відповідачів в рівних частинах.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 25 травня 2020 рок заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року залишено без задоволення.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 09 серпня 2018 року договір дарування є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не мав права відчужувати машиномісце, на яке було накладено арешт, про що продавцю було відомо на час укладення оспорюваного правочину.
Отримавши нерухоме майно за недійсним правочином, ОСОБА_3 не набула на нього права власності, а, відтак, і не мала права розпоряджатися цим майном шляхом відчуження його відповідачу ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_4 не заявляла про неспівмірність заявлених до стягнення витрат зі складністю справи та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_6, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн з кожного.
У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що розмір витрат на правову допомогу, який буде співмірним зі складністю справи, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та їх необхідністю має становити 6 000 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_4 .
У листопаді 2020 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5, у якій просить скасувати заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року, додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_4 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 10 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І.
Касаційна скарга мотивована тим, що для можливості ухвалення судом заочного рішення необхідна саме одночасність існування усіх зазначених в частині першій статті 280 ЦПК України умов, при цьому відповідач має бути належним чином повідомлений про дату, час і місце саме того судового засідання, на якому було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, а також відповідач не повідомив поважних причин неявки. Як вбачається з матеріалів справи, судова повістка на засідання, що мало відбутися 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_4 отримана не була. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 280 ЦПК України відповідач має бути належним чином повідомлений про судове засідання. Повернення судової повістки за закінченням встановленого терміну зберігання не може вважатись належним повідомленням відповідача про судове засідання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) зазначено, що норми ЦПК України не дозволяють дійти висновок, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Особа не може вважатись належно повідомленою про судове засідання, якщо її представник самостійно дізнався про його призначення. ОСОБА_4 не спроможна самостійно брати участь у судових засіданнях, оскільки вона є особою з інвалідністю 1 групи, яка потребує систематичного лікування та відповідно до висновку МСЕК потребує сторонньої допомоги. ОСОБА_2 також не був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 18 жовтня 2019 року. Представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 17 жовтня 2019 року подано до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку з її участю в якості захисника в іншому судовому засіданні в Ленінському районному суді м. Харкова в кримінальному провадженні та були надані підтверджуючі документи. Відповідно до протоколу судового засідання від 18 жовтня 2019 року суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, таким чином відмовивши у задоволенні клопотання представника ОСОБА_8 про перенесення розгляду справи, яка була відсутня у засіданні з поважних причин. При винесенні оскаржуваної постанови апеляційний суд не констатував порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також зробив хибний висновок про те, що ОСОБА_4 належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 18 жовтня 2020 року, оскільки її представник подала клопотання про відкладення. Обізнаність представника ОСОБА_4 про судове засідання не означає те, що відповідач у справі належним чином повідомлена про таке засідання. Верховним Судом здійснено висновок, що заінтересована особа, яка не є стороною правочину, має право в судовому порядку визнати правочин недійсним, навіть при відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження прав на нерухоме майно, заборона відчуження такого майна є дійсною. Скаржник просить відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц у зв`язку з наявністю виключних обставин. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10 серпня 2018 року відсутнє обтяження іпотекою та будь-які заборони відчуження щодо майна, яке є предметом даного договору - машиномісце. За даними Єдиного реєстру боржників, отриманим в день посвідчення договору шляхом безпосереднього доступу до зазначеного реєстру, відсутня інформація про невиконані майнові зобов`язання сторін. Про наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_4 стало відомо лише після відкриття судом провадження у цій справі і отримання позовної заяви. ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, вона не знала і не могла знати про претензії іншої сторони на дане нерухоме майно та що воно взагалі є спірним. Визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним тягне за собою ускладнення процедури транспортування на лікування, можливість пред`явлення претензій на нерухоме майно скаржника та порушення її права як добросовісного набувача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не навели жодної передбаченої ЦК України чи іншим законом підстави для визнання недійсним укладеного ОСОБА_4 договору купівлі-продажу машиномісця.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6, у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зменшив розмір витрат на правову допомогу з 20 000,00 грн до 6 000,00 грн з пропорційним розподілом між відповідачами по 2 000, 00 грн з кожного на підставі заперечення лише однієї ОСОБА_4 . Інші учасники справи жодним чином заперечень щодо зменшення розміру таких витрат не заявляли, а отже вони погодились з заявленими вимогами. Розмір та порядок обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата) гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо визначаються виключно сторонами договору, тобто адвокатом і клієнтом. Сторони погодили порядок обчислення гонорару шляхом встановлення фіксованого розміру послуг з правової (правничої) допомоги в сумі 20 000,00 грн. Суду надано детальний опис послуг адвоката разом з відзивом на апеляційну скаргу та у заяві про стягнення витрат на правову допомогу. Акт приймання-передачі наданих послуг за своїм змістом є первинним документом, який підтверджує фактичне надання послуг відповідно до договору про надання послуг з правової (правничої) допомоги від 01 квітня 2019 року. Акт приймання-передачі наданих послуг № 14 від 30 вересня 2020 року як первинний документ, відповідає всім вимогам договору про надання послуг. Представником ОСОБА_1 було виконано всі вимоги, як щодо надання суду детального опису (переліку) послуг, так і щодо надання документів на їх підтвердження. Доводи суду в частині зменшення витрат на правову допомогу, оскільки ксерокопіювання документів є вимогою ЦПК України та не повинно включатися в перелік послуг, наданих адвокатом, не заслуговують на увагу та є необґрунтованими. Заперечення ОСОБА_4 щодо зменшення витрат на правову допомогу є необґрунтованими та безпідставними. Судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 916/2116/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 922/3708/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.
Позиція інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_9 за підписом представника ОСОБА_6, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що відповідачі повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомляли. 17 жовтня 2018 року представник ОСОБА_4 подала клопотання про відкладення розгляду справи без належних доказів. ОСОБА_4 не навела жодних підстав, які б свідчили про необхідність виступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. Позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на положеннях статті 388 ЦК України, у позові він не просив витребувати майно у ОСОБА_4, а тому обґрунтування касаційної скарги щодо добросовісності набуття є безпідставними. ОСОБА_4 просить скасувати додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року, однак доводи чи обґрунтування цього не наводить.
У березні 2021 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_5, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що зменшення заявленого розміру витрат на правничу допомогу може бути здійснено за клопотанням іншої сторони, а не всіх учасників справи. Судом апеляційної інстанції належним чином надано оцінку всім доказам та обставинам справи. Незалежно від того, чи гонорар був між адвокатом та клієнтом погоджений у фіксованій сумі, чи залежно від часу, витраченого на надання послуг, розмір витрат на правничу допомогу оцінюється на предмет його розумності та співмірності об`єму наданих послуг, складності справи, неминучості таких витрат у заявленому розмірі, з урахуванням фінансового стану сторін справи тощо. Свобода договору, укладеного між адвокатом та клієнтом, в тому числі в частині визначення розміру гонорара, поширюється лише на сторін такого договору та не може покладати надмірні та завищені обов`язки на осіб, які не є стороною договору. Розмір витрат на правничу допомогу повинен бути зменшений у зв`язку з тим, що частина послуг, яка зазначена в описі, не відноситься до правничої допомоги, а тому не може бути відшкодована за рахунок інших учасників, розмір витрат є неспівмірним з об`ємом наданих послуг та не відповідає вимогам розумності.