Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 554/4547/20
провадження № 61-11136св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Полтавська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Пікуля В. П., від 27 травня 2021 року.
Зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської
служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 серпня 2011 року прокурором Ленінського району м. Полтави було порушено кримінальну справу № 9111220039 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 271 Кримінального кодексу України. 23 травня 2012 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні вказаного злочину, в цей же день відносно нього слідчим було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 21 травня 2013 року кримінальну справу повернуто прокурору для організації додаткового досудового розслідування. А 15 червня 2013 року справу передано до СВ Ленінського відділення поліції Октябрського відділу ГУНП в Полтавській області для подальшого досудового розслідування.
31 травня 2019 року старшим слідчим ВП № 2 Полтавського ВП ГУНП Полтавської області капітаном поліції Шевченком М. Л. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013180030000824 від 15 червня 2013 року на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Позивач вважав, що був незаконно притягнутий органами прокуратури в якості обвинуваченого, а також відносно нього незаконно обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. У зв`язку з незаконним притягнення його в якості обвинуваченого він був вимушений на протязі тривалого часу змінювати свої життєві плани та наміри, втрачати свої нормальні життєві зв`язки. Ці всі обставини негативно вплинули на стан його здоров`я.
Моральну шкоду, завдану незаконними діями працівників прокуратури, позивач визначив у розмірі 500 тис. грн. Крім того зазначив, що для здійснення свого захисту в ході розгляду кримінальної справи у суді ним була укладена відповідна угода з адвокатом Листопад Н. А., якій за надання юридичної допомоги ним були виплачені грошові кошти у розмірі 5 тис. грн, а судові витрати у цій справі складають 20 тис. грн.
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити: визнати притягнення його працівниками прокуратури Ленінського району м. Полтави Полтавської області до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 272 КК України, обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд незаконними діями; стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, 500 тис. грн, 5 тис. грн у відшкодування майнової шкоди та 20 тис. грн судових витрат.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Троцької А. І., від 15 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають оскільки позивачем не надано доказів того, що були вчинені дії, які б могли бути, підставою для відшкодування заподіяної такими діями шкоди. На спірні правовідносини не поширюються положення статті 1176 ЦК України. Окрім того не підлягають до застосування в цьому випадку і положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно позивача не обирався, виправдувальний вирок не виносився, йому не повідомлялось про підозру в порядку статті 42 КПК України (2012 року), а слідчим не виносилась постанова про закриття кримінального провадження за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення. Відсутні будь-які процесуальні рішення судів про встановлення факту незаконності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності або незаконності обрання відносно нього запобіжного заходу.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, 500 000 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в результаті незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури позивач протягом 84 місяців незаконно перебував під слідством та судом, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_1 перебував 84 місяці під слідством та судом, що рахуються з дня пред`явлення останньому обвинувачення - 23 травня 2012 року та до закриття кримінального провадження - 31 травня 2019 року, а тому мінімальна сума компенсації моральної шкоди за 84 місяці перебування позивача під слідством та судом становить (6000 грн х 84 місяці) - 504 000 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік". Враховуючи межі заявлених вимог, до стягнення підлягає заявлена позивачем сума у розмірі 500 000 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги
02 липня 2021 року до Верховного Суду Полтавська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення Полтавська обласна прокуратура зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Полтавська обласна прокуратура посилається на те, що при вирішенні спору апеляційний суд не звернув уваги на те, що статусу обвинуваченого, підозрюваного під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013180030000824 ОСОБА_1 не набув, а тому не перебував в цей час під слідством, як це було вказано апеляційним судом. Права ОСОБА_1 у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12013180030000824 жодним чином не обмежувалися.
Також Полтавська обласна прокуратурапосилається на те, що відносно позивача слідчим не виносилася постанова про закриття кримінального провадження за відсутності у його діяннях складу кримінального правопорушення. Наразі відсутні будь-які процесуальні рішення судів про встановлення факту незаконності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності або незаконності обрання відносно нього запобіжного заходу, виправдання особи.
Полтавська обласна прокуратура вважає помилковимивисновки апеляційного суду про перебування ОСОБА_1 під слідством 84 місяці, а також про стягнення на його користь грошових коштів. Вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування та прокуратури призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що органами прокуратури грубо порушені його права. Вважає, що апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. ОСОБА_1 вказує, що наслідком досудового розслідування є оформлений належним чином юридичний документ - постанова про притягнення його до кримінальної відповідальності на підставі частини другої статті 272 КК України та постанова про обрання відносного нього запобіжного заходу - підписки про невиїзд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 серпня 2011 року прокурором Ленінського району м. Полтави порушено кримінальну справу № 111220039 за фактом недотримання службовими особами ВАТ "Тепловозоремонтний завод" вимог законодавчих актів про охорону праці при виконанні робіт на вантажопідіймальному крані (тельфері), що спричинило тяжкі наслідки у вигляді загибелі обрубувача ливарного цеху вказаного вище підприємства ОСОБА_2, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 271 КК України.
Згідно обвинувального висновку від 31 травня 2012 року у кримінальній справі № 111220039 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинувачувався в тому, що займаючи посаду майстра виробничої дільниці ремонтного цеху ВАТ "Тепловозоремонтний завод", допустив порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою у ливарному цеху ВАТ "Тепловозоремонтний завод", що спричинило загибель людини, тобто вчинив злочин, передбачений частиною другою статті 272 КК України.
Постановою Ленінського районного суд м. Полтави від 21 травня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 272 КК України, направлено прокурору Ленінського району м. Полтави для організації додаткового досудового розслідування, в ході якого необхідно усунути недоліки досудового слідства, що зазначені в постанові суду.
15 червня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12013180030000824 за фактом того, що 31 травня 2011 року, близько 09 год. 10 хв., у приміщенні відділення термообробки та обрубки литва ливарного цеху ВАТ "Тепловозоремонтний завод" за адресою: вул. Гайового, 30, м. Полтава, при виконанні робіт із застосуванням консольного вантажопідіймального крану (інв. № 147322) з електротельфером (зав. № 1046) обрубувачем даного цеху ОСОБА_2, що згідно пункту 104 Переліку, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26 січня 2005 року № 15 відноситься до категорії робіт з підвищеною небезпекою, внаслідок конструктивних недоліків щодо електробезпеки вказаного вище вантажопідіймального пристрою, а саме невідповідності його технічного стану вимогам пункту 6.9.3 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів та пунктам 1.7.131, 1.7.133 Правил улаштування електроустановок в частині застосування в якості заземлюючого провідника металевої труби, на яку здійснювався механічний тиск, а не металевого тросику, на якому повинен був підвішений пульт керування електротельферу, при переміщені деталі (гільзи 2Д40) натисканням на металеву трубу, яка приварена до стріли консолі крану, відбулося пошкодження (втрата цілісності) місця з`єднання труби, на якій було закріплено пульт керування тельфером, корпус якого виконано з металу. При цьому втратили цілісність електропровідник під напругою 380 В та захисний заземлювальний провідник (PE-провідник), які були розташовані в трубі. При потраплянні потенціалу фази на металеву трубу, яка була відокремлена від захисного заземлення, сталося ураження ОСОБА_3 електричним струмом, внаслідок чого останній помер на місці події. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 482-а від 07 жовтня 2011 року смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок ураження технічним електрострумом.
Під час проведення додаткового досудового розслідування було отримано висновок судової комплексної електротехнічної, в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи № 9943/221 від 13 січня 2015 року, згідно висновків якої, дії майстра енергомеханічної служби ОСОБА_1 з технічної точки зору не перебувають у причинному зв`язку з настанням нещасного випадку.
Постановою старшого слідчого ВП № 2 Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Шевченко М. Л. від 31 травня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013180030000824 від 15 червня 2013 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 КК України.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину було пред`явлено ОСОБА_1 23 травня 2012 року. У цей же день ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
У подальшому кримінальну справу № 111220039 з обвинувальним висновком від 06 червня 2012 року направлено для розгляду до Ленінського районного суду м. Полтави. Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 21 травня 2013 року кримінальну справу № 111220039 за обвинуваченням ОСОБА_1 направлено прокурору Ленінського району м. Полтави для організації додаткового розслідування з підстав неповноти та неправильності досудового слідства. Міру запобіжного заходу підсудному ОСОБА_1 залишено у вигляді підписки про невиїзд.
Відповідно до пункту 9 розділу XIПерехідних положень КПК України, який набрав чинності 19 листопада 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Постановою старшого слідчого ВП № 2 Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Шевченко М. Л. від 31 травня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013180030000824 від 15 червня 2013 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 272 КК України. У постанові зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що підстав притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтями 272, 367 КК України не встановлено. Органами досудового розслідування вичерпано можливості встановлення істотних обставин справи.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що виходячи із обставин цієї справи є підстави для висновку, що ОСОБА_1 з 23 травня 2012 року до 31 травня 2019 року перебував під слідством та судом у зв`язку із обвинуваченням у вчиненні злочину і відносно нього був застосований запобіжний захід - письмове зобов`язання не відлучатися без дозволу слідчого з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження (підписка про невиїзд).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що позивач незаконно перебував під слідством та судом на протязі 84 місяців, що відповідно до норм статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що розрахунок необхідно проводити виходячи із мінімальної заробітної плати, розмір якої згідно вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" становить 6 000 грн (станом на час вирішення справи судом апеляційної інстанції).
Розмір мінімальної заробітної плати визначається на час розгляду справи судом першої інстанції, а не на час перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції, незважаючи на те, що останній за результатами апеляційного перегляду може ухвалити нове судове рішення.
Подібні висновки висловленні у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 755/5870/19 (провадження № 61-14996св20), від 16 червня 2021 року у справі № 388/964/19 (провадження № 61-12380св20), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21).
В апеляційному порядку переглядалася справа, в якій Октябрським районним судом м. Полтави рішення ухвалене 15 грудня 2020 року, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким встановлено розмір мінімальної місячної заробітної плати у розмірі 4 723, 00 грн (на час вирішення справи судом першої інстанції).
Таким чином, враховуючи положення частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 4 723, 00 грн.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але неправильно застосовано положення частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", які підлягають до застосування, із урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни постанови суду апеляційної інстанції у частині визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, з 500 000, 00 грн (який було здійснено із розрахунку мінімальної заробітної плати 6 000 грн, враховуючи межі заявлених позовних вимог) до 4 723 х 84 = 396 732, 00 грн (виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 2020 рік - 4 723, 00 грн).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду