Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 205/4908/20
провадження № 61-14069св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О.М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -- управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойця Сергія Володимировича на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 15 червня 2021 року.
Зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що відповідачі зареєстровані у належній йому квартирі АДРЕСА_3, проте з січня 2015 року в ній не проживають, їх речі у квартирі відсутні, комунальні послуги вони не сплачують.
Позивач вказував, що жодних перешкод у проживанні відповідачам він не чинить, та вони добровільно відмовились від проживання і надають у найм іншим особам належні йому житлові приміщення, що порушує його права.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити: визнати ОСОБА_3, малолітню ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Приходченко О. С. від 10 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_3 та малолітнюОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирами № АДРЕСА_3 .
Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирами АДРЕСА_3 .
Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирами № АДРЕСА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не є власниками (співвласниками) квартири АДРЕСА_3, не проживають у ній понад рік, комунальні послуги не оплачують, участі в утриманні квартири не приймають, тому вони підлягають визнанню такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7, задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_3, однак згідно наданої інформації КП "ДМБТІ" № 4368 від 16 квітня 2021 року реєстрація права власності на 71/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_3 не проводилась. Позивач наголошував на тому, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з січня 2015 року, однак вказаний факт є недоведеним, оскільки між позивачем та відповідачами ведуться численні судові спори з приводу проживання та користування спірними житловими приміщеннями, і цим підтверджується факт проживання відповідачів у спірних приміщеннях.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойця С. В., в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, а також у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 695/2427/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17,
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що при вирішенні спору апеляційний суд послався на неналежні докази, оскільки інформація, яка міститься у відповіді КП "ДМБТІ" від 16 квітня 2021 року, є неповною і містить відомості, які були актуальними лише до 01 січня 2013 року. Право власності у позивача виникло після 01 січня 2013 року, а тому у КП "ДМБТІ" відсутня інформація щодо зареєстрованого права власності позивача на спірне житло. Заявник звертає увагу на те, що матеріали справи містять достатньо доказів про те, що відповідачі тривалий час фактично не проживають у спірному житловому приміщенні, натомість у ньому проживають квартиронаймачі без його згоди, що порушує його права як власника квартири. Позивач також посилається на те, що його права як власника квартири є порушеними, він позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися належною йому житловою площею. З приводу його порушених прав сторонніми особами, які проживають у належній йому квартирі, він неодноразово звертався до правоохоронних органів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири № 15 відповідно до дублікату виданого 22 січня 2010 року свідоцтва про право власності на житло на 29/100 частин від 13 травня 2003 року, договору купівлі-продажу від 13 червня 2010 року 58/400 часток квартири АДРЕСА_3, договору дарування від 04 листопада 2016 року 29/400 частин вказаної квартири та договору дарування від 24 липня 2019 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26854498 від 29 липня 2010 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 72317055 від 04 листопада 2016 року, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 175030370 від 24 липня 2019 року.
Згідно з довідкою № 4328, виданою 27 травня 2020 року департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, його донька - ОСОБА_8, відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з актами обстеження квартири АДРЕСА_3, складеними 30 вересня 2019 року та 15 червня 2020 року сусідами позивача ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, - ОСОБА_3 та її малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також ОСОБА_5 не проживають у спірній квартирі.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_14 належить квартира АДРЕСА_5 .
Стосовно відповідача ОСОБА_6 позивач вказував, що вона не є членом його сім`ї, не веде з ним спільного побуту, будь-яких договорів стосовно користування спірною квартирою з нею не укладалось.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування належною йому квартирою АДРЕСА_3, оскільки вони з січня 2015 року в ній не проживають, їх речі у квартирі відсутні, комунальні послуги вони не оплачують. Також позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він жодних перешкод у проживанні відповідачам не чинить, вони добровільно відмовились від проживання та надають у найм іншим особам належні йому житлові приміщення, що порушує його права.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Аналогічні положення зазначені і в статті 150 Житлового кодексу Української РСР.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 ЖК Української РСР).
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Частиною другою статті 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. До поважних причин можна віднести строкову службу в армії, навчання, роботу за кордоном, лікування, тривалі відрядження, тощо. Власник житла і член його сім`ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку доказам, відносинам, які склалися між сторонами спору, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги до задоволення не підлягають, оскільки відповідачі правомірно вселилися та зареєстровані у спірному житлі, тобто набули право користування житловим приміщенням.
Апеляційним судом встановлено, що відповідачі не втратили інтересу до житлових приміщень АДРЕСА_4, відносно яких між сторонами спору існують суперечки, зокрема щодо порядку їх використання.
Апеляційним судом наголошувалося, що між сторонами спору відносно вказаної квартири існують судові спори, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача про непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з 2015 року без поважних причин.
Зокрема у провадженні суду перебувають (перебували) на розгляді наступні судові справи:
справа № 205/10119/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю "Екологія-Д", комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та внесення змін в особові рахунки (рішення по суті у справі № 205/10119/20 на момент розгляду цієї справи не приймалося, справа перебуває на розгляді у суді першої інстанції);
справа № 205/827/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство "Житлове господарство Центрального району" Дніпровської міської ради", ОСОБА_3, про виділ частки в натурі та визнання права власності на нерухоме майно. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду 13 лютого 2017 року, а 09 січня 2019 року подав до суду письмову заяву, в якій просив вказану позовну заяву залишити без розгляду. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 205/827/17 залишено без розгляду;
справа № 205/2955/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_15, про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2021 року у справі № 205/2955/21 заяву представника позивачки - ОСОБА_16 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 284/400 частини квартири АДРЕСА_3 .
Надаючи оцінку обставинам у вказаних справах, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідачі не втратили інтересу до спірного житла, між сторонами існують судові спори щодо прав на спірне житло, а позивачем не надано належних та беззаперечних доказів на обґрунтування тих обставин, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з січня 2015 року.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих по суті висновків апеляційного суду, зроблених за результатами оцінки доказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, а також у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 695/2427/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17,
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, на які заявник посилався в обґрунтування касаційної скарги.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду