Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 554/920/19
провадження № 61-9213св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Полтавська міська рада,
третя особа - державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Шестун Наталія Григорівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у складі колегії суддів:
Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Полтавської міської ради, третя особа - державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Шестун Н. Г., у якому просила:
встановити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3
є однією і тією ж особою;
встановити, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 ;
визнати за нею у порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, яка була двоюрідною сестрою ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач, яка є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_2, звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт родинних відносин та право власності спадкодавця на спадкове майно.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 липня 2019 року позов задоволено.
Встановлено факт того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особоюта те, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1, розташованої на 1 поверсі.
Суд першої інстанції виходив з доведеності того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою, а також двоюрідною сестрою ОСОБА_1, що підтверджується: копією паспорту померлої, пенсійним посвідчення № НОМЕР_1, виданим 29 вересня 1992 року; договором на підключення та абонентського обслуговування системи колективного приймання телебачення від 07 травня 2004 року, складеним російською мовою, в якому прізвище абонента зазначено " ОСОБА_4"
й у реквізитах зазначено паспортні дані, де паспорт серії НОМЕР_2, виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області; договором на користування електричною енергією від 26 жовтня 1999 року, за яким споживачем являється " ОСОБА_4" на квартиру
АДРЕСА_1 ; договором № 048193 від 01 червня 2008 року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого, є забезпечення виконавцем надання послуг
з утримання будинків і споруд та придбаних територій (відповідно до додатку
№ 1) у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 43,0 кв. м, а споживачем є ОСОБА_2 .
Факт того, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджується письмовими доказами у справі.
Позивач вичерпала всі можливості щодо одержання документу, який підтверджує факт родинних відносин між нею та її двоюрідною сестрою, але відповідного документу не отримала, тому такий факт повинен бути встановлений судом.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від
11 листопада 2019 року стягнено з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 728, 40 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в задоволенні клопотання Полтавської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції відмовлено, оскільки строк пропущений з неповажних причин. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення суду першої інстанції відмовлено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року (провадження
№ 61-23227св19) ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, третя особа - державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Шестун Н. Г., про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, зробивши висновок про підтвердження факту родинних відносин між позивачем та померлою
ОСОБА_2, посилався та обмежився лише письмовими показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, сусідів спадкодавиці, які не можуть вважатися допустимими доказами для доведення заявлених у позові обставин, оскільки усні особисті пояснення даних осіб судом не заслуховувались та про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивих відомостей вони не попереджались. Позивачем у суді першої інстанції клопотання про виклик свідків у судові засідання не заявлялись. Будь-яких інших належних, допустимих, беззаперечних та достовірних доказів, які б давали підстави вважати про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами, позивачем не надано.
Додатковою постановоюПолтавського апеляційного суду від 27 травня
2020 року додаткове рішення суду першої інстанції скасовано. Апеляційний суд виходив з того, що суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, зокрема, стягненого додатковим рішенням суду з відповідача судового збору.
Аргументи учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до письмових пояснень ОСОБА_5 від 06 грудня 2018 року, ОСОБА_7 являлася двоюрідною сестрою померлої ОСОБА_2, а мати померлої була рідною сестрою батька позивача - ОСОБА_8 . Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_6 від 06 грудня 2018 року, яка з 1975 року являлася сусідкою ОСОБА_9 та її гарною подругую, позивач являлася двоюрідною сестрою померлої, яка
в останні дні життя ОСОБА_2 доглядала її, а після її смерті займалася її похованням.
ОСОБА_1 вичерпала всі можливості щодо одержання документу, який підтверджує факт родинних відносин між нею та її двоюрідною сестрою, але відповідного документу не отримала, була змушена звернутися з позовом про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування.
Представником позивача ОСОБА_10 у судовому засіданні при розгляді справи в апеляційній інстанції звернено увагу колегії суддів на те, що апеляційна скарга Полтавської міської ради ґрунтується на тому, що позивачем нібито не доведено факту родинних відносин з померлою ОСОБА_2, оскільки письмові пояснення свідків не можуть братися судом як доказ. Але представником позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції заявлено усне клопотання про допит свідків, але представник Полтавської міської ради повідомив суду, що не вважає за необхідне допитувати свідків, оскільки вони повідомлять ту саму інформацію, що міститься і в письмових поясненнях, тим самим визнавши письмові пояснення свідків належними та допустимими.
Враховуючи викладене, а також у зв`язку з посиланням відповідача
в апеляційній скарзі на недопустимість як доказів письмових пояснень свідків, представником позивача у суді апеляційній інстанції заявлено клопотання про допит свідків, але суд апеляційної інстанції у порушення положення пункту
4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, частини третьої статті 367 ЦПК України це клопотання відхилив. Відповідач фактично проявив недобросовісну процесуальну поведінку, оскільки спочатку визнав письмові пояснення свідків як належний доказ, а в подальшому оскаржив це.
Тому суд апеляційної інстанції з огляду на приписи частини сьомої статті 81 ЦПК України повинен був задовольнити клопотання представника позивача про допит свідків у судовому засіданні.
Судом апеляційної інстанції також не взято до уваги та не надано правової оцінки доказу того, що дошлюбне прізвище позивача " ОСОБА_11", що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00020075248 від 04 травня 2018 року.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.
ЄСПЛ дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була
б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило про те, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід`ємне право особи на доступ до суду ("Golder v. the United Kingdom", заява № 4451/70, від 21 лютого 1975 року).
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що в касаційній скарзі заявник посилається на пункт
3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), як на підставу оскарження судових рішень.
У грудні 2020 року матеріали справи передано судді-доповідачеві
Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а. с. 10).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі копії свідоцтва про право власності на житло № 682, виданого відділом приватизації житла заводу "Знамя" від 26 червня 1996 року, зазначена квартира належала ОСОБА_3 (довідка № 11667 Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентарізатор" від 07 листопада 2018 року).
У встановлений законом термін ОСОБА_12 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 51047171 24 лютого
2018 року відкрита спадкова справа № 74/2018.
Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу відмовлено, оскільки вона не надала нотаріусу документи на підтвердження факту родинних відносин та документів, що посвідчують право власності спадкодавця на заявлене спадкове майно.
У зв`язку з тим, що у позивача відсутні документи, що підтверджують родинні відносини, зокрема, свідоцтво про народження, вона 20 квітня 2018 року звернулася із заявою про надання відомостей щодо народження ОСОБА_8 до Державного архіву Полтавської області Полтавської обласної адміністрації.
25 квітня 2018 року Державний архів Полтавської області Полтавської обласної державної адміністрації листом № 04-13/360 повідомив, що в алфавітних книгах реєстрації метричних і актових записів про народження м. Полтава Полтавського повіту (округу) Полтавської губернії за 1891-1925 роки, які надійшли на зберігання до Державного архіву Полтавської області, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, не значиться. Метричні книги для запису народжених парафіян православних церков м. Полтава Полтавського повіту Полтавської губернії за 1913 - 1915 роки у державному архіві відсутні. Значна кількість документів довоєнного часу втрачена в період тимчасової окупації Полтавщини нацистськими загарбниками (1941-1943 року).
Адвокатом Роменською Т. В. направлено адвокатський запит від 26 жовтня 2018 року щодо наявності актового запису народження ОСОБА_9, яка відповідно до копії паспорту народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01 листопада 2018 року Державний архів Полтавської області Полтавської обласної державної адміністрації листом
№ 04-13/996 повідомив, що у журналі-алфавіті обліку записів актів цивільного стану про шлюб за 1935 рік, народження за 1938 рік м. Полтава Полтавської області, який зберігається у Державному архіві Полтавської області, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, не значиться. Значна кількість документів довоєнного часу втрачена в період тимчасової окупації Полтавщини нацистськими загарбниками (1941-1943 року).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними
у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина перша - третя статті 367 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК Українисвідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні".
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.
v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції прийняв письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які поклав в основу ухваленого рішення в частині встановлення факту того, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Відповідач заперечував позовні вимоги в цій частині та вказував на недостатність пояснень свідків на підтвердження відповідних обставин (а. с. 70?73), але про недопустимість як доказів зазначених письмових пояснень вказав лише в апеляційній скарзі (а. с. 120?123).
Відповідно до звукозапису судового засідання від 20 травня 2020 року представник позивача адвокат Роменська Т. В. зазначала, що клопотання про допит свідків у суді першої інстанції не заявлялося, але вона пропонувала представнику відповідача при необхідності допиту свідків забезпечити їхнє прибуття у судове засідання, оскільки вони люди похилого віку, заявила клопотання про допит свідків у суді апеляційної інстанції.
Зазначене клопотання апеляційний суд в судовому засіданні 20 травня
2020 року протокольною ухвалою відхилив, оскільки таке клопотання без поважних причин не заявлено в суді першої інстанції (а. с. 218, 219).
Апеляційний суд не врахував: суд першої інстанції прийняв письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не обговорював питання про необхідність допиту цих осіб як свідків у судовому засіданні і не роз`яснював позивачу право заявити таке клопотання; пояснення позивача провичерпання всіх можливостей щодо одержання належних письмових доказів (документу, який підтверджує факт родинних відносин між позивачем і ОСОБА_2 ), відповідно, виключність пояснень свідків на підтвердження родинних відносин ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; очевидно суперечливу процесуальну поведінку відповідача.
За таких обставин апеляційний суд не мотивував належним чином відхилення аргументів представника позивача щодо обставин неподання заяви про виклик свідків в суді першої інстанції, не врахував вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання учасників справи добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Тому висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову за недоведеністю є передчасним.