ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15354/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Комісарова А.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт" - Комаровського Д.В.,
Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" - не з`явився,
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кібець Р.Р., Сидоренко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 (у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. (головуючий), Майданевич А.Г., Руденко М.А.)
у справі № 910/15354/20
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт", Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт" (далі - ТОВ "ФК Горизонт", Відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", Відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання Договору № 148 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30.10.2019 (далі - Договір про відступлення) недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між Відповідачами Договір про відступлення є недійсним, оскільки на момент його укладення зобов`язання за Кредитним договором № KKPOSKD.991040.033 від 07.11.2013 було виконано Позивачем, тобто передано неіснуючі права за вже припиненим Кредитним договором. Крім того, сторонами недотримано погодженого ними нотаріального посвідчення спірного договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у задоволенні позовних відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та порушення таким договором прав та законних інтересів Позивача.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним Договір № 148 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30.10.2019, укладений між ПАТ "ВБР" та ТОВ "ФК Горизонт" в частині продажу майнових прав за кредитним договором № KKPOSKD.991040.033 від 07.11.2013. В решті позовних вимог відмовлено.
Постанову мотивовано тим, що на момент вчинення оспорюваного договору зобов`язання боржника за Кредитним договором було припинено внаслідок його повного виконання, а отже банк відступив на користь ТОВ "ФК Горизонт" неіснуюче право вимоги, у зв`язку з чим відповідно до статей 203, 215, 514 Цивільного кодексу України наявні підстави для визнання такого договору недійсним в частині переданої до Позивача вимоги.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ФК Горизонт" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15354/20 за касаційними скаргами ТОВ "ФК Горизонт" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційні скарги до 15.09.2021.
Позивач та Відповідач-2 не скористалися наданим процесуальним законом правом на подання відзивів на касаційні скарги.
Представник Відповідача-2 - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" у судове засідання не з`явився.
Разом з тим, Судом встановлено, що згідно офіційних даних, розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо Відповідача-2 - ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" відповідно до запису: 1000741110031033435 від 14.04.2021, зареєстровано рішення про припинення юридичної особи.
У судовому засіданні 29.09.2021 Судом оголошено перерву до 20.10.2021 о 09:40 год.
20.10.2021, до початку судового засідання, від представника ТОВ "ФК Горизонт" адвоката Комаровського Д.В. засобами електронного зв`язку направлено до Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній повідомив, що 19.10.2021 його було госпіталізовано до медичного закладу з підозрою на коронавірус.
Згідно з частинами 1, 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Із зазначеної норми вбачається, що відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними.
При цьому, відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Разом з тим, згідно інформації про огляд пацієнта Комаровського Д.В. у ТОВ "Медичний центр "Добробут-Поліклініка", діагноз коронавірусна інфекція у пацієнта не ідентифікована, листок непрацездатності пацієнт не потребує, рекомендовано лікарські засоби, що призначені для самостійного прийому вдома.
Враховуючи зазначену інформацію додану до клопотання про відкладення розгляду справи, а також те, що участь представників учасників справи у судовому засіданні касаційної інстанції не є обов`язковою, їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалась, при цьому пояснення представниками сторін, у тому числі і представником ТОВ "ФК Горизонт" адвокатом Комаровським Д.В., були надані в судовому засіданні 29.09.2021, до того ж, останній не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України, проте з таким клопотанням до суду не звернувся, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та можливість завершити розгляд справи у відсутності представника ТОВ "ФК Горизонт".
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників АТ "Українська залізниця", ТОВ "ФК Горизонт" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.11.2013 між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - Банк) та ДП "Донецька залізниця" (далі - Позичальник) укладено Кредитний договір №ККPOSKD.991040.033 (далі - Кредитний договір), за умовами якого, Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти - поновлювальну кредитну лінію у сумі, яка не може перевищувати 6 690 965,85 доларів США; з терміном користування кредитом до 06.11.2016; процентна ставка за користування кредитом 10,5 відсотків.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.10.2015 у справі № 905/1775/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду України від 26.01.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016, позовні вимоги ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" до ДП "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 7 684 903,63 доларів США задоволено частково; стягнуто з ДП "Донецька залізниця" кредитну заборгованість, що складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 6 960 965,85 доларів США, поточної заборгованості зі сплати відсотків у сумі 54 066,68 доларів США, простроченої заборгованості зі сплати відсотків у сумі 546 674,21 доларів США, а також судовий збір у сумі 71 909,32 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.08.2016 у справі № 905/1775/15, заяву ДП "Донецька залізниця" задоволено та замінено відповідача - ДП "Донецька залізниця" на його правонаступника - ПАТ "Українська залізниця".
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 905/1775/15 ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.08.2016 скасовано, а у задоволенні заяви ДП "Донецька залізниця" відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 у справі № 905/1775/15 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.08.2016 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 905/1775/15 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2017, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016, якою відмовлено у задоволенні заяви про здійснення правонаступництва, залишено в силі.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.09.2017 у справі № 905/1775/15 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" щодо видачі наказу про повернення ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" на користь ПАТ "Українська залізниця" грошових коштів у сумі 206 680 341,81 грн (еквівалент 7 561 706,74 доларів США станом на 24.01.2017), в порядку повороту виконання рішення.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 905/1775/15, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 01.06.2018, ухвалу Господарського суду Донецької області від 26.09.2017 скасовано та в порядку повороту виконання рішення суду стягнуто з ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" на користь ПАТ "Українська залізниця" кошти в сумі 206 680 341,81 грн (еквівалент 7 561 706,74 доларів США станом на 24.01.2017).
Ухвалою Господарського суду Донецької від 19.09.2019 у справі № 905/1775/15 заяву ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про видачу судового наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання задоволено частково, ухвалено видати (направити) заявнику оригінал наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 у справі № 905/1775/15 про стягнення з ДП "Донецька залізниця" на корить ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" заборгованості за Кредитним договором від 07.11.2013, що складається з заборгованості за кредитом у сумі 6 960 965,85 доларів США, поточної заборгованості зі сплати відсотків у сумі 54 066,68 доларів США, простроченої заборгованості зі сплати відсотків у сумі 546 674,21 доларів США. В іншій частині заяви відмовлено.
Водночас, відповідно до постанови Правління Національного банку України № 914 від 21.12.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 234 від 22.12.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" з 23.12.2015 до 22.12.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора цього Банку.
02.08.2019 на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про проведення відкритих торгів (голландського аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі, зокрема, ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку".
Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1907 від 29.07.2019 затверджено умови продажу таких активів: "Пул активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за Кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, а також дебіторської заборгованості та нерухомості, і зокрема, активів ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку".
12.09.2019 відбулися відкриті торги (аукціон) з продажу лоту № UKR-2019-04, переможцем яких, за результатами закритих цінових пропозицій, визнано ТОВ "ФК Горизонт" з ціновою пропозицією 171 000 001,00 грн.
Того ж дня було підписано протокол електронних торгів, за умовами якого пропорційна сума від ціни продажу лоту, яка підлягала перерахуванню переможцем електронних торгів на користь ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" складала 14 269 878,36 грн.
30.10.2019 між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - Банк) та ТОВ "ФК Горизонт" (далі - Новий кредитор) укладено Договір № 148 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого Новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору (далі - Боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржника, або за які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки, договорами іпотеки, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору (далі - основні договори, права вимоги). Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
Пунктом 6.1 Договору про відступлення визначено, що нікчемність або недійсним будь-якого із положень цього Договору не спричиняє нікчемність, або недійсність інших положень цього Договору, або цього Договору в цілому.
Цей Договір складений українською мовою у трьох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для банку, нового кредитора та нотаріуса (пункт 6.4 Договору про відступлення).
З умовами пункту 6.5 Договору про відступлення передбачено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення. Сторони домовились, що усі витрати пов`язані із укладенням і нотаріальним посвідченням цього Договору покладаються на нового кредитора. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору є чинними за умови підписання їх сторонами і скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення.
Відповідно до пункту 75 Додатку № 1 до Договору про відступлення, за цим Договором відступлено право вимоги за Кредитним договором №ККPOSKD.991040.033 від 07.11.2013 у загальному розмірі 266 494 337,61 грн.
31.10.2019 між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ТОВ "Фінансова компанія Горизонт" укладено Договір про внесення змін до Договору, за умовами якого сторони дійшли згоди викласти пункти 6.4 та 6.5 цього Договору у наступній редакції: "Цей Договір складений українською мовою у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для Банку та Нового кредитора. Цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору є чинними за умови підписання їх сторонами і скріплення відтисками печаток сторін.".
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ "Українська залізниця" зазначає, що укладений між відповідачами Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 148 від 30.10.2019 підлягає визнанню недійсним, оскільки на момент укладення цього Договору, зобов`язання за Кредитним договором Позивачем виконано у повному обсязі; крім того, сторонами не дотримано вимоги щодо нотаріального посвідчення цього Договору.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за умовами пункту 6.5 Договору про відступлення в редакції Договору про внесення змін від 31.10.2019 до цього Договору не передбачено його нотаріального посвідчення, як і не передбаченого такого посвідчення чинним законодавством України, а отже правочин укладено у формі, встановленій законом. Також враховуючи те, що на момент укладення Договору про відступлення, у судовому порядку здійснено поворот виконання рішення суду у справі № 905/1775/15 шляхом стягнення з ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" на користь ПАТ "Українська залізниця" коштів у сумі 206 680 341,81 грн (еквівалент 7 561 706,74 доларів США станом на 24.01.2017), які були перераховані останнім на виконання зобов`язань за Кредитним договором, тому сплачені кошти підлягають поверненню, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за оспорюваним договором передано право вимоги за Кредитним договором від 07.11.2013, укладеним між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ДП "Донецька залізниця", правонаступником якого є Позивач, тому спірний договір виплаває на його права та законні інтереси.
При цьому суд врахував те, що перерахування Позивачем у межах справи № 905/1775/15 коштів на виконання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 на користь ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", свідчить про припинення боргових зобов`язань за Кредитним договором від 07.11.2013 у зв`язку з його виконанням проведеним належним чином; при цьому кошти, стягнуті з ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" в рахунок повороту виконання рішення, Позивачу не повернуті, відтак дійшов висновку, що за спірним договором здійснено відступлення права вимоги, яка не існувала на момент переходу таких прав до нового кредитора, що є підставою для визнання Договору № 148 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30.10.2019 в частині продажу майнових прав за Кредитним договором від 07.11.2013 недійсним, в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.
При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи Позивача щодо не посвідчення спірного договору нотаріально, оскільки положеннями чинного законодавства не вимагається нотаріального посвідчення договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "ФК "Горизонт" посилаючись на наявність підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказує на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення статей 3, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/18, від 19.10.2020 у справі № 910/12787/17 щодо недопустимості ініціювання спору про недійсність договору не для захисту порушеного права, а відсутність такого є підставою для відмови у позові.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав на те, що судом апеляційної інстанції не було застосовано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 3-1125гс16 (№ 910/31110/15) та у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 25.08.2020 у справі № 405/986/18 щодо необхідності встановлення порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 щодо необхідності захисту порушеного права у спосіб, який відповідає змісту порушеного права; у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17 щодо того, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується; у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17 щодо нікчемності договору купівлі-продажу, яким здійснено відчуження власних активів банку, що призвело до погіршення ліквідності неплатоспроможного банку; у постановах Верховного Суду у справах № 910/8130/20 та № 910/3907/18 (без зазначення дат таких судових рішень) щодо порушення норм матеріального права в частині визначення порушеного права; у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 щодо належності обраного способу захисту порушеного права; у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19 в яких викладено висновок, що відсутність порушеного права, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно з частинами 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, виходить із такого.
Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога Позивача як заінтересованої особи про визнання недійсним у цілому Договору № 148 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 30.10.2019, який було укладено між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ТОВ "ФК Горизонт", предметом якого є відступлення права вимоги до боржників банку за кредитними договорами, договорами поруки, застави, іпотеки.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
При цьому гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
За змістом частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в пункті. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (такий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18). Разом з тим, право на судовий захист, гарантоване положеннями статті 55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.
Висновок щодо характеру порушення прав і інтересів, за захистом якого звертається особа, містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 9901/14/20, від 15.04.2020 у справі № 9901/580/19, від 11.03.2020 у справі № 9901/590/19 та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 820/3018/17, від 13.05.2020 у справі № 826/12446/18, від якого Верховний Суд не вбачає підстав для відступу.
З урахуванням вищенаведених законодавчих положень та правових висновків, судом апеляційної інстанції встановлено, що за оспорюваним договором до ТОВ "ФК Горизонт" перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором № KKPOSKD.991040.033 від 07.11.2013, укладеним між ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" та ДП "Донецька залізниця", правонаступником якого є Позивач, тому Договір про відступлення від 30.10.2019 виплаває на права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду.
До такого висновку суд апеляційної інстанцій дійшов встановивши, що відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2015 у справі № 905/1775/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду України від 26.01.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016, стягнуто з ДП "Донецька залізниця" на користь ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" заборгованості за Кредитним договором №ККPOSKD.991040.033 від 07.11.2013, що складалася із заборгованості: за тілом кредиту в сумі 6 960 965,85 доларів США, поточної заборгованості зі сплати відсотків у сумі 54 066,68 доларів США, простроченої заборгованості зі сплати відсотків у сумі 546 674,21 доларів США, а також судового збору у сумі 71 909,32 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що у справі № 905/1775/15 внаслідок суперечливої судової практики відносно встановлення моменту правонаступництва АТ "Українська залізниця" стосовно ДП "Донецька залізниця", яка була усунута лише постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (щодо дати правонаступництва з 21.10.2015), АТ "Українська залізниця" було визнано правонаступником боржника, у зв`язку з чим останнім в межах справи № 905/1775/15, на виконання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016, було правомірно здійснено перерахування на користь ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" коштів у розмірі 7 561 706,74 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.01.2017 становило 206 680 341,81 грн. При цьому перераховані АТ "Українська залізниця" кошти на виконання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 не були повернуті ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" в порядку повороту виконання рішення.
Отже, звертаючи до суду з даним позовом Позивач як правонаступник ДП "Донецька залізниця" має право на захист свого порушеного права у спосіб, передбачений законом, зокрема, визнання оспорюваного правочину недійсним, як єдиного можливого та ефективного способу виправлення правової ситуації, що склалась у спірних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною 2 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 656 вказаного Кодексу).
За змістом статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор саме на момент відступлення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до пункту 75 Додатку № 1 до Договору про відступлення від 30.11.2020 Відповідачеві-1 передано право вимоги за Кредитним договором № ККPOSKD.991040.033 від 07.11.2013 у загальному розмірі 266 494 337,61 грн, які, як заначено у пункті 2.2 Договору про відступлення, існують на момент такого відступлення.
Проте, заборгованість за вказаним Кредитним договором, яку у повному обсязі було стягнуто за рішенням Господарського суду Донецької області від 19.10.2015 у справі № 905/1775/15, на виконання судового наказу, перераховано АТ "Українська залізниця" на рахунки ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" на підставі платіжної вимоги № 275/24-1 від 18.01.2017, що підтверджується постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 905/1775/15, та свідчить про припинення зобов`язань за Кредитним договором у зв`язку з його виконанням, проведеним належним чином.
Отже, станом на дату укладення спірного Договору про відступлення права вимоги кредитна заборгованість була погашена у повному обсязі, тому Відповідач-2 як первісний кредитор відступив (продав) на користь Відповідача-1 як нового кредитора право вимоги, яке не існувало на момент переходу цього права на умовах і в обсязі, що були визначені в зобов`язанні кредитора.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний Договір про відступлення права вимоги від 30.11.2020 укладено з порушенням положень статті 514 Цивільного кодексу України, оскільки здійснено відступлення неіснуючого права вимоги до Позивача, що є підставою для визнання відповідного правочину недійсним як такого, що суперечить положенням цивільного законодавства та порушує законні права та інтереси боржника, який опинився у стані правової невизначеності, у зв`язку з тим, що зміст оспорюваного правочину ставить під сумнів припинення зобов`язань Позивача за Кредитним договором та надає новому кредитору можливість вимагати повторної сплати вже погашеного боргу.
"Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з правомірними висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та вважає за необхідне зауважити, що Відповідач-2, відступаючи права вимоги на користь Відповідача-1 за припиненим Кредитним договором № ККPOSKD.991040.033 від 07.11.2013, діяв також всупереч своїй попередній поведінці, що є недопустимим при здійсненні господарської діяльності.
Враховуючи викладене, посилання скаржників на не врахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 3-1125гс16 (№ 910/31110/15) та від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 25.08.2020 у справі № 405/986/18, від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, від 01.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, Верховним Судом визнаються необґрунтованими, виходячи з того, що предмет і підстави позовних вимог у наведених справах, не є тотожними предмету, підставам та встановленим фактичним обставинам у справі № 910/15354/20, яка розглядається, а отже висновки зроблені у цих справах не є релевантними до спірних правовідносин.
Разом з тим, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати будь-яку оцінку судовому рішенню у справі № 910/8130/20, оскільки така справа відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги ТОВ "ФК "Горизонт", що відступлена кредитна заборгованість є значно більшою ніж сплачена правонаступником боржника за рішенням суду, оскільки, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, зобов`язання боржника за Кредитним договором припинено шляхом сплати тіла кредиту, поточної та простроченої заборгованості зі сплати відсотків, а отже оцінюючи обсяг переданих прав, Суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
Таким чином, наведені в обґрунтування касаційних скарг доводи про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в тому числі щодо неврахування висновків Верховного Суду, при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки суд залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд