ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15635/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Спис О.І.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу CONFORMITY INVEST LIMITED
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Чебикіної С.О.
від 16.09.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Коротун О.М.
від 02.06.2021
за позовом CONFORMITY INVEST LIMITED
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Інвестмент"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Прінт інжінірінг"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
1. Короткий зміст позовних вимог
CONFORMITY INVEST LIMITED звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Інвестмент" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт інжінірінг" від 19.12.2016 № 19-12-2016, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є економічно недоцільним для позивача, безоплатним, оскільки оплата за договором відповідачем так і не здійснена, представник позивача - Цибенко Яна Михайлівна уклала оспорюваний договір з перевищенням повноважень та шляхом злочинної домовленості з представником відповідача.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/15635/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані відсутністю підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, з огляду на те, що:
- позивачем не доведено, що представник позивача - Цибенко Яна Михайлівна уклала оспорюваний договір з перевищенням повноважень;
- позивач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав докази того, що відповідач знав чи не міг не знати про обмеження представника позивача в розумінні статті 92 Цивільного кодексу України;
- оспорюваний договір є оплатним, оскільки у пункті 5 зазначеного договору визначено ціну договору, яка становить 11 500 000,00 грн, та строк оплати ціни - протягом 120 календарних місяців з дня підписання договору, тобто, до 15.12.2026;
- позивачем не доведено зловмисної домовленості між Цибенко Яною Михайлівною та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Інвестмент" Сидоровим Андрієм Сергійовичем щодо укладання оспорюваного договору, оскільки позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів наявності умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання, а також наявності самої домовленості.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 241 Цивільного кодексу України, а також статті 147 Цивільного кодексу України та статті 53 Закону України "Про господарські товариства" у редакції станом на 19.12.2016 у їх правовому взаємозв`язку.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19.12.2016 між CONFORMITY INVEST LIMITED (зареєстрована у Великобританії за законодавством Сполученого Королівства під реєстраційним № 6029997) (надалі - Продавець), в особі Цибенко Яни Михайлівни, яка діє на підставі довіреності від 24.11.2016, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Інвестмент" (надалі - Покупець), в особі директора Сидорова Андрія Сергійовича, який діє на підставі статуту, укладено договір №19-12-2016 купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт інжінірінг" (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти корпоративні права на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт інжінірінг" (надалі - Товариство). Продавець передає у власність Покупця належну йому частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 50% загального розміру статутного капіталу Товариства вартістю 11 500 000,00 грн (далі - Частка), в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Загальна вартість статутного капіталу Товариства становить 23 000 000,00 грн.
Згідно з пунктом 5 Договору за взаємною згодою сторони визначили вартість частки у статутному капіталі Товариства, що продається за цим Договором Продавцем на користь Покупця, у розмірі 11 500 000 грн, що станом на 19.12.2016 за курсом НБУ складає 436 747,56 доларів США. Продавець зобов`язується перерахувати на поточний рахунок Продавця вказану суму протягом 120 календарних місяців з моменту підписання Договору, тобто до 15.12.2026 включно. Валюта платежу - долар США.
Відповідно до пункту 7 Договору Продавець гарантує, що статут Товариства не містить заборони на відчуження учасником своєї частки (її частини) у статутному капіталі Товариства іншим особам.
Пунктом 8 Договору передбачено, що право власності на частку в статутному капіталі Товариства переходить до Покупця з моменту підписання сторонами цього Договору. З моменту підписання сторонами цього Договору Продавець втрачає всі права та обов`язки щодо частки в статутному капіталі Товариства, а Покупець набуває відповідних прав власника частки та обов`язків учасника Товариства.
Відповідно до пункту 9 Договору представник Продавця та представник Покупця стверджують, що однаково розуміють значення і умови Договору та його правові наслідки; Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 5 цього Договору, відповідає їх дійсним намірам; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково) та не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього Договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному із сторін правильно зрозуміти зміст цього Договору; підписання цього Договору є підтвердженням попередніх домовленостей; взаємні претензії щодо ціни та порядку проведення розрахунку відсутні.
Згідно з пунктом 11 Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довіреності від 24.11.2016 CONFORMITY INVEST LIMITED уповноважило довірену особу Яну Цибенко виступати дійсною і законною довіреною особою для та від імені компанії для виконання дій наступного характеру, зокрема:
1. Здійснювати угоди, управляти, виконувати і здійснювати будь-яку комерційну діяльність та дії, які потрібні та необхідні або будь-яким пов`язані або такі, що стосуються діяльності і справ компанії, і для цієї мети здійснювати дії з цінними паперами будь-якого характеру, пов`язаними з будь-якою діяльністю і справами.
2. Укладати від імені компанії будь-які угоди (договори, контракти), пов`язані з цінними паперами відповідно до законодавства тієї країни, де здійснюються такі угоди (договори, контракти).
4. Купувати, продавати і обмінювати акції, цінні папери, облігації та інші інструменти фінансового ринку, нерухомість від імені компанії, реєструвати компанії та дочірні компанії, відкривати філії, представництва, управляти компаніями, а також вступати у партнерські відносини з будь-якими компаніями шляхом внесення цінних паперів в статутний капітал компаній і виконувати усі необхідні дії, пов`язані з виконанням вказаних операцій, наймати людей і виконувати правомірні дії в усіх країнах по всьому світу.
8. Управляти і розпоряджатися усією і будь-якою нерухомістю, якою б вона не була або могла бути, належній компанії, де б вона не знаходилася б і з чого б вона не складалася, робити висновок і підписувати усі і будь-які законні договори щодо розпорядження та управління майном компанії; купувати, продавати, дарувати або приймати в дар, передавати в борг, обмінювати, віддавати під заставу і приймати у вигляді забезпечення будь-які рухомі або нерухомі активи компанії, а також цінні папери, здійснювати розрахунки по контрактах, отримувати (доставляти) майно або гроші (депозит), які належать компанії, цінні папери та інші документи від усіх осіб, установ, підприємств, організацій, включаючи банки, поштові відділення і телеграф.
11. Бути представником компанії на загальних зборах і в інших керівних органах юридичних осіб, власником (акціонером, засновником, учасником) яких є компанія, з усіма правами, що надані компанії як власнику (акціонеру, засновнику, учаснику) відповідно до застосованих норм законодавства, і, засновницької документації цих юридичних осіб.
Строк довіреності вказаний до 15 грудня 2017.
Вищевказана довіреність підписана директором CONFORMITY INVEST LIMITED Джорджом Кастілло.
Зі змісту довіреності від 24.11.2016 вбачається, що вона не містить будь-яких обмежень повноважень представника, не включає обов`язку представника погоджувати з довірителем умови укладених представником в інтересах компанії договорів, як не включає і обов`язку отримання представником спеціального уповноваження на укладення якогось конкретного договору. Не передбачено такого обов`язку представника і статутом позивача.
Відповідно до пункту 70 Таблиці А в додатку до Положення про компанії від 1985 року (статут CONFORMITY INVEST LIMITED) встановлено, що враховуючи положення Закону, меморандум і статті, а також вказівки, надані спеціальним рішенням, керувати діяльністю компанії мають директори, які можуть здійснювати всі права компанії.
Пунктом 71 Таблиці А в додатку до Положення про компанії від 1985 року визначено, що директори можуть за допомогою довіреності чи іншим чином призначити особу представником компанії для цілей та на умовах, визначених ними, враховуючи повноваження представника передати усі або будь-які повноваження.
Статутом CONFORMITY INVEST LIMITED не передбачено проведення зборів директорів чи учасників для призначення особи представником компанії та підтвердження компетенції директора на підписання довіреності.
Враховуючи встановлені вище обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність обставин того, що представник CONFORMITY INVEST LIMITED - Цибенко Яна Михайлівна уклала оспорюваний договір з перевищенням повноважень.
Також судами першої та апеляційної інстанцій, враховуючи умови пункту 5 Договору вірно зазначено про те, що Договір є оплатним, строк оплати за яким на даний час ще не настав.
Крім того, встановивши, що позивачем не надано доказів наявності умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання, а також наявності самої домовленості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем зловмисної домовленості між Цибенко Яною Михайлівною та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Інвестмент" Сидоровим Андрієм Сергійовичем щодо укладання оспорюваного договору.
Як зазначалось вище, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 147, 241 Цивільного кодексу України, статтю 53 Закону України "Про господарські товариства", у редакціях станом на 19.12.2016, у їх правовому взаємозв`язку, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
Надаючи оцінку зазначеним доводам касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду надавала правовий висновок щодо застосування приписів статті 147 Цивільного кодексу України та статті 53 Закону України "Про господарські товариства", зокрема у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1245/15, відповідно до якого: "відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 Цивільного кодексу України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом".
Оскаржувані судові рішення у даній справі № 910/15635/19 не суперечать висновкам, наведеним у даній постанові Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до приписів статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Із зазначеної норми вбачається, що вона регулює відносини у разі вчинення правочину представником з перевищенням повноважень.
Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, а саме, наявність у представника позивача повноважень для укладення оспорюваного договору, правове регулювання статті 241 Цивільного кодексу України, Суд вважає, що відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо застосування статей 147, 241 Цивільного кодексу України, статті 53 Закону України "Про господарські товариства", у редакціях станом на 19.12.2016, у їх правовому взаємозв`язку.
Інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, CONFORMITY INVEST LIMITED не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).