ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 913/20/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Зубенко В.М.,
відповідача - Попов О.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс"
на рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Лісовицького Є.А.
від 11.05.2021 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Плахов О.В., Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.
від 14.07.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агродвір"
про стягнення 5 024 044,49 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрекс" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агродвір" про стягнення 708 512,40 грн штрафу та 4 315 532,09 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агродвір" зобов`язань за договором поставки від 24.07.2020 № 2069 щодо поставки товару.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Луганської області від 11.05.2021 у справі № 913/20/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- відсутні підстави для стягнення з відповідача суми штрафу, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки від 24.07.2020 № 2069 (недопоставка врожаю насіння соняшнику врожаю 2020 року) було спричинено форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що підтверджується сертифікатом Торгово- промислової палати України;
- відсутні підстави для стягнення з відповідача суми збитків, оскільки позивачем не доведено наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача (прострочення постачання соняшника) та завданою шкодою (розміром грошових коштів, витрачених на придбання позивачем соняшника в альтернативного постачальника).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрекс" просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 11.05.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрекс" зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суди першої та апеляційної інстанцій застосували статті 607, 617 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 218 Господарського кодексу України, пункти 3.2, 3.3, 6.12 регламенту Торгово-промислової палати України без урахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 08.10.2020 у справі № 910/1931/19 та від 17.12.2020 у справі № 913/785/17; статті 22, 623 Цивільного кодексу України, статті 217, 218, 224, 225 Господарського кодексу України без урахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 8 статті 80, частин 1, 3 статті 255 та частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Позивач подав пояснення на відзив відповідача, в яких просив касаційну скаргу задовольнити.
4. Позиція Верховного Суду
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 24.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрекс" (надалі - Покупець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агродвір" (надалі - Постачальник) було укладено договір поставки № 2069 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити насіння соняшнику врожаю 2020 року, іменований надалі товар, на умовах Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору кількість товару, що має бути поставлена Постачальником Покупцю за цим Договором обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору та мають бути укладені між сторонами одночасно з укладанням цього Договору. Допускається постачання товару рівновеликими партіями. Товар за цим Договором має бути поставлений Постачальником Покупцю у строки, визначені у специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору.
Згідно з пунктами 3.1, 3.3, 3.4 Договору поставка товару за цим Договором здійснюється Постачальником на умовах визначення ціни товару безпосередньо при укладенні цього Договору. Ціна однієї тони товару обумовлюється в специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок оплати товару обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору. Загальна сума Договору визначається як сума специфікацій, укладених до цього Договору, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками складають невід`ємну частину цього Договору.
Пунктами 4.1-4.3 Договору передбачено, що товар поставляється Покупцеві на умовах "ІНКОТЕРМС - 2010", зазначених у специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору. Термін поставки товару обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору. Датою поставки товару (частини товару) Покупцеві вважається день фактичного прийняття товару Покупцем за кількістю та якістю, який зазначений у відповідних документах на товар (його частину) товарно-транспортній накладній, розрахунку вартості товару за показниками якості, та видатковій накладній. Повноваження особи, відповідальної за прийняття товару, посвідчуються довіреністю на отримання матеріальних цінностей.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У разі несвоєчасної постави або не поставки товару, або його частини, Постачальник сплачує штраф в розмірі 5% від вартості не поставленого (несвоєчасно поставленого) товару і, крім того, відшкодовує всі заподіяні цим збитки. В разі несвоєчасної поставки або не поставки товару, або його частини, на строк понад 10 календарних днів Постачальник також додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару або його частини.
Згідно з пунктом 7.1 Договору при настанні обставин непереборної сили, що перешкоджають повному або частковому виконанню будь-якою зі сторін зобов`язань за цим Договором, а саме: пожеж, повеней, інших стихійних лих, що не залежать від волі сторін, термін виконання зобов`язань стороною за цим Договором, що зазнала впливу таких обставин, відсувається відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.
За умовами пункту 7.2 Договору сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов`язана повідомити іншій стороні протягом 10 календарних днів з моменту виникнення таких обставин. Належним доказом наявності зазначених вище обставин та їх тривалості будуть слугувати підтвердження Торгово-промислової палати України. В іншому випадку форс-мажорні обставини вважаються непідтвердженими.
Відповідно до пункту 8.2 Договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.08.2021, але в будь-якому випадку до остаточного його виконання сторонами.
За умовами пункту 8.6 Договору Постачальник шляхом підписання цього Договору підтверджує наступні обставини: Постачальник є сільськогосподарським підприємством-виробником товару у розумінні пункту 14.1.235 Податкового кодексу України, який здійснює його перше постачання Покупцю; увесь обсяг товару, що визначений цим Договором, було вироблено (вирощено) особисто Постачальником як сільськогосподарським підприємством-виробником.
Відповідно до пункту 8.7 Договору Покупець вправі призупинити будь-які оплати/платежі на користь Постачальника як за цим Договором поставки, а так само будь-яким іншим триваючим договором з Постачальником, у разі: 1) отримання Покупцем будь-якої негативної інформації щодо: а) Постачальника та/або суб`єктів господарювання по ланцюгу поставки, аж до виробника товару, що є предметом цього договору та/або, б) осіб, які пов`язані з Постачальником відносинами контролю у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", враховуючи суб`єктів господарювання, де один або декілька з них, здійснюють контроль над іншими; 2) порушення Постачальником гарантій, які визначено в пункті 8.6 цього Договору.
Згідно із специфікацією № 1 від 24.07.2020 до Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю 1 000,00 тон (+/- 10% на вибір покупця) насіння соняшнику врожаю 2020 року, за ціною 10 200,00 грн за 1 тону, на загальну суму 10 200 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% 1 700 000,00 грн, у строк до 30.09.2020, а Покупець зобов`язався оплатити поставлений товар на умовах: попередня оплата 50% вартості товару 5 100 000,00 грн; остаточні розрахунки протягом 5-ти банківських днів з дати поставки товару в повному обсязі, але не раніше реєстрації податкових накладних на товар.
На виконання умов Договору, Покупець перерахував Постачальнику передплату за насіння соняшнику на загальну суму 5 100 000,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень від 03.08.2020 № 7625 на суму 2 550 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 425 000,00 грн, від 05.08.2020 № 7639 на суму 2 550 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 425 000,00 грн.
Постачальником, на виконання умов Договору, було поставлено Покупцю насіння соняшнику в кількості 536,92 тон на суму 5 308 605,05 грн, в т.ч. ПДВ 884 767,51 грн, що підтверджується видатковою накладною № 32 від 30.09.2020.
07.09.2020 Постачальником було створено комісію для обстеження посівів соняшника, якою було встановлено незадовільний стан посівів, що було спричинено складними погодними умовами. Так, за результатами обстеження було складено акт обстеження посівів від 07.09.2020, згідно з яким недобір врожаю у 2020 році був викликаний такими факторами: рання холодна затяжна весна; пошкодження посівів ураганом та градом 30.05.2020 (град посилив зрідження посівів і загальмував розвиток та ріст рослин); дефіцит ґрунтової та повітряної вологи у липні, серпні, вересні; надмірно високі температури під час цвітіння і наливу соняшнику.
07.09.2020 Постачальник направив Покупцю лист № 79, в якому просив знизити у Договорі та специфікації № 1 від 24.07.2020 до Договору олійність соняшнику до 44%, посилаючись на те, що у зв`язку з несприятливими погодними умовами 2020 року показник олійності у соняшника нижчий, чим у минулі роки.
У відповідь на зазначений лист, 22.09.2020 Покупцем було повідомлено Постачальника про неможливість зміни умов Договору та специфікації № 1 від 24.07.2020 до Договору.
30.09.2020 Постачальник листом № 102 повідомив Покупця про неможливість виконання зобов`язання за Договором та неможливість поставити насіння соняшника у кількості 1 000,00 тон через відсутність такої кількості продукції на складі, з огляду на несприятливі погодні умови, що склалися в цьому агросезоні, у зв`язку з чим підприємство не отримало запланований врожай. Крім того, Постачальник повідомив Покупця, що 30.09.2020 ним відвантажено останню наявну продукцію.
Станом на 30.09.2020 Постачальник у порушення вимог Договору та специфікації № 1 від 24.07.2020 до Договору не поставив Покупцю насіння соняшнику у кількості 463,08 тон за ціною 10 200,00 грн, в т. ч. ПДВ, загальною вартістю 4 723 416,00 грн, в т.ч. ПДВ.
02.10.2020 Покупець листом № 1-477 направив Постачальнику вимогу, у якій просив негайно здійснити поставку насіння соняшника на суму 4 723 416,00 грн в кількості 463,08 тон на умовах, передбачених специфікацією № 1 від 24.07.2020 до Договору, а також в строк до 07.10.2020 сплатити штраф за несвоєчасну поставку товару в сумі 236 170,80 грн.
22.10.2020 Покупець листом № 1-520 направив Постачальнику вимогу, у якій просив негайно здійснити поставку насіння соняшника на суму 5 743 416,00 грн в кількості 563,08 тон на умовах, передбачених специфікацією № 1 від 24.07.2020 до Договору та в строк до 27.10.2020 сплатити штраф за несвоєчасну поставку товару в сумі 861 512,40 грн.
У відповідь на зазначені вимоги, 18.11.2020 Постачальником було надіслано на адресу Покупця нотаріально посвідчену копію сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3100-20-1808 від 11.11.2020, яка отримана Покупцем на електронну пошту 18.11.2020, що не заперечується позивачем.
Сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3100-20-1808 від 11.11.2020, Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): виняткові погодні умови, зокрема: відсутність опадів, посуха, низька вологість повітря в період липень-вересень 2020 року на території Новопсковського району Луганської області, які унеможливили виконання Договору в зазначений термін (до 30.09.2020). Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.08.2020 по 07.09.2020.
Листом від 19.11.2020 № 1-598 Покупець повідомив Постачальника, що обставини форс-мажору Постачальником не підтверджено належним чином, а саме, в порушення пункту 7.2 Договору Постачальник не повідомив Покупця про настання обставин форс-мажору протягом 10 календарних днів з моменту його настання, тобто в строк до 11.08.2020, та не надав оригіналу сертифікату Торгово-промислової палати України.
Внаслідок невиконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором у повному обсязі, що, зокрема, спричинило понесення Покупцем збитків, позивач звернувся із даним позовом.
Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявленого розміру штрафу, оскільки виконання відповідачем зобов`язання за Договором виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили (форс-мажорних обставин), що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України.
Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про відсутність підстав для стягнення збитків, розмір яких визначений позивачем, з огляду на не доведеність позивачем невідворотності понесення збитків в сумі 4 315 532,09 грн та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками.
Однак, такі висновки є передчасними, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується, та не заперечується сторонами, що поставка частини товару не була здійснена.
Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання за умови доведення цією особою, що порушення є наслідком непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, за подібних правовідносин, на яку посилається скаржник та від якої Суд не вбачає підстав відступати.
У визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справі № 917/1053/18 та у цій справі № 913/20/21 за предметом та підставами позову є подібними (стягнення штрафних санкцій за порушення зобов`язань за договором поставки щодо постачання товару). Подібними є і зміст правовідносин, який визначається обставинами справи - відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України. Подібними є і висновки судів попередніх інстанцій у вказаних справах.
З огляду на викладене Суд вважає, що наведені скаржником в касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судових рішень в частині відмови у задоволенні позову про стягнення суми штрафу, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 знайшли своє підтвердження.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем неодноразово наголошувалось на необхідності встановлення доведеності відповідачем не тільки наявності форс-мажорних обставин, а й доведеності відповідачем, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій належно не з`ясовано, чи містять наведені у сертифікаті Торгово-промислової палати України від 11.11.2020 № 3100-20-1808 обставини непереборної сили ознаки надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за Договором, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази та обставини, що ними підтверджуються: Договір (дату його укладення, обов`язки сторін); обставини, що спричинили неврожай насіння соняшника (час, коли такі обставини почались, їх тривалість тощо); поведінка сторін за Договором тощо.
В свою чергу саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
Саме ж дослідження таких обставин повинно відбуватись із дотриманням вимог частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому не можна визнати належним чином та повністю дослідженими обставини, в розумінні статті 236 Господарського процесуального кодексу України, саму лише констатацію судами першої та апеляційної інстанцій факту про підтвердженість матеріалами справи у відповідача обставин непереборної сили, які звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання, без дослідження наявності у таких обставин ознак надзвичайності та невідворотності.
Водночас, відхиляючи доводи позивача щодо неналежного повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин та, як наслідок, про непідтвердження відповідачем наявності форс-мажорних обставин, у розумінні пунктів 7.1, 7.2 Договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем були вжиті всі необхідні заходи повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
Суд вважає такі висновки помилковими, з огляду на те, що пунктами 7.1, 7.2 Договору сторони за взаємною згодою погодили умови щодо повідомлення один одного про настання обставин непереборної сили, що перешкоджають повному або частковому виконанню будь-якою зі сторін зобов`язань за цим Договором, а саме, направлення повідомлення протягом 10 календарних днів з моменту виникнення таких обставин разом із належними доказами - сертифікатом Торгово-промислової палати України.
Тобто, пунктами 7.1, 7.2 Договору сторонами визначено строки на надання доказів (саме сертифікат Торгово-промислової палати України) на підтвердження форс-мажорних обставин (протягом 10 календарних днів з моменту виникнення таких обставин разом із направленням повідомлення).
До того, ж пунктом 7.2 Договору сторони погодили наслідки невиконання однією із сторін умов пунктів 7.1, 7.2 Договору щодо своєчасного та належного повідомлення про настання обставин непереборної сили (непідтвердження випадку форс-мажорних обставин).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій:
- про незадовільний стан посівів, викликаний погодними умовами, зокрема посухою, тобто форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) відповідачу стало відомо 07.09.2020 під час обстеження комісією Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агродвір", про що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрекс" було повідомлено Постачальником листом від 07.09.2020 № 79;
- про незадовільний стан посівів, викликаний погодними умовами, зокрема посухою, тобто форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агродвір" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрекс" листом від 30.09.2020 № 102, у якому, зокрема, Постачальник повідомляв Покупця про те, що станом на 30.09.2020 він відвантажив Покупцю останню наявну у нього на складі продукцію - насіння соняшнику у кількості 536,92 тон на суму 5 308 605,05 грн, що було викликано не отриманням підприємством запланованого врожаю через несприятливі погодні умови;
- 18.11.2020 Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агродвір" було надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс" нотаріально посвідчену копію сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2020 № 3100-20-1808, яка отримана позивачем на електронну пошту 18.11.2020, що ним не заперечується.
Враховуючи вищезазначене, а саме, строки повідомлення сторонами про настання обставин непереборної сили (протягом 10 календарних днів з моменту виникнення таких обставин) та належні докази повідомлення сторонами про настання обставин непереборної сили (сертифікат Торгово-промислової палати України, а не листи відповідача), у розумінні умов Договору, та момент виникнення обставин непереборної сили (з урахуванням обізнаності відповідача про їх настання), передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про належне повідомлення відповідачем позивача про наявність форс-мажорних обставин.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій достеменно не дослідили обставини відсутності, причин відсутності (не тільки посухи) у Постачальника насіння соняшнику у кількості, необхідній для належного виконання ним умом Договору, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів щодо кількості, якості зібраного Постачальником насіння соняшнику врожаю 2020 року.
Таким чином доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу знайшли своє підтвердження.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, та те, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення у вказаній частині на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Щодо доводів касаційної скарги, з підстав оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 10 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 09.04.2021 подав до суду першої інстанції клопотання про долучення доказів, в якому просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження його вимог щодо понесення збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.04.2021 відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання позивача, у зв`язку, зокрема, з порушенням встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку подання відповідних доказів та необґрунтованістю даного клопотання.
Зазначеною ухвалою від 09.04.2021 суд першої інстанції також закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Суд зазначає, що приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції правильно виходив з того, що, за загальним правилом, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Однак, не врахував положення частини 10 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якою позивачу надано можливість подати докази, які не додані до позовної заяви. Тобто, можливість подання доказів не разом з поданням позовної заяви, а під час здійснення підготовчого провадження у справі.
Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, яка розміщена у Главі 3 Розділу ІІІ "Підготовче провадження", завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
За змістом статей 181, 182 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Тобто, законодавцем у Главі 3 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суд від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19.
Враховуючи викладене та те, що відповідні докази подавалися позивачем в межах підготовчого провадження до постановлення ухвали Господарського суду Луганської області від 09.04.2021 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, висновки суду першої інстанції про неприйняття відповідних доказів є порушенням принципу диспозитивності господарського судочинства.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення судом першої інстанції. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що питання щодо відмови у прийнятті поданих позивачем документів, в якості додаткових доказів у даній справі, було вирішено місцевим господарським судом в судовому засіданні, яке відбулось 09.04.2021, про що поставлено відповідну ухвалу і вказана ухвала набрала законної сили, та не була оскаржена апелянтом у відповідності до частини 3 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим, у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо надання правової оцінки зазначеному процесуальному документу.
Однак, судом апеляційної інстанції не наведено висновку, до якого виду ухвал, перелічених у частині 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції, належить ухвала Господарського суду Луганської області від 09.04.2021. Та, взагалі, чи є така ухвала суду першої інстанції по своїй суті ухвалою, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, чи ні.
Також Суд зазначає, що за змістом частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем подано до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, в якому позивач просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження його вимог щодо понесення збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору.
Зазначене клопотання, у тому числі, було обґрунтовано тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачу в долученні відповідних доказів.
Однак, у порушення приписів частини 3 статті 269, статті 282 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не з`ясував чи мав позивач можливість подати ці докази до суду першої інстанції, чи існували причини, що унеможливлювали подання позивачем цих доказів до місцевого господарського суду, які об`єктивно не залежали від нього, відповідних висновків у оскаржуваній постанові не зазначив.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про долучення доказів на підтвердження його вимог щодо понесення збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог позивача про стягнення з відповідача збитків, і суд апеляційної інстанції таких процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив, та, як зазначалось вище, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права в частині вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та направленню справи на новий розгляд до суду першої інстанції.