ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4703/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - Дробота Д.М.,
відповідача - Трикози Т.В.,
третьої особи 1 - не з`явились,
третьої особи 2 - не з`явились,
третьої особи 3 - не з`явились,
третьої особи 4 - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2021 (головуючий суддя - Кощеєв І.М., судді: Чус О.В., Орешкіна Е.В.)
у справі №904/4703/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО-ТОРГРУП" (до зміни -Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд"),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТОП",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАРАНТ ТОРГ" (колишня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "АУКТІОН"),
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТАРІНІ ГРУП" (колишня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАВІС ГРУП"),
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГСІТІ ГРУП",
про визнання недійсним договору поставки від 01.08.2018 №01/08/18-1,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст обставин справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" про визнання недійсним договору поставки №01/08/18-1 від 01.08.2018.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жодних договорів між позивачем та відповідачем не укладалося, операції з поставки товару між сторонами не відбувалися; переміщення ТМЦ від позивача до відповідача не здійснювалося, товар не відвантажувався, кошти за нього позивачем не отримувалися, зміни в матеріальному стані позивача не відбувалися.
1.3. Вказуючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає справжньому волевиявленню ТОВ "КСГ "Дніпро", як суб`єкта господарювання, останній був спрямований на задоволення особистих інтересів відповідача та його укладено з порушенням приписів статей 13, 92, 203 ЦК України, позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215, 232 ЦК України.
1.4. Заперечення проти позову мотивовані тим, що 01.08.2018 між ТОВ "Компанія "Грейнфілд" та ТОВ "КСГ "Дніпро" укладено договір постачання №01/08/18-1, на виконання якого ТОВ "КСГ "Дніпро" поставляло ТОВ "Компанія "Грейнфілд" окремими партіями зерно, яке в подальшому останнє реалізувало на власний розсуд, що підтверджується відповідними двосторонніми документами, оформленими згідно вимог діючого законодавства.
1.5. За твердженнями відповідача, оригінал договору та оригінали первинних документів, копії яких залучено до матеріалів справи, ТОВ "Компанія "Грейнфілд" було втрачено, про що останнє звернулось з відповідною заявою до Дніпропетровського РВП, та було розпочато процес відновлення оригіналів документів.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що про існування спірного договору ТОВ "КСГ "Дніпро" дізналося лише з матеріалів справи №904/3103/20 за позовом ТОВ "КСГ "Дніпро" до ТОВ "Грейнфілд" про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого (отримання ТОВ "Грейнфілд" неправомірної податкової вигоди за рахунок податкового кредиту позивача, за умови відсутності здійснення господарської операції між сторонами), а з кримінального провадження № 12020040000000451 мало змогу зробити його копію.
2.2. Як вбачається з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2020 у справі №904/3103/20, ТОВ "КСГ "Дніпро" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнфілд" про відшкодування вартості майна. При цьому, як зазначив господарський суд, позовна вимога у справі №904/3103/20 є похідною, оскільки її задоволення залежить від задоволення іншої позовної вимоги по цій справі №904/4703/20, які є пов`язаними між собою, що стало підставою для зупинення провадження у справі №904/3103/20.
2.3. Позивачем до матеріалів справи залучено копію договору постачання №01/08/18-1 від 2018, за умовами якого ТОВ "КСГ "Дніпро" (постачальник), зобов`язується поставити, а ТОВ "Компанія "Грейнфілд" (покупець) бере на себе зобов`язання прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, українського походження, врожаю 2018 (далі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі.
2.4. Відповідно до п.2.1 договору строки поставки товару зазначаються в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. В специфікаціях також повинні бути узгоджені і умови поставки ( п.2.3 договору ).
2.5. Порядок розрахунків, викладено в розділі 3 договору, а відповідальність сторін в розділі 4.
2.6. Згідно п.5.1. договору він вступає в силу з моменту його підписання і скріплення печатками підписів сторін та діє до 31.05.2019, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань - до повного їх виконання.
2.7. З копії додаткової угоди №1 від 31.05.2019 до вказаного договору вбачається внесення змін до п. 1.1 договору, який передбачає постачання сільськогосподарської продукції, українського походження, врожаю 2018-2019 (далі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі, та внесення змін у п.5.1 відносно дії договору, яка встановлена до 15.06.2020.
2.8. Як встановлено судом першої інстанції, копія вказаного договору та додаткової угоди до нього позивачем не засвідчувалась, оскільки такого договору, як і будь-яких інших договорів ТОВ "КСГ "Дніпро" з відповідачем не укладало, операції з поставки товару між сторонами не відбувалися; переміщення ТМЦ від позивача до відповідача не здійснювалося, товар не відвантажувався, кошти за нього позивачем не отримувалися, зміни в матеріальному стані позивача не відбувалися.
2.9. Вказуючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає справжньому волевиявленню позивача, як суб`єкта господарювання, та був спрямований на задоволення особистих інтересів відповідача та його укладено з порушенням приписів статей 13, 92, 203 ЦК України, ТОВ "КСГ "Дніпро" вважає наявність правових підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215, 232 Цивільного кодексу України.
2.10. Враховуючи викладені у позовній заяві твердження позивача відносно того, що його підприємством вказаний договір не укладався, керівником не підписувався, а також твердження останнього щодо підробки печатки ТОВ "КСГ "Дніпро", та нездійснення між сторонами будь-яких господарських операції з поставки товару, переміщення ТМЦ від позивача до відповідача, неотримання коштів за товар, місцевий господарський суд ухвалою від 14.09.2020 про відкриття провадження у даній справ витребував у відповідача оригінал договору постачання №01/08/18-1 від 01.08.2018, а також оригінали первинних документів щодо здійснення господарських операцій за ним.
2.11. Відповідачем оригінали витребуваних судом першої інстанції документів надано не було.
2.12. Разом з тим, відповідач у відзиві на позов повідомив господарський суд про втрату таких оригіналів та зазначив, що 01.08.2018 між ТОВ "Компанія "Грейнфілд" та ТОВ "КСГ "Дніпро" укладено договір постачання №01/08/18-1 від 01.08.2018, відповідно до якого ТОВ "КСГ "Дніпро" поставило на користь відповідача окремими партіями зерно, яке останній реалізував на власний розсуд. Кожна поставка зерна була оформлена відповідними первинними документами. Поставка товару здійснювалась здебільшого на умовах самовивозу, відповідно до окремих договорів про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, які відповідачем укладались з ТОВ "Акварель", зерно доставлялось власним транспортом перевізника, згідно заявок покупця, на підтвердження чого до відзиву надано копії договорів перевезення вантажу. Також відповідач вказує на те, що за спірним договором ТОВ "КСГ "Дніпро" поставляло ТОВ "Компанія "Грейнфілд" окремими партіями зерно, яке в подальшому останній реалізовував на власний розсуд.
2.13. На підтвердження вказаних обставин, відповідачем до відзиву на позовну заяву залучено копії: договору постачання №01/08/18-1 від 01.08.2018, договору перевезення №01/31К від 01.03.2015; договору №01/08/1 від 01.08.2018; видаткових накладних за період з 03.08.2018 по 04.05.2020 у кількості 146 шт; актів приймання-передачі документів від 15.08.2018; актів надання послуг за період з 03.08.2018 по 31.05.2020 у кількості 64 шт; ТТН за період з 21.08.2018 по 22.10.2018 у кількості 96 шт.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.01.2021 в задоволенні позовних вимог відмовив.
3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що при розгляді даної справи судом встановлені обставини, що свідчать про те, що договір постачання №01/08/18-1 від 01.08.2018 між сторонами укладено не було, операції з поставки товару між сторонами не відбувалися; переміщення ТМЦ від позивача до відповідача не здійснювалося, товар не відвантажувався, кошти за нього позивачем не отримувалися. За висновком суду, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.
3.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12.08.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 у справі №904/4703/20 змінив, виклав мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 у справі №904/4703/20 - залишив без змін.
3.4. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що договір постачання №01/08/18-1 від 01.08.2018 між сторонами не було укладено, а операції з поставки товару не відбувалися, з підстав ненадання відповідачем оригіналів витребуваних судом документів, оскільки вказані документи згідно повідомлення відповідача не були надані суду з поважних причин, а саме - їх викрадення, що підтверджується відповідною заявою до правоохоронних органів, яка прийнята відділом поліції.
3.5. Разом з цим, апеляційний суд зазначив, що здійснюючи судовий розгляд справи, суд першої інстанції не надав оцінки належності та ефективності обраного позивачем у наведеному випадку способу захисту, не дослідив та не перевірив чи зможе обраний спосіб захисту забезпечити і гарантувати позивачу припинення ущемлення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та чи забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
3.6. Посилаючись на п.7.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, відповідно до якого у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав невчинення правочину, який позивач просить визнати недійсним.
3.7. За висновками апеляційного суду, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник коштів, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких коштів, що позивач й зробив, звернувшись до господарського суду з відповідним позовом у справі №904/3103/20.
4.Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування. Доводи інших учасників справи.
4.1. ТОВ "КСГ "Дніпро" звернулось безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2021, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 у справі №904/4703/20 залишити в силі.
4.2. У якості підстави касаційного оскарження скаржник вказав пункт 1 та 2 частини другої статті 287 Господарського процесуально7го кодексу України (далі - ГПК України), а саме: при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/15963/19, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 30.06.2021 у справі №927/889/18 щодо застосування статті 55 Конституції України, статей 15, 16, 20, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України); необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №145/2047/16-ц, стосовно ефективного способу захисту порушеного права.
4.3. На переконання скаржника, зі змісту спірних правовідносин між позивачем та відповідачем вбачається, що єдиним можливим, найбільш ефективним та релевантним засобом захисту його прав та інтересів є саме вимога про визнання правочину (оскаржуваного договору) недійсним.
4.4. Скаржник вважає безпідставними та недоречними посилання апеляційного суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц, оскільки обставини даної справи та обставини справи №145/2047/16-ц є очевидно різними як за суб`єктним складом, так й за змістом правовідносин, що в свою чергу також свідчить про необхідність відступу від наведеного у вказаній поставові висновку.
4.5. Крім цього, скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статей 73, 91 ГПК України, з огляду на недослідження наявних у справі доказів, а саме наданих ним висновків 7 судових експертиз, проведених за постановами слідчого в рамках кримінальних проваджень, а також прийняття в якості належних та допустимих доказів у справі наданих відповідачем в копіях документів на підтвердження наявності господарських відносин між сторонами, незважаючи на те, що скаржником ставиться під обґрунтований сумнів відповідність копій наданих документів оригіналам, зважаючи на фактичну відсутність будь-яких оригіналів документів за оскаржуваним договором, а також беручи до уваги твердження скаржника, що його представником не підписувався жоден із наданих відповідачем в копіях документів.
4.6. 27.10.2021 ТОВ "ПРО-ТОРГРУП" направлено до суду поштою та електронною поштою відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 27.09.2021 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 18.10.2021, та те, що скаржником не заявлялось клопотання про продовження встановленого судом строку на подання відзиву, зазначене свідчить про подання відзиву поза межами встановленого судом строку, а тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, відзив підлягає залишенню без розгляду, як такий, що подано за межами процесуального строку.
5.Позиція Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
5.2. Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
5.3. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
5.4. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
5.5. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, це запобігання тому, щоб відбулося.
5.6. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
5.7. Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
5.8. Так, у рішенні від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
5.9. Слід враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.
5.10. Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
5.11. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
5.12. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
5.13. Як визначено статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
5.14. Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
5.15. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
5.16. Законодавець у частинах першій та другій статті 4 ГПК України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.17. Відповідно до частини першої та другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
5.18. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
5.19. За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
5.20. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
5.21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
5.22. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
5.23. Судами встановлено, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору поставки №01/08/18-1 від 01.08.2018, доводячи те, що цей договір ним не підписувався, його зміст не відповідає справжньому волевиявленню позивача, як суб`єкта господарювання, відтак відповідач безпідставно відмовляє в поверненні коштів, які є предметом спору у справі №904/3103/20 за позовом ТОВ "КСГ "Дніпро" до ТОВ "Компанія "Грейнфілд", посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача. Фактичними підставами пред`явлення цього позову позивач вказує отримання відповідачем неправомірної податкової вигоди за рахунок податкового кредиту позивача, за умови відсутності здійснення господарських операцій між сторонами.
5.24. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
5.25. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
5.26. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
5.27. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5.28. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
5.29. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
5.30. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
5.31. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
5.32. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
5.33. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
5.34. Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
5.35. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
5.36. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
5.37. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
5.38. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
5.39. Велика Палата Верховного Суду у п.7.21 постанови від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
5.40. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду п.7.26 вказаної постанови зазначила, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
5.41. З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).
5.42. Як зазначалось, позивач наполягає на визнанні недійсним договору, який не підписував, вважаючи, що кошти, які є предметом спору по справі №904/3103/20 знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що з огляду на наведені в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц висновки Великої Палати Верховного Суду є неефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення позову не призведе до відновлення порушеного права та не матиме наслідком повернення відповідачем позивачу неправомірної податкової вигоди, отриманої, як вважає позивач, за рахунок його податкового кредиту, за умови відсутності здійснення господарських операцій між сторонами, тобто спір між сторонами не буде вичерпано.
5.43. Ефективним у цьому випадку способом захисту права, яке позивач як власник коштів, вважає порушеним, слід вважати усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких коштів, що позивач й зробив, звернувшись до господарського суду з відповідним позовом у справі №904/3103/20 та обґрунтовуючи свої вимоги в цій справі, спростовуючи факт укладення ним договору поставки.
5.44. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав невчинення (не підписання) правочину, який позивач просить визнати недійсним.
5.45. Невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №911/269/19). Тому суд не перевіряє доводи в частині непідписання спірного договору, відсутності волевиявлення позивача на його укладення, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.
5.46. При цьому слід зазначити, що правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц, має універсальний характер, незалежно від суб`єктного складу, предмета позову та характеру спірних правовідносин, а отже ця судова практика є релевантною до спірних правовідносин та цілком вірно була врахована апеляційним судом при вирішення даного спору.
5.47. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку в межах цієї справи.
5.48. Враховуючи вищевикладене у цій постанові, Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правовий висновок щодо застосування норм права в яких, а саме статті 55 Конституції України, статей 15, 16, 20, 203, 215 ЦК України, статті 20 ГК України, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у цій справі, встановив, що оскаржуване судове рішення у цій справі не суперечить висновку, викладеному у справах, на які посилається скаржник.