ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 914/1308/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Уркевич В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
представники сторін в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020
та рішення Господарського суду Львівської області від 23.09.2020
у справі № 914/1308/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів"
до Львівської міської ради
про визнання укладеною додаткової угоди № 1 та визнання поновленим договору оренди землі від 11.03.2008,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 11.03.2008 та визнання укладеною додаткової угоди №1 до договору оренди землі від 11.03.2008 в редакції, викладеній в прохальній частині позову.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що керуючись нормами ст. 33 Закону "Про оренду землі" та умовами договору він своєчасно звернувся до відповідача з листом-клопотанням про поновлення договору на новий строк, надаючи проект відповідної додаткової угоди, а також після цього неодноразово звертався з іншими аналогічними листами. Відповіді орендодавця не відповідали приписам ст. 33 Закону "Про оренду землі". Впродовж місяця після спливу строку дії договору позивач не отримував заперечень відповідача щодо поновлення договору, а останній відмовлявся та безпідставно ухилявся від укладення додаткової угоди.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 (суддя Стороженко О.Ф.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Кордюк Г.Т., Мирутенко О.Л.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Львівською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Нафта-Львів" (орендарем) 11.03.2008 укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий №4610136800:06:004:0037), яка розташована у м. Львові, вул. Зелена (поруч із земельною ділянкою ВАТ "Галич-Авто") для будівництва автозаправних станцій.
Факт надання земельної ділянки у користування підтверджує двосторонній акт приймання-передання об`єкта оренди від 01.10.2008.
Згідно з умовами п. 8 договору строк дії останнього становить десять років (до 27.12.2017). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Позивачем 26.09.2017 надіслано відповідачу лист від 21.09.2017 з проханням поновити договір на умовах, викладених у проекті додаткової угоди (розробленої орендарем). Відповідно до змісту наданого проекту додаткової угоди, орендарем подано пропозицію продовжити дію договору оренди на той самий строк, але на дещо змінених умовах.
На зазначене та повторне звернення позивача про поновлення договору (лист від 10.11.2017) Департаментом містобудування Львівської міської ради надано відповіді від 18.10.2017 та 18.12.2017, у яких, зокрема, зазначено: ухвалою Львівської міської ради №631 від 30.06.2016 введено в дію з 01.01.2017 нову нормативну грошову оцінку земель м. Львова; на даний час розмір орендної плати за землю визначається на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, виданих відділом Держгеокадастру у 2017 році; для проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки необхідно внести дані про ділянку до відомостей Держгеокадастру; згідно з Ухвалою Львівської міської ради №2372 від 14.09.2017, для продовження дії договору оренди землі необхідно подати документи відповідно до встановленого переліку.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки сторонами не досягнуто згоди про зміну умов договору від 11.03.2008, наявні підстави для застосування ч. 4 ст. 33 Закону "Про оренду землі", згідно з якою факт недосягнення сторонами домовленості щодо орендної плати (та інших істотних умов договору) зумовлює припинення переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк.
Під час розгляду справи в апеляційному господарському суді позивачем подано до суду апеляційної інстанції заяву б/н від 01.12.2020, в якій він посилався на ч. 1 ст. 191 ГПК України і відмовлявся від частини пунктів додаткової угоди, що містилася у прохальній частині позовної заяви, і просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди поновленим, а додаткову угоду до договору оренди укладеною у редакції, зазначеній у заяві. Вказана заява залишена судом без розгляду, оскільки за висновком апеляційного суду позивач у ній просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди поновленим, а додаткову угоду до договору оренди укладеною в іншій редакції ніж у позовній заяві, і за таких обставин, остання не є відмовою від позову, а є заявою про зміну позовних вимог. Водночас на стадії апеляційного провадження не може бути змінено позовні вимоги.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд зазначив, що позивач, у строк встановлений у п. 8 договору оренди, звертався до відповідача з пропозицією продовжити дію договору оренди землі та з проектом додаткової угоди. Однак, як вбачається з тексту проекту додаткової угоди, позивач звертався з пропозицію продовжити дію договору оренди землі на той самий строк, але на змінених умовах. Враховуючи встановлені обставини, а також викладення в позовній заяві вимоги про поновлення договору оренди на інших умовах, ніж визначені договором оренди, суд дійшов висновку, що хоча позивач і послався як на підставу позову на порядок поновлення договору оренди землі, передбачений ст. 33 Закону України "Про оренду землі", однак послідовно наполягав на поновленні договору оренди на змінених умовах, відповідно і на порушенні відповідачем такого права. Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що норми Закону України "Про оренду землі" не передбачають обов`язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проекту додаткової угоди, а відтак заперечення відповідача, викладені у відзиві щодо того, що позивач повинен був додати до листа-повідомлення документи, не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди земельної ділянки від 11.03.2008 поновленим, а додаткову угоду № 1 до договору оренди землі віл 11.03.2008 укладеною у редакції, викладеній у прохальній частині касаційної скарги.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 46 ГПК України та помилковість висновків апеляційного суду про те, що позивачем змінено предмет позову шляхом подання заяви б/н від 01.12.2020, в якій позивач посилався на ч. 1 ст. 191 ГПК України і хотів відмовитися від частини пунктів додаткової угоди, оскільки вказана заява є фактично заявою про уточнення позовних вимог. Крім цього, судами обох інстанцій неправильно застосовано положення ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та не досліджено, що в листах, які надсилалися Львівською міською радою позивачу, не міститься як жодних пропозицій щодо зміни договору в частині розміру орендної плати, так і жодних заперечень щодо продовження строку дії договору та інших умов договору, які були викладені в проекті додаткової угоди.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 12.06.2019 у справі № 914/3206/16, та у постановах у справах № 378/596/16-ц, № 159/5756/18, № 313/350/16-ц, постановах від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.05.2021 та зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.11.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.05.2021 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 12.04.2021 строк, у якому представник просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 стосовно застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України; висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2019 у справі № 914/3206/16 стосовно прийняття орендодавцем відповідного рішення про відмову у поновленні договору оренди землі; висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 378/596/16-ц, № 159/5756/18, №313/350/16-ц, у постановах від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 стосовно застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 міститься висновок стосовно застосування ст. 46 ГПК України, відповідно до якого ч. 3 ст. 46 ГПК України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У справі № 908/299/18 до закінчення підготовчого засідання позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01.08.2027, договір оренди землі від 07.02.2008. Згідно з первісною редакцією позовної заяви позивач просив визнати вказаний договір поновленим на 9 років 9 місяців та 24 дні, а саме з 01.12.2017 по 25.09.2027. У подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог без зміни їх по суті, в якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07.02.2008.
Предметом спору у справі № 908/299/18 була вимога про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", тому звернувшись до суду із заявою про зміну предмета позову та заявою про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, позивач залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною.
Таким чином, оскільки позивачем не змінено предмет позову, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подані ним заяви фактично є заявами про уточнення позовних вимог у частині строку дії договору оренди, який слід визнати поновленим, та про викладення відповідної редакції додаткової угоди до договору.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання скаржника на неправомірність зміни позивачем предмета позову та погодилася з висновком апеляційного суду, що позивач у цій справі, звернувшись до суду із заявами про зміну предмета позову та конкретизацію (уточнення) позовних вимог, залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною.
Водночас у справі № 914/1308/19 позивачем під час перегляду справи в апеляційному господарському суді подано до суду апеляційної інстанції заяву б/н від 01.12.2020, в якій він посилався на ч. 1 ст. 191 ГПК України і відмовлявся від частини пунктів додаткової угоди, що містилася у прохальній частині позовної заяви, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове, яким визнати договір оренди поновленим, а додаткову угоду до договору оренди укладеною у редакції, зазначеній у заяві.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказана заява правомірно залишена апеляційним господарськи судом без розгляду, оскільки позивач у заяві просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди поновленим, а додаткову угоду до договору оренди укладеною в іншій редакції ніж у позовній заяві, і за таких обставин, остання не є відмовою від позову, а є заявою про зміну позовних вимог.
Водночас положення ст. 46 ГПК України не передбачають можливості зміни на стадії апеляційного провадження позовних вимог. Право змінити предмет або підстави позову позивач має до закінчення підготовчого засідання, а у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження - не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі, а також у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в строки, встановлені частиною 3 ст. 46 ГПК України цієї статті, і лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
При цьому, на відміну від розглядуваної справи, у справі № 908/299/18 конкретизація позовних вимог була здійснена до закінчення підготовчого засідання в суді першої інстанції. Проте, як вже було зазначено, положення ст. 46 ГПК України не передбачають можливості зміни позовних вимог на стадії апеляційного провадження. До того ж викладені у заяві б/н від 01.12.2020 не є конкретизацією позову, оскільки позивач у заяві просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким визнати договір оренди поновленим, а додаткову угоду до договору оренди укладеною в іншій редакції ніж у позовній заяві (і як встановлено апеляційним господарським судом, у позовній заяві вимоги про поновлення договору оренди позивач виклав на інших умовах, ніж визначені договором оренди, і в подальшому послідовно наполягав поновленні договору оренди на змінених умовах).
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає невідповідності висновку апеляційного господарського суду в частині застосування положень ст. 46 ГПК України висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.
Що ж до постанови від 12.06.2019 у справі № 914/3206/16, то у ній Верховний Суд зазначив, що волевиявлення органу місцевого самоврядування у формі прийняття відповідного рішення є необхідним виключно у разі заперечення проти поновлення договору, яке повинно мати місце протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, тоді як укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди відбувається без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про таке поновлення, про що прямо зазначено в ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Водночас колегія суддів звертає увагу, що апеляційний господарський суд у справі № 914/1308/19 відмовив у задоволенні позову з підстав викладення в позовній заяві вимоги про поновлення договору оренди на інших умовах, ніж визначені договором оренди, і послідовно наполягав на поновленні договору оренди на змінених умовах, а відповідно і на порушенні відповідачем такого права. При цьому в основу прийнятої постанови не покладено висновок про те, що орендодавцем прийнято рішення про відмову в укладенні договору оренди землі або про відмову в його поновленні, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 914/3206/16.
При цьому колегія суддів враховує, що у вказаній постанові Верховний Суд застосовував позицію розуміння застосування положень ч.ч. 5 та 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відповідно до висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 № 920/739/17, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).
Що ж до неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 378/596/16-ц, № 159/5756/18, № 313/350/16-ц, у постановах від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 стосовно застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів зазначає таке.
Так, у постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 05.06.2019 у справі № 709/433/17 та від 21.11.2018 у справі № 530/212/17 міститься висновок про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 22.09.2020 у справі №159/5756/18, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" має назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4 ст. 33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33 цього Закону).
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 9 ст. 33 вказаного Закону).
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч. 10 ст. 33 зазначеного Закону).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. ЗЗ Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 додатково зазначено, що єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у ч.ч. 3, 5-8, 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц викладено висновок про те, що за положеннями ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця надати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 вказаного Закону оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом встановлено лише обставини того, що позивач, у строк, встановлений в п. 8 договору оренди, звертався до відповідача з пропозицією продовжити дію договору оренди землі та з проектом додаткової угоди. При цьому обставини належного або неналежного виконання орендарем його обов`язків за договором та обставини того, що орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив чи повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору, судами взагалі не встановлено, як і того, що зміст листування між сторонами договору свідчить про відмову відповідача в пролонгації договору оренди землі.
Вказане могло бути б підставою для направлення справи на новий розгляд для дослідження відповідних обставин, проте як вже було зазначено, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про залишення заяви позивача б/н від 01.12.2020 без розгляду. Відтак, позивачем викладено в позовній заяві вимоги про поновлення договору оренди на інших умовах, ніж визначені договором оренди, і, як встановлено апеляційним господарським судом, під час розгляду справи позивач послідовно наполягав на поновленні договору оренди на змінених умовах. Таким чином, оскільки неможливо визнати поновленою додаткову угоду до договору оренди в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" на інших умовах, ніж ті, що містилися у договорі оренди, і предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову в позові.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що апеляційний та місцевий господарські суди у цій справі правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим підстави для їх скасування відсутні.
При цьому колегія суддів враховує, що позовними вимогами у справі були визнання укладеною додаткової угоди № 1 та визнання поновленим договору оренди землі від 11.03.2008, проте позивачем сплачено судовий збір за 1 позовну вимогу, і визнати поновленим договір він просив в контексті наявності підстав для укладення додаткової угоди про поновлення договору в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в межах підстав касаційного оскарження- без змін, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -