ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 803/919/16
адміністративне провадження № К/9901/37658/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року (суддя Мачульський В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (головуючий суддя Каралюс В.М., судді: Затолочний В.С., Матковська З.М.) у справі за позовом Державного підприємства "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" до Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
В червні 2016 року Державне підприємство "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Володимир-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 лютого 2016 року №0000011700 та від 02 лютого 2016 року №0000022200/914, №0000012200/912/22, №0000022200/911/22, №0000012200/913.
Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що висновки контролюючого органу ґрунтуються на помилковій оцінці операцій з контрагентом позивача - Компанією "Zortex Business LLP" (Великобританія), оскільки у Підприємства не було жодних підстав вважати, що контрагент з 15 липня 2014 року ліквідований, враховуючи, що оплата за поставлену продукцію проведена, від банківських установ не надходило інформації про ліквідацію контрагента, а на митниці жодних зауважень при митному оформленні товару не отримувалось, відтак прийняті Інспекцією податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню; крім того, податок на доходи фізичних осіб перераховувався Підприємством одночасно із виплатою заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України), санкція ж встановлена статтею 127 ПК України застосовується лише в разі ненарахування, неутримання та/або несплати податків до або під час виплати доходу, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 01 лютого 2016 року №0000011700 та від 02 лютого 2016 року №0000022200/914, №0000012200/912/22, №0000022200/911/22, №0000012200/913.
Приймаючи такі рішення, суди зазначили, що твердження контролюючого органу про ліквідацію Компанії "Zortex Business LLP" не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування обставин у справі, а самою Інспекцією жодних порушень щодо оформлення первинних фінансово-господарських документів за взаємовідносинами позивача з вказаним вище контрагентом не виявлено; факт реального постачання товару відповідно до укладеного контракту підтверджується первинними документами встановленої форми; після 15 липня 2014 року Компанію "Zortex Business LLP" обслуговували іноземні банки, а митні органи України з урахуванням виконання усіх належних митних процедур здійснювали митне оформлення вантажів та випускали їх за межі території України, отже отримані від Компанії "Zortex Business LLP" кошти відповідачем безпідставно кваліфіковано як безповоротну фінансову допомогу, а тому доводи контролюючого органу про заниження позивачем доходів за 2014 рік на вказану суму є необґрунтованими, як і висновки щодо заниження частини чистого прибутку (доходу) та порушення останнім термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності і порядку декларування валютних цінностей; водночас з приводу донарахування Підприємству податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, суди відмітили, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що позивачем допущено лише порушення податкового законодавства в частині сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений строк, що відповідає складу правопорушення, передбаченого статтею 126 ПК України.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи касаційну скаргу, зазначав, що відповідно до інформації, отриманої від компетентного органу Великобританії, Компанія "Zortex Business LLP" ліквідована 15 липня 2014 року, що, відповідно, ставить під сумнів вчинення між нею та Підприємством правочинів і експортних операцій після цієї дати; Компанія "Zortex Business LLP" (Шотландія) не є правонаступником Компанії "Zortex Business LLP" (м.Лондон, Великобританія), це два різні партнерства з обмеженою відповідальністю, які не пов`язані між собою та мають різні реєстраційні дані; крім того в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015000000000072 від 08 квітня 2015 року за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами ТОВ "С.Т.К. "Полісся" за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України, зокрема, встановлено, що Компанія "Zortex Business LLP" здійснювала свою діяльність без мети настання реальних наслідків господарських операцій, а відтак всі первинні документи, видані та підписані від імені цієї компанії, не створюють юридичних наслідків.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що посадовими особами Інспекції в період з 15 грудня 2015 року по 05 січня 2016 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання порядку нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року та дотримання вимог податкового законодавства, в тому числі при взаємовідносинах з Компанією "Zortex Business LLP" за період з 01 січня 2014 року по 01 квітня 2015 року, результати якої відображено в акті від 14 січня 2016 року.
Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено порушення Підприємством вимог законодавства, зокрема:
- пунктів 5, 7, 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290; підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 135.5.4, 135.5.15 пункту 135.5, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.10 статті 137 ПК України, у зв`язку із чим занижено доходи за 2014 рік на суму інших доходів (сум безповоротної фінансової допомоги) в загальній сумі 1 696 680,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 305 402,00 грн. - за 2014 рік;
- пунктів 1, 2, 3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пункту 153.3 статті 153 ПК України, внаслідок чого занижено відрахування частини чистого прибутку на загальну суму 255 126,00 грн., у томі числі за 2014 рік - в сумі 254 002,00 грн. та за І квартал 2015 року - в сумі 1 124,00 грн.;
- підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб у І кварталі 2015 року в сумі 346 500,00 грн., у зв`язку із чим нараховано пеню у розмірі 51 504,25 грн. та штрафні санкції в сумі 259 875,00 грн.;
- статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон №185) із врахуванням вимог Постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року №270;
- статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і контролю" (із змінами і доповненнями) та пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року №49, в частині порушення порядку декларування валютних цінностей, а саме: подання недостовірної інформації, що відображена в деклараціях про валютні цінності, доходи та майно станом на 01 жовтня 2014 року, 01 жовтня 2015 року та 01 квітня 2015 року.
На підставі висновків перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 01 лютого 2016 року №0000011700/915, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в розмірі 259 875,00 грн., з яких за штрафними санкціями - 259 875,00 грн.;
- від 02 лютого 2016 року №0000022200/914 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань)" в розмірі 382 689,00 грн., з яких: 255 126,00 грн. - за основним платежем та 127 563,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 02 лютого 2016 року №0000012200/912/22, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 649 386,04 грн.;
- від 02 лютого 2016 року №0000022200/911/22, яким до Підприємства застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 1 020,00 грн.;
- від 02 лютого 2016 року №0000012200/913 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 458 103,00 грн., з яких: 305 402,00 грн. - за основним платежем та 152 701,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із прийнятими Інспекцією податковими повідомленнями-рішеннями, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000011700/915 від 01 лютого 2016 року, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами з доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в розмірі 259 875,00 грн., суди відмітили наступне.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 31.1 ст. 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Згідно з пунктом 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом, тобто у строки, визначені статтею 168 ПК України.
За змістом підпункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Водночас, пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Отже, положення статті 126 ПК України застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.
В свою чергу, положеннями статті 127 ПК України встановлюється міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Відтак, відповідно до змісту наведеної норми статті 127 ПК України відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.
Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №П/618/17, від 03 квітня 2018 року у справі №П/616/17, від 21 серпня 2018 року у справі №П/811/617/17, 07 лютого 2019 року у справі №П/811/606/17, від 02 квітня 2019 року у справі №П/811/605/17, від 23 травня 2019 року у справі №806/2699/16, від 17 квітня 2020 року у справі №806/124/17, від 14 січня 2021 року у справі №806/132/17, від 06 травня 2021 року у справі №806/62/17.
Суди з`ясували, що податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 1, 2 квартали 2015 року, квитанціями про їх прийняття, а також платіжним дорученням про сплату податку на доходи фізичних осіб, підтверджується та обставина, що позивачем допущено лише порушення податкового законодавства в частині несплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у строки, встановлені податковим законодавством для місячного податкового періоду, що відповідає складу правопорушення, передбаченого статтею 126 ПК України, а відтак прийшли до висновку, що Інспекцією безпідставно застосовано до нього штрафні санкції на підставі статті 127 ПК України згідно оскаржуваного податкового-повідомлення-рішення №0000011700/915 від 01 лютого 2016 року, у зв`язку із чим останнє є протиправним та підлягає скасуванню.
Що ж до податкових повідомлень-рішень від 02 лютого 2016 року №0000012200/913 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, в сумі 458 103,00 грн., з яких: 305 402,00 грн. - за основним платежем та 152 701,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000012200/912/22, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 649 386,04 грн.; №0000022200/911/22, яким до Підприємства застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 1 020,00 грн., Верховний Суд вказує таке.
Так, відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
За змістом підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).
Пунктом же 135.2 статті 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Розглядаючи справу, суди встановили, що 05 січня 2014 року між Підприємством (як продавцем) та фірмою "Zortex Business LLP", Великобританія (як покупцем) укладено контракт №ZB-BB-1 (з наступними доповненнями №3 від 31 березня 2014 року, №8 від 02 квітня 2014 року, №6 від 06 травня 2014 року, №9 від 15 липня 2014 року, №10 від 14 жовтня 2014 року, №12 від 19 листопада 2014 року), згідно з умовами якого продавець продає, а покупець - купує (відповідно до Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) пиловник сосновий (товар) в кількості 1 300 м куб.; за якістю деревини пиловник сосновий повинен відповідним вимогам 2-го і 3-го сортів ГОСТ 9463-88, ГОСТ 2292-88, ГОСТ 2292-88; загальна сума контракту складає 25 000,00 доларів США; платіж за поставлену партію товару (100% передоплата) здійснюється в доларах США шляхом банківського перерахунку на валютний рахунок продавця й всі витрати і збори щодо здійснення перерахунку валюти, пов`язані з виконанням даного контракту, оплачуються продавцем; поставка товару здійснюється залізничним транспортом у напіввагонах; відвантаження товару здійснюється продавцем на умовах СРТ-Одеса за відповідними реквізитами; термін поставки - з 03 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року; термін дії контракту - до 31 грудня 2014 року.
Також, як зазначили суди, факт реального постачання товару відповідно до контракту від 05 січня 2014 року №ZB-BB-1 підтверджується належним чином оформленими первинними документами встановленої форми, а саме: рахунками-фактурами №24 від 20 жовтня 2014 року, №25 від 11 листопада 2014 року, №1 від 20 січня 2015 року, №2 від 06 лютого 2015 року; вантажно-митними деклараціями №205100000/2014/010186 від 22 жовтня 2014 року, №205100000/2014/011380 від 12 листопада 2014 року, №205100000/2015/000199 від 21 січня 2015 року, №205100000/2015/000464 від 06 лютого 2015 року; платіжними дорученнями.
Згідно усталеної практики Верховного Суду та Верховного Суду України господарська операція визнається легітимною у разі повної дієздатності всіх її учасників. Всі первинні документи можуть прийматись як докази здійснення господарських операцій, якщо вони оформлені належним суб`єктом. Обставини справи повинні бути встановлені в повному обсязі на підставі належних, допустимих та достатніх доказах без будь-яких сумнівів та суперечностей.
В той же час Інспекція вважає, що покупцем товару, вивезеного позивачем за митну територію України у період після 15 липня 2014 року, фактично є інша фірма-нерезидент, яку не ідентифіковано, а кошти, які надійшли позивачу від Компанії "Zortex Business LLP", не можуть бути зарахованими як оплата за поставлений відповідно до контракту товар та є безповоротною фінансовою допомогою, яка повинна бути оподаткована відповідно до чинного законодавства, оскільки згідно витягу з сайту companieshouse.gov.uk, а також листа Міністерства закордонних справ України від 24 лютого 2015 року №630/17-200-490 "Щодо перевірки Компанії "Zortex Business LLP"" остання з 15 липня 2014 року ліквідована.
Як визначено пунктом 137.10 статті 137 ПК України, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.
При цьому відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
Задовольняючи позов та скасовуючи податкові повідомлення-рішення Інспекції, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Компанія "Zortex Business LLP" не ліквідована, а лише згідно протоколу зборів її партнерів від 14 липня 2014 року змінила реєстраційну адресу в межах однієї країни - Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії: з Англії та Шотландію.
Проте, в даному випадку, в листі Міністерства закордонних справ України від 24 лютого 2015 року №630/17-200-490 "Щодо перевірки Компанії "Zortex Business LLP"" зазначено не лише про ліквідацію контрагента з 15 липня 2014 року, а й про внесення 30 вересня 2014 року до реєстру нової компанії з ідентичною назвою "Zortex Business LLP".
Тобто, період з 15 липня 2014 року по 30 вересня 2014 року щодо правомочності названої Компанії підлягав ретельній перевірці на підставі належних та допустимих доказів.
Також в судових рішеннях відсутні будь-які мотиви, яким чином вказаний документ спростовує інформацію Міністерства закордонних справ України про ліквідацію Компанії з 15 липня 2014 року.
Поза увагою судів залишено й доводи податкового органу про ліквідацію Компанії "ZORTEX BUSINESS LLP" з 15 липня 2014 року за рішенням реєстратора, оскільки компанія була не діючою, а не за самостійним рішенням учасників, а також про відсутність податкової звітності з 31 грудня 2012 року, рахунків та активів в останньої.
Вказані обставини мають важливе значення з урахуванням доводів податкового органу щодо наявності кримінального провадження, в якому розслідуються факти виготовлення та надходження документів від імені "ZORTEX BUSINESS LLP" з електронної адреси, розташованої на території України.
Отже, підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суди, не надавши правової оцінки зазначеним спірним правовідносинам з урахуванням всіх обставин справи, дійшли передчасних висновків по суті позовних вимог.
За наведеного, не можна визнати обґрунтованими судові рішення й в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2016 року №0000012200/912/22, яким Підприємству нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності в розмірі 649 386,04 грн., адже при цьому суди виходили лише з того, що оскільки під час розгляду справи не підтверджено факт ліквідації компанії-нерезидента "Zortex Business LLP", то усі платежі, які перераховані останньою за поставлений відповідно до умов контракту №ZB-BB-1 від 05 січня 2014 року товар, здійснено без порушення строків повернення валютної виручки.
В той же час судами не наведено й жодних мотивів, за яких вони прийшли до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 02 лютого 2016 року №0000022200/911/22, яким до Підприємства застосовано штрафні санкції в розмірі 1 020,00 грн. за порушення приписів статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і контролю" (із змінами і доповненнями) та пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року №49, у зв`язку із поданням недостовірної інформації, що відображена в деклараціях про валютні цінності, доходи та майно станом на 01 жовтня 2014 року, 01 жовтня 2015 року та 01 квітня 2015 року.
Водночас, стосовно наявності підстав для збільшення позивачу грошового зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств) та винесення податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2016 року №0000022200/914 суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.
Встановлені судами обставини свідчать, що відповідно до податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2016 року №0000022200/914 відповідач збільшив позивачу відповідну суму грошового зобов`язання на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та застосував згідно пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу до платника податків штраф у відсотковому розмірі від суми визначеного зобов`язання.
При цьому, визнаючи протиправним й скасовуючи останнє, суди виходили з того, що на визначення частини чистого прибутку мали безпосередній вплив висновки контролюючого органу щодо суми безповоротної фінансової допомоги за 2014 рік, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, тому не може вважатись обґрунтованим і збільшення суми грошового зобов`язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств) в розмірі 3 802 689,00 грн.
Разом з тим, зміст положень підпунктів 14.1.1-1, 14.1.39, 14.1.156 пункту 4.1 статті 4, статті 36 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що відповідач має право визначати (у цьому випадку збільшувати) суми грошових зобов`язань лише щодо податків або зборів, які передбачені податковим законодавством.
В той же час, враховуючи нормативні визначення понять грошове зобов`язання, податкове зобов`язання (в редакції ПК України, чинній на час спірних відносин), частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм ПК України. Цей платіж, хоча і є обов`язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №520/1919/19, від 27 листопада 2019 року у справі №826/14937/15, від 17 вересня 2020 року у справі №640/18375/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №640/19757/19, від 18 березня 2021 року у справі №320/3774/19.
Покладення ж на контролюючі органи повноважень щодо обліку частини чистого прибутку (доходу), а також сплата його до Державного бюджету України не змінює правової природи такого платежу. Серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами у статті 19-1 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) також відсутня функція, яка б визначала обов`язок відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу).
Лише Законом України №466-IX від 16 січня 2020 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" стаття 19-1 доповнена підпунктом 19-1.1.51, яким визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність.
Крім того розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації (пункт 46.1 статті 46 ПК України в редакції Закону №466-IX). А пунктом 1-1 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України (в редакції Закону №466-IX) встановлено, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань здійснюється у порядку, визначеному статтями 59, 60 глави 4, статтями 87-101 глави 9 розділу II цього Кодексу.
Відтак, слід враховувати, що законодавець лише у 2020 році усунув неузгодженості у податковому законодавстві, в тому числі й щодо адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися до Державного бюджету України державними унітарними підприємствами.
Ураховуючи викладене, відповідач на час виникнення спірних правовідносин не мав повноважень збільшувати суму грошового зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств) та, відповідно, приймати податкове повідомлення-рішення від 02 лютого 2016 року №0000022200/914, а тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування останнього підлягають залишенню без змін, однак за наведених вище мотивів.
Як передбачалось статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Підсумовуючи викладене та враховуючи приписи статей 349, 353 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині, якому необхідно врахувати викладене й прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд