ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 620/3987/18
адміністративне провадження № К/9901/17294/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 (суддя - С.В. Бородавкіна) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 (колегія суддів - Собків Я.М., Ісаєнко Ю.А., Файдюк В.В.) у справі № 620/3987/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 07.12.2018 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-14109-17.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 2002 року по час звернення із позовом до суду вона безперервно перебувала у трудових відносинах за основними місцями роботи на різних посадах, пов`язаних з юриспруденцією. Таким чином, у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску як особи, яка має право провадити адвокатську діяльність, у періоди, коли вона була найманим працівником та не отримувала дохід як самозайнята особа. Протягом 2017-2018 років доходу від незалежної професійної діяльності позивач не отримувала, а відтак вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) є незаконною.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 09.11.2018 №Ф-14109-17.
Суди відзначили, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, а тому у ОСОБА_1 відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказує про те, що позивач згідно із рішенням КДКА від 29.11.2011 має право займатись адвокатською діяльністю, що покладає на таку особу обов`язок сплачувати ЄСВ у встановленому розмірі.
В письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Верховного Суду позивач просив її залишити без задоволення, а оскаржувані ним рішення судів першої і апеляційної інстанцій без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволені касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією Адвокатури Чернігівської області 29.11.2011, як така, що має право займатися адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом №587 від 02.12.2011 та витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 12, 42). ОСОБА_1 перебуває на обліку в Чернігівській ОДПІ (з 02.04.2018 змінено стан: 3 - прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру).
Також судами було установлено, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Так, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах на різних посадах, пов`язаних з юриспруденцією, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 13-18). Зокрема, у період з 12.10.2006 по 31.10.2017 ОСОБА_1 працювала в Чернігівській філії ПАТ "Укртелеком", з 01.11.2017 по 30.11.2017 - в ТОВ "Регіональна газова компанія", з 01.12.2017 - в Адвокатському об`єднанні "Гарант-Груп", про що зазначено і у Витязі з Єдиного реєстру адвокатів України.
Згідно наявних у матеріалах справи Індивідуальних відомостей про застраховану особу за 2011-2018 роки, довідок про утриманий та перерахований єдиний соціальний внесок від 22.12.2018 №286, від 18.12.2018 №450/12-18, від 28.12.2018 №28-12/18 вбачається, що роботодавці позивача щомісячно сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої їй заробітної плати за місяць. Всього за 2017 рік було перераховано єдиного внеску на суму 21105,26 грн.
Однак, відповідачем, - 09.11.2018 було винесено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14109-17, якою нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 10187,54 грн.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно отримує дохід від роботодавця, що використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд у цій справі не знаходить. Як убачається із встановлених судами попередніх інстанції обставин справи позивач за період, в якому відповідачем спірною вимогою був донарахований ЄСВ перебувала у трудових відносинах з різними роботодавцями (виконувала функції найманого працівника), які сплачували за неї відповідний розмір ЄСВ. Тому, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, позивач не зобов`язана була самостійно нараховувати і сплачувати ЄСВ, як самозайнята особа, - адвокат.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не спростованими доводами касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -