ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 816/4448/15
адміністративне провадження № К/9901/26949/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Канигіної Т.С. від 04 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Лях О.П., суддів Яковенка М.М., Старосуда М.І. від 17 лютого 2016 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мусіївське" до Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Мусіївське" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Хорольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2015 року №0000012200 в частині визначення податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 181380,00 грн., у тому числі 120920,00 грн. - основне зобов`язання та 60460,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Суди встановили, що вказане податкове повідомлення-рішення (у оспорюваній його частині) контролюючий орган прийняв за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дослідження ризиків неповного декларування ПДВ до сплати в бюджет, безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ, правомірності перебування на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства, а також дотримання інших вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 2013-2014 років, результати якої оформлено актом від 10 червня 2015 року №385/22/03770359, у якому, окрім іншого, встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201, пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ та статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ декларації спеціального режиму оподаткування, що підлягає нарахуванню та залишається у власності сільськогосподарського підприємства, в сумі 120920,00 грн.
Підставами для збільшення грошових зобов`язань з ПДВ у розмірі 181380,00 грн., у тому числі 120920,00 грн. - основне зобов`язання та 60460,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, слугували викладені у акті перевірки висновки контролюючого органу про те, що:
- при здійсненні операцій зі списання товарів/послуг (при придбанні яких суми ПДВ включені до податкового кредиту), що були використані для вирощування сільськогосподарських культур, які в подальшому загинули внаслідок несприятливих умов, такі товари/послуги вже не можуть бути використані в межах господарської діяльності платника, а тому у податковому періоді, в якому відбулось їх списання, Товариство повинно було нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ в розмірі 25248,67 грн.;
- також Товариство безпідставно віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 21981,22 грн., адже перевіркою встановлено розбіжності у податкових зобов`язаннях та податковому кредиті позивача та контрагентів, як і відсутність податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит;
- в порушення пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України податковий кредит у сумі 22434,68 грн. позивачем сформовано на підставі податкових накладних, виписаних при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, які не були зареєстровані контрагентом в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- Товариство віднесло до складу податкового кредиту спеціальної декларації за перевірений (звітний) період суму ПДВ у розмірі 51254 грн. з операцій, що підтверджуються податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 201.7 статті 201 ПК України, а саме останні не містять відокремленої вартості по частці товарів, переліку (номенклатури) частково поставлених товарів, при цьому відсутні й додатки, в яких би зазначалося про таке.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення у відповідній частині.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що господарські операції зі списання загиблих посівів (врожаю) та нарахування з них ПДВ сільськогосподарським підприємством - суб`єктом спеціального режиму оподаткування не відображаються в податковій декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, а тому обов`язок нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ по таких операціях у позивача відсутній.
Також суд виходив з того, що податкові накладні, видані позивачу його контрагентами у зв`язку з придбанням товарів/послуг, оформлені належним чином та не підлягали реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно приписів пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, адже виписані не при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.
Крім того суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення тим, що контролюючим органом не ставиться під сумнів отримання Товариством майна від ТОВ "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини", достовірність первинних документів (їх відповідність вимогам чинного законодавства), на підставі яких виписані податкові накладні, із зазначенням у них сум ПДВ, які включені позивачем до податкового кредиту. Водночас окремі недоліки в заповненні податкової накладної (допущення неточностей у графі "номенклатура товарів продавця") не свідчать про втрату останньою статусу належного податкового документа, самі по собі не утворюють складу податкового правопорушення та не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм податкового законодавства, що регулює підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум ПДВ, у тому числі сільськогосподарським підприємством, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, Товариство було суб`єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ як сільськогосподарське підприємство.
Позивач придбав насіння озимої пшениці у ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" на підставі договору від 01 лютого 2011 року №22/0311/27 з метою його використання для проведення посіву та вирощування врожаю. Такі обставини не заперечуються та визнаються контролюючим органом у акті перевірки.
У зв`язку із загибеллю вирощеного врожаю Товариство як суб`єкт спеціального режиму оподаткування в квітні 2014 року здійснило списання сільськогосподарської продукції (посівів озимої пшениці), що підтверджується відповідним актом. Загибель посівів озимої пшениці внаслідок несприятливих погодних умов у 2014 році зафіксовано актами обстеження земельних ділянок позивача від 23 березня та 01 квітня 2014 року.
У податковому обліку позивачем 30 квітня 2014 року проведено коригування витрат (рослинництво) шляхом списання на загальну суму 126243,34 грн.
За висновком контролюючого органу Товариство за наслідками списання сільськогосподарської продукції повинно було зменшити податковий кредит з ПДВ, відображений у декларації з позначкою " 0121"/" 0122"/" 0123", шляхом нарахування податкових зобов`язань із цього податку в декларації з позначкою " 0110", у якій відображаються розрахунки з бюджетом.
Відповідно до пункту 209.1 статті 209 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.
За правилами пункту 209.2 статті 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми ПДВ акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 209.5 статті 209 ПК України платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.
При цьому пунктом 198.3 статті 198 ПК України установлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України у разі, якщо товари/послуги, необоротні активи починають використовуватись в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то останній зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту.
У свою чергу пунктом 189.1 статті 189 ПК України передбачено, що в разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року №678 (положення якого були чинними на момент спірних відносин), платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V ПК України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, крім декларації 0110 подають податкову декларацію з позначкою " 0121"/" 0122"/"0123", яка є невід`ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.
Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 31 липня 2019 року у справі №815/6873/15 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що незалежно від того, чи отримана компенсація за знищений (загиблий) врожай, суб`єкт спеціального режиму оподаткування повинен здійснити операцію зі списання товарів/послуг, які використані для вирощування таких посівів (насаджень) та при придбанні яких сформовано податковий кредит з ПДВ. При цьому, оскільки товари/послуги не можуть бути використані в господарській діяльності, то не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається таке списання, платник податку повинен скласти зведену податкову накладну та здійснити нарахування податкових зобов`язань у рядку 1.1 розділу I "Податкові зобов`язання" податкової декларації з позначкою " 0121"/" 0122"/" 0123".
Встановлені судами обставини у справі свідчать про те, що позивач, здійснюючи свою господарську діяльність щодо виробництва (вирощування) та збуту сільськогосподарської продукції, відображав операції з придбання товарів, робіт, послуг, які використовувались у межах такої діяльності сільськогосподарського підприємства та в подальшому з яких формувався податковий кредит з ПДВ, в податкових деклараціях із ПДВ із позначкою " 0121"/" 0122"/" 0123".
Зваживши ці обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що обов`язок нараховувати та відображати у податковій декларації з позначкою " 0110", у якій відображаються розрахунки з бюджетом, податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі 25249 грн. по списаній сільськогосподарській продукції (посівів озимої пшениці) у Товариства відсутній, адже, відобразивши наслідок таких операцій у податкових деклараціях із позначкою " 0121"/" 0122"/" 0123", позивач виконав вимоги пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій згаданих норм матеріального права.
Що ж стосується питання формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій, що досліджувалися відповідачем у акті перевірки, слід зазначити наступне.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносин, пов`язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
За пунктом 201.10 зазначеної статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Абзацом дев`ятим пункту 201.10 статті 201 ПК України покупцю товарів/послуг заборонено відносити суми ПДВ до податкового кредиту в разі відсутності факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг, податкових накладних у Реєстрі та/або порушення порядку заповнення податкової накладної і зобов`язано покупця включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
Як встановлено у одинадцятому абзаці пункту 201.10 статті 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.
Зміст наведених податкових норм, які діяли на час виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких підтверджується внесеними до ЄРПН податковими накладними, іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і внесення їх до ЄРПН в строки, встановлені законодавством.
Водночас відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України з 1 січня 2012 року реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в ЄРПН запроваджується для платників цього податку, у яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень. Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до ЄРПН. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Реєстру незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Товариство мало договірні відносини із Кременчуцькою філією ДП "Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" щодо виконання останньою метрологічних робіт (послуг), а саме послуг з повірки вагів автомобільних. Постачальником (виконавцем) виписані податкові накладні, до яких, крім вартості послуг включені й витрати з використання спецавтотранспорту та вартість бензину. Тобто позивачем придбавалися у вказаного контрагента не підакцизні товари, а саме додаткові послуги у вигляді використання спецавтотранспорту.
Окрім того, як встановили суди, у періоді, що перевірявся, позивач мав договірні відносини із ТОВ "СЕЛМ АГРО", ТОВ "Агрозапчастина-Лубни", ТОВ "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини", ТОВ "Експосервіс трейд", ТОВ "Агромеханік", ТОВ "Агрозахист Донбас" як постачальниками Товариству товарно-матеріальних цінностей (сільськогосподарської техніки, запасних частин до такої техніки, металопродукції, засобів захисту рослин тощо). Зміст укладених між сторонами угод, складених первинних документів на їх виконання, а також виписаних контрагентами-постачальниками на адресу позивача податкових накладних не свідчить про постачання товарів, ввезених на митну територію України.
Слід зазначити, що жодних дефектів у правовому статусі контрагентів, які виписали податкові накладні, на підставі яких Товариством сформовано спірну суму податкового кредиту, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, суди не встановили під час розгляду справи, як і обставин відсутності певних податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит, чи наявності розбіжностей даних податкового обліку, на що посилався контролюючий орган.
Зважаючи на викладене, а також непідтвердження у ході розгляду справи обставин складення податкових накладних при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що останні не підлягали реєстрації в ЄРПН у силу вимог пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України й позивачем не порушено правил формування податкового кредиту за наслідками розглядуваних відносин.
Окрім того, судами встановлено, що податковий кредит у деклараціях за квітень-червень 2014 року сформовано позивачем на підставі податкових накладних, складених ТОВ "Агропромислове об`єднання "Цукровик Полтавщини" за наслідком поставки товарно-матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, запасних частин до сільськогосподарської техніки тощо).
Як і у попередньому випадку, на обставини дефектності правового статусу постачальника, який виписав податкові накладні, на підставі яких Товариством сформовано спірну суму податкового кредиту, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, контролюючий орган не посилався у акті перевірки.
На думку ж відповідача, порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 ПК України полягало у віднесенні ним до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, у яких у графі "номенклатура товарів/послуг продавця" вказано узагальнену назву поставлених товарно-матеріальних цінностей - "товари в асортименті", без відокремлення вартості частки конкретно поставлених товарів.
Судами попередніх інстанцій правильно зауважено, що обставини, на які посилається відповідач у акті перевірки, самі по собі не свідчать про втрату податковими накладними статусу належного податкового документа, не утворюють складу податкового правопорушення та не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних.
У контексті наведеного слід зазначити, що згідно зі статтею 201 ПК України обов`язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про необхідність визначення у цих документах номенклатури товарів/послуг у повній відповідності із предметом договору, як і не містить вимог про детальне зазначення сутності та змісту наданих послуг.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у його постанові від 19 червня 2020 року у справі №810/2080/16, за умови реального здійснення господарської операції окремі недоліки податкової накладної, зокрема, помилки при заповненні, що не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію з поставки товарів (робіт, послуг), платників податку, ціну поставки та суму податку, не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.
За наведеного, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушень при формуванні позивачем у відповідному періоді податкового кредиту за наслідками розглядуваних операцій.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтується на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги контролюючого органу відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд