ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 816/106/17
адміністративне провадження № К/9901/31189/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (суддя Єресько Л.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Катунов В.В., судді: Бенедик А.П., Ральченко І.М.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги, рішення,
В С Т А Н О В И В:
В січні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Інспекція, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2016 року №0040261303/1809, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 18 843,76 грн., в тому числі за податковим зобов`язаннями - в сумі 15 075,01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 3 768,75 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 листопада 2016 року №Ф-0040231303/22, якою нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 33 564,33 грн., рішення від 16 листопада 2016 року №0040241303/1808 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 356,43 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець вказував на те, що всі включені ним до витрат суми підтверджуються належними доказами (первинними документами), відтак, на думку позивача, висновки акту перевірки про порушення ним вимог податкового законодавства України є помилковими, а прийняті на підставі них податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога - протиправними й такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року від 02 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено.
При цьому, суди, дослідивши обставини справи й задовольняючи позовні вимоги, встановили помилковість висновків акту перевірки про завищення Підприємцем показника валових витрат й заниження чистого оподатковуваного доходу в 2015 році, у зв`язку із чим визнали протиправними та скасували спірні податкове повідомлення-рішення, рішення та вимогу у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області 18 квітня 2005 року, перебуває на податковому обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ на загальній системі оподаткування й згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців видами його діяльності за КВЕД є: 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, 43.39 Інші роботи із завершення будівництва, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
В період з 26 вересня 2016 року по 17 жовтня 2016 року на підставі наказу від 12 вересня 2016 року №743 посадовими особами Інспекції проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця по питанню повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 24 жовтня 2016 року №555/16-03-13-05-07/ НОМЕР_1, яким, в свою чергу, зафіксовано порушення позивачем, зокрема, вимог:
- пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на доходи з фізичних осіб за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 15 074,01 грн.;
- пункту 2 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), внаслідок чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 33 564,33 грн., у тому числі за 2015 рік - на суму 33 564,33 грн.
За висновками перевірки платником податків до складу витрат зайво віднесено суму оплати послуг охорони ТОВ "Явір-2000" в розмірі 7 166,69 грн. без ПДВ згідно актів наданих послуг №854 від 31 січня 2015 року в сумі 500,00 грн., №3359 від 28 лютого 2015 року в сумі 500,00 грн., №7470 від 31 березня 2015 року в сумі 500,00 грн., №8490 від 30 квітня 2015 року в сумі 500,00 грн., №10022 від 31 травня 2015 року в сумі 500,00 грн., №11194 від 30 червня 2015 року в сумі 666,67 грн., №13005 від 31 липня 2015 року в сумі 666,67 грн., №13996 від 31 серпня 2015 року в сумі 666,67 грн., №15168 від 30 вересня 2015 року в сумі 666,67 грн., №16369 від 31 жовтня 2015 року в сумі 666,67 грн., №17668 від 30 листопада 2015 року в сумі 250,00 грн., №19010 від 31 грудня 2015 року в сумі 666,67 грн., оскільки підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України не передбачено включення до складу витрат фізичної особи-підприємця, яка застосовує загальну систему оподаткування, вартості оплачених послуг з охорони приміщень.
Крім того, платником податків до складу витрат віднесено вартість закуплених у ТОВ "Поліпласт Україна" матеріалів в сумі 93 333,33 грн., що не були використані в господарській діяльності, оскільки знаходилися в складі залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2015 року, що підтверджується інвентаризаційним описом ТМЦ станом на 01 січня 2016 року, наданим на перевірку, накладними та рахунками на оплату, а відтак витрати на закупівлю товару в розмірі 93 333,33 грн. жодним чином не вплинули на формування одержаного доходу у 2015 році, тобто не були задіяні в операціях з оподаткування й, як наслідок, не мають зв`язку з фінансово-господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатку 5 до податкової декларації, встановлено заниження задекларованої суми чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік в сумі 100 500,02 грн.
При цьому, вищевказані порушення мали вплив на заниження позивачем у перевіряємому періоді суми єдиного соціального внеску в розмірі 33 564,33 грн., як різниця між даними перевірки - 38 858,21 грн. та даними звітів позивача в сумі 5293,88 грн.
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2016 року №0040261303/1809, яким позивачеві збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 18 843,76 грн., в тому числі за податковим зобов`язаннями - в сумі 15 075,01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 3 768,75 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 листопада 2016 року №Ф-0040231303/22, якою нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 33 564,33 грн., рішення від 16 листопада 2016 року №0040241303/1808 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 356,43 грн.
Зазначені податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення були оскаржені Підприємцем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Полтавській області й за результатами розгляду скарги оскаржувані рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, вимогою та рішенням Інспекції про застосування штрафних санкцій, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).
Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.
За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпунктів 177.4.1 - 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).
Відповідно до частин 2 та 11 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок; у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За змістом частин 1, 3, 4, пункту 3 частини 11, частин 14, 15 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами; положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів; орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску; рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Надаючи оцінку висновку акту перевірки про зайве віднесення позивачем до складу витрат суми оплати послуг охорони ТОВ "Явір-2000" в загальному розмірі 7 166,69 грн., оскільки підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України не передбачено включення до складу витрат фізичної особи-підприємця, яка застосовує загальну систему оподаткування, вартості оплачених послуг з охорони приміщень, суди відзначили наступне.
Так, позивач володіє на праві приватної власності нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 219,8 кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Комсомольського нотаріального округу Коваленко В.В. за р.№2619.
В межах власної господарської діяльності позивач надавав частину вказаного приміщення площею 190 кв.м в оренду ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 01 листопада 2013 року №1/11.
16 жовтня 2013 року між ТОВ "Явір-2000" (як виконавцем) та позивачем (як замовником) укладено договір №ЯКМ/1488-Т про центральну охорону, згідно предмету якого замовник передав, а виконавець - прийняв під охорону об`єкти та майно, що знаходиться на цих об`єктах, згідно переліку, наведеного в дислокації (додаток №1 до договору), а саме: магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, й за охорону об`єкта замовник виплачує виконавцю грошові кошти згідно виставлених рахунків.
На підтвердження реальності понесених витрат на оплату охорони в 2015 році позивачем надавались рахунки за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року на оплату послуг охорони згідно договору від 16 жовтня 2013 року №ЯКМ/144-Т з ТОВ "Явір-2000", акти надання послуг та платіжні доручення на оплату.
Як вже зазначалось в цій постанові, відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Проаналізувавши зміст наведеної норми в сукупності із встановленими обставинами справи, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що витрати на охоронну сигналізацію власного нежитлового приміщення позивача спрямовані на забезпечення його експлуатації і використання в межах господарської діяльності, а відтак ці витрати є такими, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу та були правомірно включені Підприємцем до складу витрат за 2015 рік в сумі 7 166,69 грн.
З приводу ж завищення Підприємцем витрат за 2015 рік на суму закупівлі у ТОВ "Поліпласт Україна" матеріалів вартістю 93 333,33 грн., що не були використані в господарській діяльності, а станом на 31 грудня 2015 року знаходились в складі залишків товарно-матеріальних цінностей, суди виходили з наступного.
Так, розглядаючи справу, суди з`ясували, що одним із видів діяльності Підприємця є виготовлення виробів із бетону для будівництва, а в 2015 році він також започаткував діяльність із виробництва плиток для будівництва, уклавши з цією метою низку договорів, зокрема, з ФОП ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу №7 від 21 травня 2015 року), з ФОП ОСОБА_4 (договір оренди №25 від 01 червня 2015 року).
Також, протягом 2015 року позивач здійснив закупівлю у ТОВ "Поліпласт Україна" товарів згідно накладних: №755 від 27 липня 2015 року - поліпласт на суму 19 166,67 грн. (рахунок №792 від 24 липня 2015 року); №805 від 04 серпня 2015 року - реламікс на суму 18 333,33 грн. (рахунок №833 від 31 липня 2015 року); №991 від 14 вересня 2015 року - реламікс на суму 18 333,33 грн. (рахунок №1029 від 14 вересня 2015 року); №1104 від 05 жовтня 2015 року - поліпласт на суму 37 500,00 грн. (рахунок №1129 від 01 жовтня 2015 року).
Саме у зв`язку із наявністю цих товарів в складі залишків станом на 31 грудня 2015 року контролюючий орган визнав безпідставним включення позивачем їх вартості до складу витрат в 2015 році.
Судами встановлено, що наприкінці 2015 року Підприємець почав виробництво виробів із закуплених матеріалів (плитки, бордюрів тощо) та в 2016 році здійснював їх реалізацію, що підтверджується видатковою накладною №44 від 24 травня 2016 року, рахунком-фактурою №44 від 05 травня 2016 року, платіжними дорученнями №92 від 05 травня 2016 року та №107 від 24 травня 2016 року на суми 5 000,00 грн. та 7 936,00 грн. відповідно (щодо поставки ТОВ "Монтажник" термопанелей на пінопласті на суму 12 936,00 грн.); видатковою накладною №34 від 07 квітня 2016 року, рахунком-фактурою №34 від 06 квітня 2016 року, платіжним дорученням №1620 від 06 квітня 2016 року на суму 2 691,00 грн. (щодо поставки ТОВ "БФ Хімзахист" плити поліфасадної на суму 2 691,00 грн.); видатковими накладними №80 та №81 від 07 вересня 2016 року, рахунками-фактурами №80 від 01 вересня 2016 року та №81 від 02 вересня 2016 року, платіжними дорученнями №182 від 01 вересня 2016 року та №185 від 02 вересня 2016 року на суму 1 800,00 грн. (щодо поставки ТОВ "Наше тепло" бордюру на суми 1 800,00 грн. та 1 920,00 грн.).
До 01 січня 2015 року пункт 177.4 статті 177 ПК України мав відсилання до розділу ІІІ цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств") та вказував, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно розділу ІІІ Податкового кодексу. В свою чергу, пункт 138.4 статті 138 ПК України (розділ ІІІ ПК України) визначав, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Однак, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, що набули чинності з 01 січня 2015 року, пункт 177.4 статті 177 ПК України викладено в новій редакції, яка передбачала, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Отже, станом на момент формування позивачем спірних витрат в податковому законодавстві була відсутня вимога про обов`язкове визнання витрат саме в тому періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (що передбачалось пунктом 138.4 статті 138 ПК України); визначальною в такому випадку залишилась пов`язаність цих витрат з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України.
Подібна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №816/272/17 (адміністративне провадження №К/9901/37533/18).
Відтак, суди визначили, що оскільки Підприємцем доведено, що кошти в сумі 93 333,33 грн. витрачені ним в ході здійснення господарської діяльності (на закупівлю матеріалів, сировини), то вони підлягали включенню до складу його витрат й у податкового органу були відсутні підстави для донарахування йому грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в цій частині.
Водночас, враховуючи, що доводи відповідача про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій вказали й на відсутність підстав для донарахування Підприємцю суми єдиного внеску, що підлягає сплаті за 2015 рік, адже висновок податкового органу про його заниження ґрунтувався лише на твердженні про заниження чистого оподатковуваного доходу й інших зауважень з приводу обчислення цього грошового зобов`язання в акті перевірки не викладено.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог й визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2016 року №0040261303/1809, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в загальному розмірі 18 843,76 грн., з яких за основним платежем - 15 075,01 грн., за штрафними санкціями - 3 768,75 грн., вимоги від 16 листопада 2016 року №Ф-0040231303/22 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 33 564,33 грн. та рішення від 16 листопада 2016 року №0040241303/1808 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3 356,43 грн.
Що ж до доводів касаційної скарги Інспекції, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд