ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 813/3545/15
адміністративне провадження № К/9901/37988/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інстанції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2015 (суддя - Сидор Н.Т.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 (головуючий суддя - Большакова О.О., судді: Гуляк В.В., Макарик В.Я.) у справі №813/3545/15 (876/8499/15).
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Личаківська ОДПІ) від 17.04.2015 №0006941702.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Личаківська ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2015, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх доводів Личаківська ОДПІ зазначає, що в порушення пункту 2.1 статті 2, статті 3, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.2.2, пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 12.5 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" позивачем не нараховано та не сплачено податок з доходів фізичних осіб в розмірі 977067,16 грн.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2009 №988-р "Про придбання квартир для забезпечення житлом громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов" Державна іпотечна установа листом №3650-2 від 19.08.2009 звернулась до ОСОБА_1, в якому просила його у строк до 21.08.2009 підготувати та надати усі необхідні документи з метою укладання угод по придбанню готового житла або квартир в об`єктах незавершеного будівництва, а саме щодо придбання 54 квартир за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23660747 від 25.08.2009, виданим Теофіпольським районним БТІ, ОСОБА_1 належить на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, недобудований 58-и квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 15.07.2005.
Судами встановлено, що 25.08.2009 між ОСОБА_1 та Державною іпотечною установою було укладеного договір відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язувався передати у власність Державної іпотечної установи, а остання зобов`язувалась прийняти майнові права, що належали ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення, вимоги щодо якісних та кількісних характеристик якого визначались у додатку №1 до Договору та сплатити грошову суму, визначену п.5 Договору. З Додатку №1 до Договору вбачається, що передачі підлягали майнові права на 54 квартири за адресою АДРЕСА_1 .
23.12.2009 укладено Договір про внесення змін та доповнень №1 до Договору відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення, яким у новій редакції було викладено п.5.1, 5.2., 5.3 Договору, що стосувались ціни та порядку проведення розрахунків між сторонами.
Контролюючим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку діяльності ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, про що складено акт №91/17-20/ НОМЕР_1 від 27.03.2015.
ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2015 №0006941702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 1221503,95 грн., з яких за основним платежем 977067,16 грн. та 244436,79 грн. штрафних санкцій.
Підставою для зазначених донарахувань стало те, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного 25.08.2009 з Державною іпотечною установою про відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від останньої на рахунок ОСОБА_1 27.08.2009 поступили кошти в сумі 6 513 781,05 грн. (платіжне доручення №172, призначення платежу - сплата вартості 71% за майнові права на об`єкт незавершеного будівництва згідно договору б/н від 25.08.2009). При цьому, за даними відомостей з ЦБД ДРФО про суми виплачених доходів ОСОБА_1 не встановлено відображення Державною іпотечною установою виплату доходу на суму 6513781,05 грн. у 2009 році, на суму 2 666 353,95 гривень у 2010 році та утримання податку на доходи фізичних осіб з цих виплат. Виходячи з ціни договору Державною іпотечною установою перераховано ОСОБА_1 повну вартість майнових прав без утримання податку на доходи фізичних осіб, а отже в порушення пункту 2.1 статті 2, статті 3, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.2.2, пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 12.5 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 ОСОБА_1 не нараховано та не сплачено податок з доходів фізичних осіб з суми 6 513 781,05 грн., що становить 977067,16 грн.
Також в акті перевірки відображено, що податкова декларація про майновий стан та доходи платника - фізичної особи ОСОБА_1 за 2009 рік не надавалася.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що обов`язок з нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з отриманого позивачем доходу відповідно до договору відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 25.08.2009, укладеного з Державною іпотечною установою, покладався на податкового агента (нотаріуса), який такого обов`язку не виконав. Також, з урахуванням встановлених обставин, що позивачем було подано податкову декларацію за період протягом, якого виникло податкове зобов`язання, правила пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України в даному випадку застосовані бути не можуть, а тому грошове зобов`язання нараховане відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є нарахованим зі спливом 1095 днів строку давності, а тому є неправомірним.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, відповідно до пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, зокрема, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.
Позивачем під час вирішення даного спору судами попередніх інстанцій до матеріалів справи було долучено копію поданої ним декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2009 року або за інший період звітного року з відміткою ДПІ у Личаківському районі м. Львова про отримання 26.03.2010, в якій відображено суму доходу в розмірі 6513781,05 грн. Оригінал вказаної декларації було вилучено 07.07.2015 на підставі ухвали слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 01.07.2015 про тимчасовий доступ до речей і документів у справі №464/5139/15-к (провадження №1-кс/464/1476/15).
Враховуючи що позивачем 26.03.2010 подано декларацію про майновий стан та доходи за 2009 рік, що не було спростовано відповідачем під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій, а спірне грошове зобов`язання нараховано контролюючим органом 17.04.2015, тобто поза межами строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильним та підлягають залишенню без змін.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд