П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа №953/2167/21
провадження № 51-3780км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н. О.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Крисіно Богодухівського району Харківської області, який проживає в АДРЕСА_1 ), раніше судимий вироком Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року за ч. 1 ст. 309 КК,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
На підставі статей 71, 72 КК вирок Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу, ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 травня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 11 грудня 2020 року приблизно о 23:00, перебуваючи за адресою: м. Харків, вул. Ісаївська, 14-Б, умисно з метою особистого вживання, без мети збуту, замовив через інтернет додаток "Телеграм" у невстановленої органом досудового розслідування особи, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої обмежений - PVP. Після цього приблизно о 23:30 сплатив за неї 200 грн через термінал EasyPay та повернувся додому. Близько 23:45 ОСОБА_1 отримав SMS повідомлення про місцезнаходження вказаної речовини. Надалі вже 12 грудня 2020 приблизно о 00:01 ОСОБА_1 прибув до "Гідропарку", де біля дерева знайшов особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої обмежений - PVP, яка знаходилася в одному поліетиленовому пакеті прозорого кольору. Пакет з цією речовиною ОСОБА_1 поклав до своєї сумки та незаконно зберігав при собі.
12 грудня 2020 у період часу з 01:40 по 02:00 співробітниками правоохоронних органів у ОСОБА_1 було виявлено та вилучено один поліетиленовий пакет прозорого кольору з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка згідно з висновком судової експертизи від 30 грудня 2020 року №СЕ-19/121-20/22525-МРВ є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої обмежений - PVP, масою 0,2219 г.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує про порушення місцевим судом порядку призначення остаточного покарання за сукупністю вироків з урахуванням вимог статей 71, 72 КК, неправильне застосування ст. 75 КК. Стверджує, що апеляційний суд в порушення ст. 419 КПК не обґрунтував своїх висновків та не мотивував рішення про залишення без задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення з наведених вище підстав.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, в касаційній скарзі не заперечуються.
Доводи касаційної скарги прокурора стосуються правильності застосування судами положень кримінального закону у частині призначення покарання та звільнення від його відбування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Згідно з вимогами ч. 4 цієї статті остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Окрім цього, згідно з ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Так, в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що вироком Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу.
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2021 року, який ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 травня 2021 року було залишено без змін, ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із застосуванням положень ст. 75 КК і звільненням його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі статей 71, 72 КК вирок Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року ухвалено виконувати самостійно.
Надалі ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року було задоволено подання начальника Київського РВ філії ДУ "Центр пробації" в Харківській області Віхляєвої В. В. та змінено ОСОБА_1 частину невідбутого покарання за вироком місцевого суду від 12 листопада 2020 року (несплачену суму штрафу) на покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.
Таким чином, оскільки на даний час покарання, призначене ОСОБА_1 за вироком Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2020 року, замінено ухвалою цього суду від 09 червня 2021 року на покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин, то посилання прокурора про неправильне застосування положень ст. 71, ч. 3 ст. 72, ст. 75 КК є неактуальним.
При цьому слід наголосити, що в даному випадку складання покарань із застосуванням положень ст. 71 та ч. 3 ст. 72 КК, як про це ставив питання прокурор у апеляційній скарзі, доводи якої є аналогічними у його касаційній скарзі, згідно вимог чинного кримінального закону не передбачено.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання із випробуванням, то колегія суддів не приймає їх до уваги з огляду на таке.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд, з чим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є проступком, дані про особу обвинуваченого (неодружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, раніше судимий за вчинення аналогічного кримінального проступку). Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 суд визнав щире каяття. Також у цьому кримінальному провадженні судами не було встановлено обставин, що обтяжують покарання.
Урахувавши вищезазначені обставини в сукупності, дані про особу засудженого, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405 КПК розглянув подану апеляційну скаргу прокурора, зокрема в частині безпідставного застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від кримінальної відповідальності, і дійшов висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального і кримінального закону, навів в ухвалі мотиви такого рішення, з якими погоджується також і колегія суддів касаційного суду.
На обґрунтування таких своїх висновків апеляційний суд додатково зазначив, що в ході апеляційного розгляду було встановлено та не спростовано прокурором того факту, що з грудня 2020 року ОСОБА_1 більше до кримінальної відповідальності не притягувався, і в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про порушення засудженим обов`язків, покладених на нього відповідно до положень ст. 76 КК.
Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК відповідає принципу індивідуалізації, співмірності та є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає непереконливими.
Посилання прокурора на практику Верховного Суду, відповідно до якої звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) при сукупності вироків (застосуванні положень ст. 71 КК) є неможливим, як на додатковий аргумент неправильного застосування щодо ОСОБА_1 закону України про кримінальну відповідальність (застосування положень ст. 75 КК), колегія суддів не бере до уваги, оскільки у цих постановах Верховного Суду йшлося про застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням до особи, яка була раніше судима, призначене їй покарання за попереднім виром у виді штрафу не відбула і вчинила новий умисний злочин, а не кримінальний проступок як у випадку із ОСОБА_1 .
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Таким чином, колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог КПК та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд