Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 311/3431/18
провадження № 61-10030св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Малобілозірської сільської ради Василівського району Запорізької області, про визнання батьківства
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року у складі судді Задорожка Д. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни до Книги реєстрації народжень, в актовий запис № 05 від 15 травня 2018 року, про народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінивши в графі "батько" запис з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_2"; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з січня до 17 грудня 2017 року вона проживала однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з відповідачем. У серпні 2017 року позивач завагітніла, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3, батьком якого є ОСОБА_2, який не визнав себе його батьком, відмовився подати до органів реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства та припинив з нею сімейні стосунки, почавши проживати окремо. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений відповідно до статті 135 СК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Василівський районний суд Запорізької області рішенням від 26 грудня 2019 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Орлянське Василівського району Запорізької області. Зобов`язав Василівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області внести зміни до Книги реєстрації народжень, в актовий запис № 05 від 15 травня 2018 року, про народження дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінивши відомості в графі "батько" з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_2". Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн та витрати на оплату судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 7 614,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ухиляється від участі в генетичній експертизі, яку суд призначив двічі, оскільки її результати можуть підтвердити його батьківство за фактом кровного споріднення з дитиною, належних доказів на підтвердження неможливості прибуття для проведення призначених судом експертиз з поважних причин відповідач суду не надав.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Запорізький апеляційний суд постановою від 02 червня 2021 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини у цій справі, жодних порушень прав відповідача не допустив, водночас сам відповідач ухиляється від явки до експерта та надання біологічного матеріалу, тому суд обґрунтовано застосував статтю 109 ЦПК України, в чому переконався і апеляційний суд, призначивши двічі судову молекулярно-генетичну експертизу у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 16 червня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 713/545/19, від 11 червня 2020 року у справі № 344/6728/17, від 15 липня 2020 року у справі № 766/20974/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 159/3926/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 757/26284/14-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 273/1542/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 711/139/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 175/2487/14-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 728/2878/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 229/4863/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 644/3002/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 243/1568/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 130/3251/13; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів щодо вчинення ним умисних дій, направлених на неможливість проведення призначених експертиз, є незаконними та необґрунтованими, адже суди не врахували, що матеріали справи не містять будь-яких доказів повідомлення його про день та час відібрання зразків в експертній установі, що свідчить про поважність причин
нез`явлення до експертної установи.
Він вчиняв усі дії, спрямовані на повідомлення суду, зокрема, про те, що він протягом певного і чітко визначеного періоду часу буде відсутній за місцем свого проживання, додатково вказував свій номер телефону, за яким можливо з ним зв`язатися, в тому числі за яким можливо повідомити про призначення судового засідання чи про дату і час прибуття до експертної установи для відібрання біологічних зразків, вважаючи, що суд врахує повідомлені обставини і буде сприяти проведенню експертизи.
Встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Нормами цивільно-процесуального закону визначена обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, та не дослідили доказів на їх підтвердження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
06 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1, виданим виконавчим комітетом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області 15 травня 2018 року. Батьком дитини вказаний ОСОБА_4, відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.
ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1, яка на час його народження в зареєстрованому шлюбі не перебувала.
Згідно з актом щодо встановлення факту проживання від 14 червня 2018 року, складеним депутатом Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Жужею Н. С., ОСОБА_2 з 03 січня до 17 грудня 2017 року проживав із ОСОБА_1 без реєстрації на АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 є її знайомою, і їй відомо, що вона певний період спільно проживала з ОСОБА_2, у них є спільні діти. Зокрема, свідку відомо, що сторони у справі почали спільно проживати однією сім`єю в 2017 році. Коли свідок відвідувала їх за місцем спільного мешкання, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були разом. ОСОБА_2 працював у ТОВ "Моліс". Коли свідок працювала в лікарні, там лежав відповідач, якого відвідувала позивачка. Тоді ж вони повідомили, що чекають на народження дитини. Перед народженням дитини ОСОБА_2 поїхав на заробітки. Один раз ОСОБА_1 і ОСОБА_2 приходили до неї в гості разом зі старшим сином, ОСОБА_7, якого відповідач називав своїм сином. Ночували вони в одній кімнаті.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що їй відомо про те, що сторони у справі проживали спільно на АДРЕСА_1 . 20 березня 2018 року вона на своєму автомобілі підвозила відповідача, який повідомив, що їде на заробітки, бо ОСОБА_1 вагітна та необхідні гроші на пологи. Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 тимчасово поживе в її матері.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є знайомою матері відповідача, ОСОБА_10, яка їй розповідала, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, проживали спільно як чоловік та дружина, і в них за час спільного проживання народилося дві дитини - ОСОБА_7 і ОСОБА_3, яких вона називала онуками.
На підтвердження спільного проживання з відповідачем позивач надала суду світлини, які свідчать про близькі стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 125 СК України передбачено, що, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.
Якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Суди встановили, що відомості про батька сина позивача записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що "в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з імовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, наданий сторонами з метою підтвердити або спростувати факт оспорювання батьківства" (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/01, &34, від 07 травня 2009 року).
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Європейський суд з прав людини вказував, що необхідність захисту третіх осіб може виключати можливість змусити їх пройти будь-яке медичне обстеження, а саме ДНК-тест. Зокрема, якщо третьою особою є дитина (див., зокрема: MIKULIC v. CROATIA, № 53176/99, § 64, ЄСПЛ, 07 лютого 2002 року, BAGNIEWSKI v. POLAND, № 28475/14, § 54, ЄСПЛ, 31 травн