Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 753/11597/18
провадження № 61-4582св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Валприм",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Лапчевської О.Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Валприм" (далі - ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм") про визнання частини договору купівлі-продажу квартири недійсною та переведення прав покупця за договором купівлі-продажу.
Позов обґрунтовував тим тим, що 09 липня 2015 року він та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Кошти, отримані від продажу квартири, 09 липня 2015 року перераховані на рахунок банку - Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит").
Того ж дня, одразу після зарахування коштів на рахунок банку, відповідач зняв із нього готівку у розмірі 299 000,00 грн та попросив позивача поставити на заяві на видачу готівки № 25 свій підпис.
Решта коштів залишена на рахунку банку для придбання позивачем нової квартири.
18 вересня 2015 року позивач вирішив придбати квартиру АДРЕСА_2 .
З цією метою укладено договір купівлі-продажу з ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм".
Проте, допомагаючи позивачу у придбанні цієї квартири, відповідач зазначив себе її покупцем.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року в частині, що стосується покупця, та перевести права покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року, з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2019 року у позові відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач не надав доказів того, що йому належали кошти в розмірі 1 644 180,84 грн, які були перераховані ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм", а також доказів того, що відповідач діяв від імені або в інтересах позивача під час укладення договору купівлі-продажу квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції адвокат Махмудова О. С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу адвоката Махмудової О. С. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив, скасував рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року.
Ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року в частині, що стосується покупця.
Перевів права покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 24 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 36 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що ОСОБА_1 довів обставини, на які він посилався як на підставу позовних вимог.
У свою чергу, відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування, що на час придбання спірної квартири, він мав в наявності кошти в розмірі 1 644 180,84 грн; не здійснив жодних повноважень покупця за угодою: не знявся з реєстрації за своїм місцем проживання, не зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі.
Суддя Київського апеляційного суду Лапчевська О. Ф. не погодилась із рішенням та виклала окрему думку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 березня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду, неправильно застосував норми матеріального права, а саме -частину першу статті 215, статтю 217 ЦК України; не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц; порушив норми процесуального права, оскільки не врахував, що тягар доказування покладається на сторону, яка звернулась з позовом; відповідач не повинен доводити правомірність та підстави набуття ним права власності на кошти в розмірі 1 644 180,84 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 09 липня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О. Л., за реєстровим № 1964.
Згідно з пунктом 2 договору, квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Підприємства київських теплових мереж м. Києва 16 липня 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 16 липня 1993 року за № 59, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 23 липня 1993 року та записаного у реєстрову книгу за № 4665.
Продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за суму 2 070 000,00 грн, що на момент укладення та підписання цього договору відповідає еквіваленту 92 000,00 дол. США, яку покупець сплатив на банківський рахунок продавця до підписання цього договору (пункт 4 договору).
Кошти в сумі 2 070 000,00 грн перераховані 09 липня 2015 року на рахунок банку ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який був відкритий на ім`я ОСОБА_1 08 липня 2015 року.
Відчуживши цю квартиру, позивач мав намір придбати нову, у зв`язку із чим 18 вересня 2015 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 із ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм".
ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм" та ОСОБА_2 18 вересня 2015 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 2.1. договору, ціна квартири становить 74 062,20 дол. США, що згідно з курсом долара США у відношенні до української гривні становить 1 644 180,84 грн.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що квартира АДРЕСА_2 придбана за кошти, які він отримав від продажу попередньої квартири за договором від 09 липня 2015 року. Через свій похилий вік та стан здоров`я, у здійсненні продажу попередньої та придбанні спірної квартири, йому допомагав відповідач, який є його племінником. Проте, придбаваючи спірну квартиру, племінник зазначив себе її покупцем.
Відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування, що на час придбання спірної квартири, він мав в наявності кошти в розмірі 1 644 180,84 грн; не здійснив жодних повноважень покупця за угодою: не знявся з реєстрації за своїм місцем проживання, не зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.