Постанова
Іменем України
12 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 661/1695/20
провадження № 61-6538св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року
у складі судді Чирського Г. М. та постанову Херсонського апеляційного суду
від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Радченка С. В., Семиженка Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
E квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява обґрунтовано тим, що 15 лютого 2012 року між нею
та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 у власність грошові кошти в сумі 200 000,00 грн,
а позичальник зобов`язалась повернути грошові кошти в строк до 01 вересня 2012 року.
У подальшому між сторонами договору підписувались додаткові угоди відповідно до яких, строк повернення позики продовжено до 01 грудня 2012 року.
Після сплину строку повернення позики позивач неодноразово зверталась
до ОСОБА_3 з метою врегулювання спору в досудовому порядку, однак остання виконана свої зобов`язання частково, повернувши грошові кошти в сумі 93 204,79 грн.
Рішенням Новокаховсього міського суду від 18 лютого 2016 року стягнуто
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики
в сумі 106 795,21 грн, інфляційні збитки в сумі 76 341,80 грн, 3 % річних в сумі 10 551,93 грн. Вказане рішення перебуває на примусовому виконанні.
Під час розгляду цивільної справи № 661/648/19 за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно
та звільнення майна з під арешту, ОСОБА_2 надав договір дарування датований 01 листопада 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність своєму сину ОСОБА_2 інвентар та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень.
Вважає вказаний договір фіктивним та таким, що укладений з метою уникнення від виконання грошового зобов`язання, оскільки на момент укладення спірного договору дарування, ОСОБА_3 мала прострочені грошові зобов`язання щодо повернення позивачу боргу.
Вважає, що спірний договір укладено між близьким родичами з метою приховання майна від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення боргу.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_3 фактично володіє і користується майном, оскільки інвентар та приладдя для зайняття фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень використовувався в підприємницькій діяльності фітнес-клубу, про що свідчить факт реєстрації ОСОБА_3 фізичною-особою підприємцем (далі - ФОП) 10 жовтня 2013 року, а ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець лише 24 листопада 2015 року.
При проведенні опису та арешту майна, яке зазначено в договорі дарування
та вказане у постанові від 01 лютого 2019 року, винесеної державним виконавцем, був присутній ОСОБА_2, який і був призначений відповідальним зберігачем майна. 04 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернувся до державної виконавчої служби з заявою про належність йому на праві власності арештованого майна, надавши спірний договір, який не надавався при описі спірного майна та не зазначався ним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду
від 20 січня 2020 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 01 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору дарування, тобто 01 листопада 2013 року, ОСОБА_3, мала частково невиконане грошове зобов`язання щодо повернення позивачу боргу відповідно до договору позики від 15 лютого 2012 року та додаткової угоди від 31 жовтня 2012 року,
що підтверджено рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 лютого 2016 року у справі № 3661/4793/15-ц.
На момент укладення спірного договору ОСОБА_2 навчався на денному відділенні вищого учбового закладу у м. Харкові, зареєструвавшись як фізична особа-підприємець (код КВЕД: діяльність фітнес центр") у 2015 році, тобто через 2 роки після укладення спірного договору. При цьому, станом на момент укладення спірного договору власником клубу була ОСОБА_3, здійснюючи підприємницьку діяльність з 10 жовтня 2013 року. За встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір дарування укладений з метою приховання майна від можливого звернення стягнення
на виконання в майбутньому судових рішень про стягнення коштів, між сторонами, які є між собою близькими родичами, не передбачав настання реальних правових наслідків, оскільки ОСОБА_3, відчуживши вказане майно, фактично продовжила володіти та користуватися ним в процесі власної підприємницької діяльності тривалий час.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_2 прийняв майно, став його власником, використовував
і використовує з 2013 року та здійснює на його базі законну підприємницьку діяльність, а тому цей правочин було укладено.
Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 607/15555/17-ц. Також, зазначає,
що судом першої інстанції помилково розглянуто справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначала, що касаційна скарга належним чином не обґрунтована, оскільки не конкретизовано, які саме порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 661/1695/20, витребувано її з Новокаховського міського суду Херсонської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
15 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 у власність грошові кошти в сумі 200 000,00 грн, а позичальник зобов`язалась повернути грошові кошти в строк до 01 вересня 2012 року. В подальшому між сторонами договору підписувались додаткові угоди відповідно до яких, строк повернення позики продовжено до 01 грудня 2012 року.
Рішенням Новокаховсього міського суду Херсонської області від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02 червня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики
в сумі 106 795,21 грн, інфляційні збитки в сумі 76 341,80 грн, 3 % річних в сумі 10 551,93 грн.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 на час звернення ОСОБА_1 до суду
з позовом, зобов`язання за договором позики виконала частково, шляхом поповнення готівкою карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1
у відділенні "ПриватБанк", а саме: 07 грудня 2012 року в сумі 40 000,95 грн, 25 грудня 2012 року в сумі 19 998,99 грн, 16 січня 2013 року в сумі 19 800,00 грн, 28 березня 2013 року в сумі 5 004,85 грн, 16 травня 2013 року були перераховані кошти в сумі 5 000,00 грн, а також переданням грошових коштів готівкою 18 березня 2014 року 400,00 грн, 10 червня 2014 року 1 700,00 грн, 13 червня 2014 року 1 300,00 грн, всього в сумі 93 204, 79 грн, проте в строк, зазначений
в договорі позики, суму боргу повністю не повернула, заборгованість за договором позики на час звернення до суду з позовом становить 106 795,21 грн.
Постановою старшого державного виконавця Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби (далі - Новкаховського міського відділу ДВС) Бахур Т. М. від 14 липня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 661/4793/15-ц виданого 07 липня 2016 року на підставі зазначеного рішення суду.
Згідно довідки Новкаховського міського відділу ДВС від 01 жовтня 2020 року № 153/1 на примусовому виконанні у вказаному відділі ДВС знаходиться зведене виконавче провадження № 52013700 в якому боржником
є ОСОБА_3, стягувачем ОСОБА_1 . Загальна сума боргу складає 256 213,75 грн. Під час примусового виконання боржником сплачено на користь стягувача 33 129,50 грн, залишок боргу складає 223 084,25 грн, остання оплата була здійснена на депозитний рахунок відділу 26 лютого 2020 року.
01 лютого 2019 року державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника ОСОБА_3, в ході якого описано та накладено арешт на інвентар та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень. ОСОБА_2 призначено відповідальним зберігачем вказаного майна.
Сторонами по справі не заперечується факт того, що вказане майно використовується в підприємницькій діяльності фітнес-клубу "Pоwer-Gym".
04 лютого 2019 року ОСОБА_2 до Новокаховського ВДВС подано заяву про зняття арешту з підстав того, що згідно договору дарування від 01 листопада 2013 року власником арештованого майна є він, а не ОСОБА_3
01 листопада 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено в простій письмовій формі договір дарування, відповідно до якого, ОСОБА_3 безоплатно передала обдарованому ОСОБА_2 майно у власність,
що складається з інвентарю та приладдя для занять фізкультурою зі змінними механізмами обтяжень, бігові доріжки з регульованою швидкістю руху стрічки, призначенні для виконання фізичних вправ ходьби та бігу. Право власності
на предмет дарування належать дарувальнику на підставі декларації ІМ 40АА, пакінг-листу В\L SJWY003300, інвойс JW-20130520А від 24 липня 2013 року.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що перебували з ОСОБА_3 в дружніх стосунках, в 2012 році вона позичила кошти в сумі 200 000,00 грн відповідачу на розвиток підприємницькій діяльності, а саме - організації фітнес-клубу "Pоwer-Gym". ОСОБА_3 зробила ремонт приміщення, в якому знаходиться фітнес-клубу "Pоwer-Gym", закупила обладнання. До 2014 року частково повертала кошти, однак всю суму не повернула і вона була вимушена звернутись до суду з позовом про стягнення боргу, фактично в останні дні закінчення трирічного строку позовної давності. Виконавчий лист звернуто до виконання, однак відповідач його також
не виконує. На її думку письмовий договір дарування датований 01 листопада 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склали після проведення опису майна
з метою ухилення від виконання зобов`язань.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 пояснив, що 01 листопада 2013 року мати подарувала йому інвентар та приладдя для занять фізкультурою, про що було складено договір дарування в простій письмовій формі. Вказаний інвентар був придбаний матір`ю 24 липня 2013 року, що підтверджується декларацією ІМ 40АА, пакінг-листу В\L SJWY003300, інвойс JW-20130520А від 24 липня 2013 року, як зазначено в договорі дарування. Наскільки йому відомо вартість вказаного майна становила близько 30 000 доларів США. Він в той час навчався в м. Харкові за спеціальністю "Право", однак приїздив додому та використовував вказаний інвентар у власних цілях для зайняття спортом. В 2015 році, після закінчення навчання зареєструвався як фізична особа-підприємець, в тому числі з видом діяльності - діяльність фітнес-центру та використовував подароване майно вже у власній підприємницькій діяльності. Весь час, починаючи з дати придбання спірного майна матір`ю, до теперішнього часу обладнання знаходилось у приміщенні фітнес-клубу "Pоwer-Gym".
Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 була зареєстрована
як фізична особа-підприємець з 10 жовтні 2013 року по 02 червня 2016 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.