Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 205/213/20
провадження № 61-8522св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А. А., Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2020 року вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений 25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. та зареєстрований в реєстрі за № 4708, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 64 004,87 грн таким, що не підлягає виконанню.
11 листопада 2020 року представник позивача - адвокат Верба А. П. в судовому засіданні до закінчення судових дебатів у справі звернувся до суду першої інстанції з заявою, згідно якої просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті спору.
23 листопада 2020 рокупредставник позивача адвокат Верба А. П. надав суду першої інстанції докази на підтвердження розміру витрат, які позивачка сплатила у зв`язку з розглядом справи.
При цьому заявником до суду була подана заява про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання доказів понесених судових витрат.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 17 250,00 грн та поштові витрати в сумі 102,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 17 250,00 грн та поштових витрат в сумі 102,00 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року змінено в частині розміру витрат на правничу допомогу, стягнутої з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 .
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
В іншій частині додаткове рішення суду залишено без змін.
Частково змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що, враховуючи надані представником позивача докази, суд першої інстанції безпідставно стягнув з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 17 250,00 грн за надання правничої допомоги, в той час як доведеною та документально підтвердженою сумою таких витрат є лише 10 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19 травня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду зкасаційною скаргою на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у вказаній цивільній справі.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 в частині компенсації судових витрат залишити без задоволення.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
19 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду від Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк",
в якому третя особа просить суд розглянути справу без її участі та на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
27 жовтня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника позивачки - адвоката Верби А. П. засобами електронного зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк",в якому заявник просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, додаткове рішення у справі залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Матеріалами справи встановлено, що 11 листопада 2020 року представник позивача - адвокат Верба А. П. в судовому засіданні до закінчення судових дебатів у справі звернувся до суду першої інстанції з заявою, згідно якої просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті спору.
23 листопада 2020 року, тобто поза межами визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку, представник позивача адвокат Верба А. П. надав суду першої інстанції докази на підтвердження розміру витрат, які позивачка сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.
При цьому заявником до суду була подана заява про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання доказів понесених судових витрат.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
У відповідності до статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Аналіз положень статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, що унеможливлює розгляд судом питання розподілу судових витрат без поновлення цього строку.
Проте, судом першої інстанції залишилося не вирішеним питання про можливість поновлення представнику позивачки адвокату Вербі А. П. пропущеного процесуального строку для подання доказів понесених судових витрат, у зв`язку із чим суд передчасно розглянув питання про розподіл судових витрат, безпідставно ухваливши додаткове рішення у справі.
Апеляційний суд при апеляційному перегляді справи вказані порушення норм процесуального права не виправив.