ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 904/8389/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Руденко С. О.,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021 (судді: Антонік С. Г. - головуючий, Березкіна О. В., Чередко А. Є.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізичної особи-підприємця Ментія Валентина Вікторовича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,
про виселення з приміщення нежитлової будівлі та стягнення 247 955,93 грн заборгованості з орендної плати, неустойки і комунальних послуг,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця", наразі - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця")) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про: 1) виселення Фізичної особи-підприємця Ментія Валентина Вікторовича (далі - ФОП Ментій В. В.) з нерухомого майна - нежитлового вбудованого приміщення (реєстраційний номер 663865112110) загальною площею 280 м2, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кириленка, 14-А, яке належить АТ "Українська залізниця"; 2) стягнення з відповідача 109 440,39 грн заборгованості з орендної плати за лютий-травень 2017 року за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.12.2009 № 12/02-3832-ОД (далі - договір оренди від 24.12.2009), 101 111,38 грн неустойки за квітень-травень 2017 року та 37 404,16 грн заборгованості за утримання та комунальні послуги орендованого майна за період жовтень 2016 року-травень 2017 року за договором про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві від 01.08.2016 № ПР/ДН-2-16-030 до договору оренди від 24.12.2009 (далі - договір від 01.08.2016).
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем як зобов`язань за договором оренди від 24.12.2009 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого за лютий-травень 2017 року у нього виникла заборгованість у сумі 109 440,39 грн, так і зобов`язань за договором від 01.08.2016 щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за період із жовтня 2016 року по травень 2017 року, про що свідчить борг відповідача у частині зазначених витрат у сумі 37 404,16 грн. Крім того, позивач стверджував, що 31.03.2017 спірний договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку його дії відповідно до додаткового договору від 29.11.2016 та вимогою орендодавця щодо повернення майна, заявленої у листах від 25.04.2017 № НКМ-07/424, від 01.06.2017 № 267/ДН-2, проте відповідач не повернув об`єкт оренди за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим позивач відповідно до вимог статті 785 Цивільного кодексу України нарахував до стягнення з відповідача неустойку в сумі 101 111,38 грн за квітень-травень 2017 року та просив виселити відповідача із орендованих приміщень у судовому порядку.
1.2. ФОП Ментій В. В. у відзиві на позов (з урахуванням доповнень) проти його задоволення заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що позивач не є стороною договору оренди, не має законних підстав для зміни або припинення правовідносин оренди за договором оренди від 24.12.2009, які виникли між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (далі - РВ ФДМУ), тому додатковий договір від 10.03.2016 та всі додаткові угоди до основного договору є недійсними; відповідно до наказу правління ПАТ "Укрзалізниця" від 10.02.2016 № 071 "Про деякі питання щодо майна ПАТ "Укрзалізниця" філії заборонено будь-які дії щодо передачі в оренду майна, набутого товариством під час господарської діяльності, до визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України; у відповідача відсутня будь-яка заборгованість з орендної плати за спірним договором, а навпаки наявна переплата за січень-травень 2017 року у сумі 57 789,60 грн; лист від 25.04.2017 № НКМ-07/424, який направлений позивачем на адресу відповідача, не містить жодних відомостей про припинення дії договору оренди, а також не містить вимоги про повернення об`єкта оренди, отже, вимоги про виселення та стягнення неустойки безпідставні; крім того, немає підстав і для стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг з опалення на суму 37 404,16 грн за період із жовтня 2016 року по травень 2017 року, зважаючи на те, що відповідач не підписував договір від 01.08.2016 стосовно відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2018, позов задоволено повністю.
2.3. Постановою Верховного Суду від 05.06.2018 зазначені судові рішення у справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області через допущену судами попередніх інстанцій неповноту судового дослідження обставин справи та наявних у ній доказів.
2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2019 позов задоволено частково та виселено ФОП Ментія В. В. із спірного нерухомого майна. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 247 955,93 грн заборгованості з орендної плати, неустойки і комунальних послуг з оренди відмовлено.
2.5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 109 440,39 грн заборгованості з орендної плати за лютий-травень 2017 року за договором оренди від 24.12.2009, 37 404,16 грн заборгованості за утримання та комунальні послуги орендованого майна за період жовтень 2016 року-травень 2017 року. У задоволенні позовних вимог про виселення та стягнення неустойки відмовлено.
2.6. Постановою Верховного Суду від 18.12.2019 було залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 в частині стягнення з ФОП Ментія В. В. на користь АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" 37 404,16 грн заборгованості за утримання та комунальні послуги орендованого майна за період жовтень 2016 року-травень 2017 року. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2019 скасовано, а справу № 904/8389/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки суди обох інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (зокрема, щодо наявності/відсутності заборгованості з орендної плати та її розміру, щодо обставин продовження строку дії спірного договору оренди), не виконали повністю вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018, чим допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд наголосив, серед іншого, на тому, що саме на суд покладено обов`язок з надання правової кваліфікації відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначення правових норм, що підлягають застосуванню під час вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Поза тим, Верховний Суд вважав обґрунтованим і правильним висновок суду апеляційної інстанції про стягнення спірних витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг на користь орендаря, оскільки пункти 5.2, 5.4 договору оренди від 24.12.2009 зобов`язують орендаря компенсувати такі витрати у зв`язку з фактичним користуванням відповідачем цим майном.
2.7. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 (суддя Ярошенко В. І.) у позові АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до ФОП Ментія В. В. про виселення відповідача з нерухомого майна, стягнення з нього 109 440,39 грн заборгованості з орендної плати за лютий-травень 2017 року за договором оренди від 24.12.2009 і 101 111,38 грн неустойки за квітень-травень 2017 року відмовлено.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові в частині відмови у виселенні відповідача та стягненні з нього неустойки за користування майном після закінчення договору оренди, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що на час звернення з позовом до суду у цій справі спірний договір оренди не припинив свою дію, тому правових підстав для виселення відповідача із орендованого майна та стягнення неустойки у наведеному випадку немає.
Разом із тим, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості з орендної плати, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач заявив до стягнення заборгованість з орендної плати за лютий-травень 2017 року у сумі 109 440,39 грн, нарахування якої здійснив, виходячи з розміру орендної плати, визначеної додатковим договором від 25.10.2016 до договору оренди від 24.12.2009. Проте цей додатковий договір до договору оренди від 24.12.2009 відповідач не підписував, тому, як зазначив місцевий господарський суд, розмір орендної плати є недоведеним, а суд не наділений правом виходу за межі позовних вимог або правом на самостійне визначення або зміну розміру заявлених позовних вимоги, які становлять предмет спору у справі.
Під час нового розгляду справи суд першої інстанції не вирішував спір по суті в частині вимог про стягнення 37 404,16 грн витрат на утримання орендованого нерухомого майна та за надання комунальних послуг за період із жовтня 2016 року по травень 2017 року, оскільки справа в цій частині на новий розгляд Верховним Судом не направлялася.
2.8. За результатами апеляційного перегляду справи згідно з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 скасовано частково, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 109 440,39 грн заборгованості з орендної плати, та прийнято в цій частині нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП Ментія В. В. на користь АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" 32 220,47 грн заборгованості з орендної плати. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду в частині відмови у виселенні відповідача та стягненні з нього неустойки, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що на час звернення з позовом до суду у цій справі спірний договір оренди не припинив свою дію, тому правових підстав для задоволення позову у зазначеній частині немає.
Водночас суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що перевірка наданого позивачем розрахунку заборгованості, яка заявлена до стягнення, відповідно до умов договору є обов`язком суду, а тому, надавши оцінку розрахунку спірної заборгованості з орендної плати та здійснивши його перевірку, суд апеляційної інстанції визнав доведеним та обґрунтованим стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним договором оренди саме у сумі 32 220,47 грн, у зв`язку з чим скасував у відповідній частині рішення суду першої інстанції.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржник аргументує подання касаційної скарги, посилаючись на положення пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 3 статті 285, частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України, статті 762 Цивільного кодексу України, частин 1, 3 статті 17, частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зокрема, в частині звільнення від сплати частини орендного платежу та самостійної зміни судом розміру орендної плати без попереднього погодження на те сторонами договору.
Скаржник зазначає про те, що ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови та стягнення з відповідача коштів у сумі 32 220,47 грн замість 42 506,72 грн порушує принцип володіння майном, яке належить позивачеві. Водночас скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
3.2. Від ФОП Ментія В. В. відзив на касаційну скаргу не надійшов.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 24.12.2009 між РВ ФДМУ (орендодавець) і ФОП Ментієм В. В. (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3832-ОД, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 280 м2, розташовані за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кириленко, 14-А, на 2-му поверсі, що перебуває на балансі Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця") (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 27.08.2009 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 795 505,00 грн.
Майно передається в оренду з метою продажу промтоварів, продтоварів. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (пункт 1.2 договору оренди від 24.12.2009).
Згідно з пунктом 2.1 цього договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, копія якого надається орендарем орендодавцю у місячний термін з дати його підписання (пункт 2.5 договору оренди від 24.12.2009).
Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - листопад 2009 року 12 245,25 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень 2009 року.
За змістом пунктів 3.2, 3.3 спірного договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з пунктом 3.6 договору оренди від 24.12.2009 орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні: 70 % до державного бюджету за місцем реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 8571,68 грн; 30 % балансоутримувачу у розмірі 3673,57 грн щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
За умовами пункту 3.11 зазначеного договору зобов`язання орендаря зі сплати орендної плати забезпечуються у виді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який вноситься в рахунок плати за три останні місяці оренди.
У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (пункт 3.12 договору оренди від 24.12.2009).
Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 спірного договору на орендаря покладено обов`язки щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6 цього договору, компенсації експлуатаційних витрат і витрат на утримання майна, в тому числі сплати податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; щомісячного, не пізніше 15 числа, звітування орендодавцю та балансоутримувачу про внесення орендної плати, скоригованої на індекс інфляції, до державного бюджету та на розрахунковий рахунок балансоутримувача з одночасним наданням копій платіжних доручень з відміткою обслуговуючого банку; у разі припинення або розірвання договору повернення балансоутримувачу орендованого майна за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодування орендодавцеві та балансоутримувачу збитків у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. Один екземпляр акта приймання-передачі упродовж трьох днів надається орендодавцеві.
Згідно з пунктом 10.1 договору оренди від 24.12.2009 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.12.2009 до 23.11.2012. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органом пожежного нагляду, та узгодження з балансоутримувачем, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.
У пункті 10.7 спірного договору визначено, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).
Відповідно до пункту 10.13 договору якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.
Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (пункт 10.14 договору оренди від 24.12.2009).
На виконання умов договору оренди від 24.12.2009 орендодавець передав, а орендар прийняв за актом приймання-передачі від 24.12.2009 в оренду нежитлові вбудовані приміщення площею 280 м2 у будівлі, що знаходиться на балансі ДП "Придніпровська залізниця" за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кириленка, 14-А, вартістю 795 505,00 грн за незалежною оцінкою на 27.08.2009.
Орендар, як то передбачено пунктом 3.11 спірного договору, сплатив завдаток у загальній сумі 25 943,92 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у справі.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що у матеріалах справи є додаткові угоди (додаткові договори) до договору оренди від 24.12.2009, якими неодноразово продовжувався строк дії договору, а саме додатковою угодою від 05.12.2012 строк дії договору пролонговано з 24.11.2012 по 23.10.2015 (включно); додатковою угодою від 28.12.2015 строк дії договору пролонговано з 24.10.2015 до моменту надання РВ ФДМУ переліку майна, що увійшло та не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", але не більш ніж по 31.12.2015; додатковим договором від 10.03.2016 строк дії договору продовжено до 31.03.2016; додатковою угодою від 18.03.2016 строк дії договору продовжено до 30.06.2016 (включно); додатковим договором від 18.07.2016 строк дії договору продовжено з 01.07.2016 до 31.07.2016 (включно); додатковим договором від 15.09.2016 строк дії договору продовжено з 01.08.2016 до 31.10.2016 (включно); додатковим договором від 29.11.2016 строк дії договору продовжено з 01.11.2016 по 31.03.2017 (включно).
Як зазначили господарські суди, у матеріалах справи також наявна копія додаткового договору від 10.03.2016, відповідно до якого у зв`язку з утворенням ПАТ "Українська залізниця" сторони (ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Ментій В. В.) погодили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 24.12.2009, є ПАТ "Українська залізниця".
Відповідно до пункту 4 додаткового договору від 10.03.2016 пункт 3.6 договору оренди від 24.12.2009 викладено в новій редакції: "Орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця; одержувач коштів - структурний підрозділ "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", код ЄДРПОУ одержувача - № 40081237/ч.н. 250, банк одержувача - ПАТ "Акціонерний банк "Експрес-Банк", Дніпровське регіональне відділення, МФО 322959 рахунок № 2600657872106, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним".
Крім того, в матеріалах справи є копія акта приймання-передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна від 10.03.2016, згідно з пунктами 1, 2 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (об`єкт оренди) - нежитлові приміщення, площею 280 м2, розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кириленко, 14-А, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 04.10.2012 та становить за незалежною оцінкою 806 132,00 грн. Об`єкт оренди обліковується на балансі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
Згідно з додатковим договором від 15.09.2016 були внесені зміни до пункту 10.1 договору оренди і цей пункт був викладений в наступній редакції: "Цей Договір діє з 01 серпня 2016 року по 31 жовтня 2016 року включно".
У зв`язку із наявністю заперечень ФОП Ментія В. В. щодо укладання додаткових угод господарський суд у цій справі призначив судову почеркознавчу експертизу.
За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у господарській справі № 904/8389/17 складено висновок експерта від 25.01.2019 № 5459-18, в якому встановлено:
- підписи від імені Ментія В. В. в графі "Орендар" договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.12.2009, в графі "Узгоджено:" розрахунку орендної плані до договору оренди без дати; в графі "Прийняв" акта приймання-передачі від 24.12.2009; в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" додаткового договору від 15.09.2016 до договору оренди від 24.12.2009 виконані Ментієм В. В.;
- підписи від імені Ментія В. В. в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" додаткового договору від 10.03.2016 до договору оренди від 24.12.2009; в графі "Орендар В. В. Ментій" (додаток № 1) від 10.03.2016 розрахунку плати за перший (базовий) місяць оренди майна, що обліковується на балансі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"; в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" (додаток № 2) акта приймання-передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна від 10.03.2016, виконані не Ментієм В. В., а іншою особою;
- підписи від імені Ментія В. В. в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" додаткового договору від 18.03.2016 до договору оренди від 24.12.2009; в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" додаткового договору від 18.07.2016 до договору оренди від 24.12.2009, виконані не Ментієм В. В., а іншою особою з наслідуванням його справжньому підпису;
- підписи від імені Ментія В. В.: в графі "Узгоджено: В. В. Ментій" (додаток 1) розрахунку орендної плати до договору оренди; в графі "Орендар: ПП Ментій В. В. м. Кривий Ріг, вул. Абаканська, 4, В. В. Ментій" додаткової угоди від 05.12.2012 про внесення змін до договору оренди від 24.12.2009; в графі "Орендар: ФОП Ментій В. В. м. Дніпропетровськ, вул. Абаканська, 4, В. Ментій" додаткової угоди від 28.12.2015 до договору оренди від 24.12.2009; в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій додаткового договору від 25.10.2016 до договору оренди від 24.12.2009; в графі Орендар В. В. Ментій" (додаток № 1) розрахунку плати за перший (базовий) місяць оренди майна, що обліковується на балансі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" філії Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"; в графі "Сторона 2 Орендар Фізична особа-підприємець В. В. Ментій" додаткового договору від 29.11.2016 до договору оренди від 24.12.2009; в графі "Узгоджено з орендарем В. Ментій" (додаток 1) розрахунку орендної плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна, виконані не Ментієм В. В., а іншою особою.
Таким чином, з урахуванням висновку експерта суди установили, що ФОП Ментій В. В. підписав договір оренди від 24.12.2009, акт приймання-передачі від 24.12.2009 та додатковий договір від 15.09.2016 до договору оренди від 24.12.2009. Підписи в додаткових договорах від 10.03.2016, від 18.03.2016, від 18.07.2016, актах від 05.12.2012, від 10.03.2016, розрахунку орендної плати від 05.12.2012, від 28.12.2015 і від 25.10.2016 виконані не Ментієм В. В., а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.
Водночас господарські суди звернули увагу на те, що правонаступництво ПАТ "Українська залізниця" стосовно прав та обов`язків РВ ФДМУ як первісного орендодавця за договором оренди від 24.12.2009 випливає з положень статей 115, 329, 770 Цивільного кодексу України, статті 85 Господарського кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статей 2, 4, 5, 6 Закону України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", а також підтверджується передавальним актом від 03.08.2015 і зведеним переліком майна державного підприємства "Придніпровська залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", затвердженими Міністром інфраструктури України 18.08.2015, згідно з якими орендоване відповідачем за договором оренди від 24.12.2009 нерухоме майно було передано ДП "Придніпровська залізниця" до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця". Відповідні обставини встановлені у справі № 918/792/18 та не підлягають доведенню в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт оренди - нежитлова будівля загальною площею 1384,3 м2 за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кириленка, 14-А, належить на праві власності ПАТ "Українська залізниця"; право власності зареєстроване 14.09.2016, номер запису - 16434506.
Під час вирішення спору у цій справі попередні судові інстанції також установили, що у листі від 25.04.2017 № НКМ-07/424 ПАТ "Українська залізниця" в особі регіонального філії "Придніпровська залізниця" повідомило ФОП Ментія В. В. про те, що протокольним рішенням засідання правління ПАТ "Українська залізниця" від 29.03.2017 № Ц-57/25, зокрема, було ухвалено продовження дії договору оренди від 24.12.2009 до 31.05.2017. При цьому відповідачу запропоновано погодити внесення змін до договору оренди від 24.12.2009 і повернути підписані та скріплені печаткою додаткові договори до 11.05.2017 шляхом передачі через балансоутримувача орендованого майна. До листа були додані додаткові договори.
У цьому листі також зазначено, що за вимогою ПАТ "Українська залізниця" відповідачу необхідно за терміном завершення договорів оренди повернути майно балансоутримувачу протягом трьох робочих днів шляхом підписання акта приймання-передачі з одночасним погашенням заборгованості з орендної плати та відшкодуванням витрат балансоутримувача.
У листі від 01.06.2017 № 267/ДН-2 ПАТ "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіонального філії "Придніпровська залізниця" поінформувало ФОП Ментія В. В. про те, що протокольним рішенням засідання правління ПАТ "Українська залізниця" від 29.03.2017 № Ц-57/25 ухвалено продовження дії договору оренди від 24.12.2009, у зв`язку з чим 04.05.2017 направлено лист від 25.04.2017 № НКМ-07/424 і додаткові договори щодо погодження внесення змін до договорів оренди. У листі також зазначено, що наразі від орендаря не отримано погоджених ним додаткових договорів, термін дії додаткового договору від 28.11.2016 закінчився 31.03.2017; за вимогою ПАТ "Українська залізниця" відповідачу необхідно за терміном завершення договорів оренди повернути майно балансоутримувачу протягом трьох робочих днів шляхом підписання акта приймання-передачі, з одночасним погашенням заборгованості з орендної плати та відшкодуванням витрат балансоутримувача.
Попередні судові інстанції, надавши оцінку вказаним листам позивача, дійшли висновків про те, що лист від 25.04.2017 не є запереченнями проти продовження договору оренди та не є вимогою про повернення орендованого майна, оскільки в ньому повідомлялося саме про ухвалене орендодавцем рішення про продовження дії спірного договору оренди, також роз`яснювалося, що саме за вимогою ПАТ "Українська залізниця" після закінчення строку дії договору орендарю необхідно буде повернути орендоване майно. Крім того, позивач не надав суду опису вкладення до цінного листа, що унеможливлює встановлення змісту відповідного поштового відправлення. Водночас що стосується листа від 01.06.2017, то суди зазначили, що цей лист направлено під час дії договору, а не на дату закінчення та протягом місяця після закінчення (договір був продовжений в цей період із 01.05.2017 по 31.07.2017, а в подальшому із 01.08.2017 по 31.10.2017); до того ж позивач не надав доказів про його направлення орендарю, оскільки опис вкладення у цінний лист від 08.06.2017 на ім`я ФОП Ментія В. В. не містить даних щодо номера поштового відправлення, вказаного у фіскальному чеку оператора поштового зв`язку, що унеможливлює встановлення належності вказаного опису вкладення до поштового відправлення за відповідним номером, вказаним у фіскальному чеку оператора поштового зв`язку.
Інші надані позивачем під час нового розгляду справи листи, як зазначили суди, датовані 2019 і 2020 роками, тому суди їх відхилили з огляду на положення частини 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, зауваживши також і на тому, що такі листи стосуються правовідносин між сторонами вже після подачі цього позову до суду.
Як уже зазначалося, додатковим договором від 15.09.2016 до договору оренди від 24.12.2009 були внесені зміни до пункту 10.1 договору оренди шляхом викладення його в новій редакції, а саме зазначено, що договір діє з 01.08.2016 по 31.10.2016.
Під час вирішення спору у справі попередні судові інстанції установили, що матеріали справи свідчать, і це не спростовано сторонами у справі, що після 31.10.2016 відповідач продовжив користування орендованим майном і користується ним.
Отже, за відсутності заперечень щодо продовження договору на новий строк, договір продовжувався, оскільки укладений із 01.08.2016 по 31.10.2016; із 01.11.2016 по 31.01.2017; із 01.02.2017 по 30.04.2017; із 01.05.2017 по 31.07.2017.
Таким чином, суди попередніх інстанцій установили, з підтвердженням матеріалами справи, що на час звернення з позовом до суду договір оренди від 24.12.2009 не припинив свою дію.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" про виселення ФОП Ментія В. В. із нежитлового приміщення у будівлі, розташованій за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кириленка, 14-А, що належить АТ "Українська залізниця"; стягнення з відповідача 109 440,39 грн заборгованості з орендної плати за лютий-травень 2017 року за договором оренди від 24.12.2009, неустойки за квітень-травень 2017 року у сумі 101 111,38 грн та 37 404,16 грн заборгованості за утримання та комунальні послуги орендованого майна за період жовтень 2016 року-травень 2017 року.
У задоволенні цих вимог місцевий господарський суд відмовив. Проте, здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним договором у сумі 32 220,47 грн як обґрунтованої та доведеної, скасувавши судове рішення місцевого господарського суду у відповідній частині та залишивши в іншій частині рішення суду про відмову у позові про виселення та стягнення неустойки і стягнення решти орендної плати без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, обов`язковість виконання якого сторонами унормована у статті 629 цього ж Кодексу.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, з якою кореспондуються положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Однією із істотних умов договору оренди є строк, на який він укладається (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України).
У частині 4 статті 284 зазначеного Кодексу встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно із частиною 1 статті 763, статті 764 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Статтею 770 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Оскільки, як установили суди, до позивача перейшло право власності на об`єкт оренди, яке за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване 14.09.2016, й умови договору оренди від 24.12.2009 не містять застереження щодо припинення договору у разі зміни власника майна, то позивач як новий власник майна на підставі статті 770 Цивільного кодексу України набув права та обов`язки орендодавця за договором оренди від 24.12.2009, що відповідає умовам пункту 10.7 цього договору.
Господарські суди, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку листуванню між сторонами договору, установили те, що на час звернення до суду з позовом у цій справі договір оренди від 24.12.2009 не припинив свою дію, тому правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення та стягнення з нього неустойки за неповернення орендарем майна орендодавцю після закінчення строку дії договору у наведеному випадку немає.
Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що за змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (суд помилково вказав цифру 17 замість 19) також передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач заявив до стягнення заборгованість з орендної плати за лютий-травень 2017 року у сумі 109 440,39 грн, нарахування якої здійснено виходячи з розміру орендної плати, визначеної додатковим договором від 25.10.2016 до договору оренди від 24.12.2009.
Відмовляючи в позові у наведеній частині, господарський суд першої інстанції послався на те, що додатковий договір від 25.10.2016 до договору оренди від 24.12.2009 відповідач не підписував, тому розмір орендної плати є недоведеним.
Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції урахував наведені положення законодавства, дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати, несплата якої стала підставою для звернення з позовом у відповідній частині, перевірив його, зважаючи у тому числі на обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2019 у цій справі, та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним договором у сумі 32 220,47 грн як обґрунтованої та доведеної, скасувавши судове рішення місцевого господарського суду у відповідній частині та залишивши без змін у решті рішення суду про відмову у позові про виселення та стягнення неустойки і стягнення решти заборгованості з орендної плати. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із обов`язку суду перевірити наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідно до умов договору, наголосивши на тому, що вихід за межі позовних вимог буде мати місце, зокрема у разі, якщо суд стягне суму більшу, ніж заявив до стягнення позивач, за більший період часу або визначить інші підстави позову, ніж зазначені позивачем.
Так, суд апеляційної інстанції під час розгляду спору установив, що за період із лютого по травень 2017 року включно ФОП Ментій В. В. повинен був сплатити орендну плату у сумі 118 543,25 грн без урахування ПДВ, натомість позивач просив стягнути за вказаний період 109 440,39 грн, що становить суму меншу, ніж повинен був сплатити відповідач.
Суд також установив, що на погашення заборгованості за період лютий-травень 2017 року позивач зарахував платежі, здійснені відповідачем згідно з відповідними платіжними дорученнями, наявними у справі, на загальну суму 77 219,92 грн; доказів про здійснення інших платежів за оспорюваний період відповідач не надав.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, заборгованість відповідача з орендної плати за період лютий-травень 2017 року становить 32 220,47 грн, яка і була стягнута судом.
4.4. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 32 220,47 грн замість 42 506,72 грн, просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.5. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 06.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 904/8389/17 з підстав, передбачених у пунктах 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
4.6. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався, зокрема, на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 3 статті 285 Господарського кодексу України (основні права та обов`язки орендаря), частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України (орендна плата), статті 762 Цивільного кодексу України (плата за користування майном), частин 1, 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (орендна плата) (суд апеляційної інстанції і скаржник у касаційній скарзі помилково зазначили її як статтю 17 замість статті 19), частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (основні обов`язки орендаря), зокрема, в частині звільнення від сплати частини орендного платежу та самостійної зміни судом розміру орендної плати без попереднього погодження на те сторонами договору.
Однак колегія суддів звертає увагу, що у наведеному випадку позивач посилається на відсутність висновків суду касаційної інстанції щодо застосування правових норм, які стосуються, зокрема визначення основних прав та обов`язків орендаря в контексті його обов`язку сплачувати орендну плату, тобто мають загальний характер та можуть бути застосовані господарськими судами під час вирішення по суті спору, пов`язаного із орендними договірними правовідносинами, у тому числі і щодо оренди державного та комунального майна. Водночас обґрунтування неправильного застосування судом цих норм, та, відповідно, необхідності формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та підстав для часткового задоволення позову касаційна скарга не містить, як і не містить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування вказаних норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та подані сторонами докази, надав оцінку аргументам обох сторін, здійснив перевірку розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати за договором оренди від 24.12.2009 за спірний період та навів у судовому рішенні власний розрахунок, що є його (суду) процесуальним обов`язком (правовий висновок щодо обов`язку суду здійснювати перевірку розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а доводи касаційної скарги стосуються перевірки вже здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку спірної суми заборгованості з орендної плати та спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних норм у контексті спірних правовідносин немає.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
4.7. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
З огляду на зазначене наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови і з цієї підстави.