ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2021 року
Київ
справа №640/18631/18
адміністративне провадження №К/9901/36717/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №640/18631/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року (головуючий суддя-доповідач - Глущенко Я. Б., судді: Пилипенко О. Є., Черпіцька Л. Т.),
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" (далі - позивач, ТОВ "ФАКТОРИНГ ФІНАНС") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 листопада 2018 року №0055971406.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства, а отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 4 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ГУ ДФС провело планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої склало акт від 16 жовтня 2018 року №1239/26-15-14-06-02-10/36125262 (далі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зроблено висновки про порушення ТОВ "ФАКТОРИНГ ФІНАНС", зокрема вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 311674,00 грн, в т.ч. за періоди: за 2016 рік - 311674,00 грн.
На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДФС 2 листопада 2018 року прийняло податкове повідомлення-рішення №0055971406, яким ТОВ "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 467511,00 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 311674,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 155837,00 грн.
Суди встановили, що підставою для таких висновків контролюючого органу стало те, що ТОВ "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" у 2015 році уклало ряд договорів позики із фізичними особами. За умовами зазначених договорів товариство отримало грошові кошти на визначений у договорах строк, зобов`язалось їх повернути та сплатити відсотки за користування. Суми відсотків, сплачених за користування позиками, позивач включив до складу витрат за результатами господарської діяльності, з чим і не погодилося ГУ ДФС.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України до складу фінансових витрат можна відносити суми відсотків, сплачених за договором позики, виключно, якщо відповідний договір було укладено з фінансовими установами. Враховуючи, що позику у цій справі отримано не від фінансових установ, суд першої інстанції погодився із висновками контролюючого органу та правомірністю прийнятого податкового повідомлення-рішення. При цьому, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивача про наявність у нього права на укладення таких договорів із фізичними особами, оскільки предмет судового розгляду у цій справі є правильність обчислення бази оподаткування податком на прибуток.
Шостий апеляційний адміністративний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції з тих підстав, що позивач складає фінансову звітність, керуючись вимогами розкриття інформації відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі - МСБО). Суд дійшов висновку, що за змістом МСБО 23 "Витрати на позики" до витрат відносяться витрати на сплату відсотків у зв`язку із будь-якими запозиченнями, а не тільки за позиками, отриманими від фінансових установ, як це стверджує податковий орган. Крім того, суд зазначив, що положеннями статті 140 ПК України не передбачено збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на суму відсотків, сплачену за борговими зобов`язаннями за позиками, наданими фізичними особами.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована, фактично, висновками, які викладені в Акті перевірки, відповідно до яких до складу фінансових витрат можна відносити суми відсотків, сплачених за договором позики, виключно, якщо відповідний договір було укладено з фінансовими установами.
Ухвалою від 27 липня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою. Оскільки касаційна скарга подана 28 грудня 2019 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", її розгляд відбувається у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Від ТОВ "ФАКТОРИНГ ФІНАНС" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на судову практику Верховного Суду щодо можливості отримання фізичними особами відсотків за користування позикою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що МСБО 32 "Фінансові інструменти: подання" визначає, що відсотки визнаються як дохід або витрати в прибутку або збитку. Крім того, відповідно до пункту 3 ПСБО 31 "Фінансові витрати" витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями, відносяться до фінансових витрат. Також позивач вважає, що пункт 140.5 статті 140 ПК України не передбачає збільшення фінансового результату до оподаткування, а тому порушення цієї норми підприємство не допустило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів