ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 520/10109/2020
адміністративне провадження № К/9901/10898/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року (головуючий суддя Зінченко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бегунц А.О., судді - Мельнікова Л.В., Рєзнікова С.С.) у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
установив:
У липні 2020 року Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути до бюджету України суму податкового боргу в загальному розмірі 25904,81 грн. Підставою позову контролюючий орган зазначив те, що за відповідачкою обліковується податковий борг перед бюджетом з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який добровільно не сплачений, а тому підлягає стягненню в судовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідачка, ОСОБА_1, звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення й прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).
На обґрунтування касаційної скарги відповідачка зазначає, що борг, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2018 року №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030, №0016358-5606-2030, сплачений 29 липня 2019 року, а тому означені рішення та виставлена позивачем податкова вимога від 6 травня 2019 року №53260-56 в силу положень підпункту 60.1.1 пункту 60.1 та пункту 60.2 статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вважаються відкликаними. На підкріплення своїх доводів посилається на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18, ухвалену за подібних правовідносин. Також, зазначає, що контролюючим органом не надано належних доказів отримання відповідачкою податкових повідомлень-рішень, а тому звернення з цим позовом про стягнення боргу є передчасним. Окрім того, стверджує, що судами стягнуто податковий борг, який включає в себе вже сплачені платником податків суми податкових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями рішеннями від 10 грудня 2018 року №№0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030. Зауважує, що контролюючим органом незаконно включено до загального розміру боргу несплачені суми податку за 2016 рік, оскільки це заборонено приписами пункту 102.1 статті 102 ПК України (строк давності).
У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідачка зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме у випадку протиправного стягнення судом з платника податку суми вже сплаченого податкового боргу.
Наполягаючи на порушенні судами норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) відповідачка посилається на те, що судами неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано доводи й аргументи, якими вона обґрунтовувала свою правову позицію у спорі. Також, наполягає на тому, що судами прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме - нерухоме майно, на площу якого було нараховано спірний податок, належить на праві спільної часткової власності відповідачці та ОСОБА_2 . Враховуючи, що відповідно до приписів підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку, - відповідачка вважає, що суди повинні були залучити до участі у справі як другого співвідповідача ОСОБА_2, однак, цього не зробили, чим порушили норми процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідачки - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Наполягає на тому, що всі податкові повідомлення-рішення належним чином направлені відповідачці, а сплата платником податку коштів у рахунок погашення податкового боргу не призвела до повного його погашення. На противагу доводам касаційної скарги зазначає, що податковим органом не заявлялись в межах даного позову несплачені відповідачкою суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік. Також вважає, що порушені відповідачкою у касаційній скарзі питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюються предметом доказування в цій справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 25904,81 грн.
У зв`язку з несплатою узгодженої суми податкових зобов`язань у встановлені податковим законодавством строки, відповідно до приписів пункту 59.1 статті 59 ПК України 29 травня 2019 року контролюючим органом направлено на адресу відповідачки податкову вимогу від 6 травня 2019 року №53260-56.
Як з`ясували суди податкова вимога в судовому порядку не оскаржувалась, не є скасованою, зміненою або відкликаною.
Оскільки податковий борг відповідачкою не сплачено, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачкою не виконано податкового обов`язку зі сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених ПК України, а тому податковий борг підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
За приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний, серед іншого, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У пункту 14.1 статті 14 ПК України наведено наступні визначення:
податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156);
податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157);
податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153);
податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175);
погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (підпункт 14.1.152).
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
За приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 42.4 статті 42 ПК України, до якої відсилає пункт 58.3 статті 58 ПК України, визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платник