ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/24741/19
адміністративне провадження № К/9901/23038/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2020 (суддя - Кузьменко В. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020 (колегія суддів у складі: Чаку Є. В., Федотова І. Я., Мєзєнцева Є. І.),
УСТАНОВИВ:
Суть спору
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2019 ВП № 60714978 та про стягнення з боржника основної винагороди від 26.11.2019 ВП № 60714978.
У позовній заяві позивачка також просила суд стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2020 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2019 ВП № 60714978 та про стягнення з боржника основної винагороди від 26.11.2019 ВП № 60714978. У стягненні судових витрат на правову допомогу відмовлено.
В рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2020, яким у стягненні судових витрат на правову допомогу відмовлено встановлено, що представником позивача надано до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019 та акти надання-приймання послуг від 09.12.2019 на суму 5500,00 грн, від 27.01.2020 на суму 2000,00 грн; докази оплати гонорару чи інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, в матеріалах справи відсутні.
23.03.2020 після ухвалення судового рішення у цій справі до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивачки надійшла заява про розрахунок судових витрат та їх стягнення, в якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі в сумі 9567,73 грн.
В обґрунтування поданої заяви позивачка послалася на те, що станом на 16.03.2020 загальна сума судових витрат складає 9567,73 грн, а саме:
1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8750,00 грн згідно з договором про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019, додаткової угоди від 10.03.2020, угоди від 11.03.2020 та відповідних актів: згідно з актом надання-приймання послуг від 09.12.2019 - 5500,00 грн (загальний витрачений час - 11 год із розрахунку 500 грн/год); згідно з актом надання-приймання послуг від 27.01.2020 № 2 - 2000,00 грн (загальний витрачений час - 4 год із розрахунку 500 грн/год); згідно з актом надання-приймання послуг від 16.03.2020 № 3 - 1250,00 грн (загальний витрачений час - 2,5 год із розрахунку 500 грн/год);
2) витрати, пов`язані із прибуттям представника ОСОБА_2 до суду 02.03.2020 для ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 700,73 грн (382,71 грн - прибуття (Херсон-Київ); 318,02 грн - вибуття (Київ-Херсон);
3) витрати пов`язані з іншими процесуальними діями по справі у розмірі 117,00 грн (47,00 грн - послуги поштового зв`язку з направлення позовної заяви; 70,00 грн - послуги поштового зв`язку з направлення відповіді на відзив).
Також, позивачем до суду надано копії: додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019, укладеної 10.03.2020; угоди про внесення змін і доповнень до Акту № 2 надання-приймання послуг від 27.01.2020, укладеної 11.03.2020; Акту № 3 надання-приймання послуг від 16.03.2020; проїзних документів (квитків) серії БЖ № 097472 та серії БЖ № 097473; квитанцій поштового оператора "Укрпошта".
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 25.03.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020, стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 817,73 грн за рахунок коштів Державного бюджету України.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Проте наявні в матеріалах справи докази підтверджують здійснені позивачем витрат, пов`язаних із підготовкою до розгляду справи та вчиненням інших процесуальних дій у розмірі 817,73 грн (витрати, пов`язані із прибуттям представника ОСОБА_2 до суду 02.03.2020 для ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 700,73 грн та витрати пов`язані з послугами поштового зв`язку з направлення позовної заяви та відповіді на відзив). Водночас інших доказів на підтвердження здійснення позивачем оплати гонорару чи інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, надано не було. В обґрунтування своїх позицій суди попередніх інстанцій послалися на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
09.09.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, додаткове рішення суду першої інстанції змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: "Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9567,73 грн. Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, що понесені на стадії апеляційного та касаційного провадження".
Касаційну скаргу вмотивовано тим, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Зокрема, зазначає, що такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020.
26.10.2020 від позивачки надійшла заява про розрахунок судових витрат та їх стягнення, в якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати на стадії апеляційного та касаційного провадження на загальну суму 13 803,28 грн. До заяви додані копії: чеку і поштових квитанцій; проїзних документів (квитів); Акту № 6 надання-приймання послуг від 23.10.2020.
11.11.2020 від відповідача надійшло клопотання про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розрахунок судових витрат.
01.06.2020 від позивачки надійшла заява про уточнений розрахунок судових витрат на стадії касаційного провадження та їх стягнення. До заяви додані копії проїзних документів (квитів).
11.06.2020 від відповідача надійшло клопотання про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_1 про уточнений розрахунок судових витрат на стадії касаційного провадження та їх стягнення.
Ухвалою Верховного від 17.11.2021 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.09.2020 підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 640/24741/19 є посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень суди не урахували правову позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у якій зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною\третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Стаття 139 КАС України визначає правила розподілу судових витрат за результатами ухвалення судом рішення по суті позовних вимог (задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову).
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги процесуального закону кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частиною п`ятою статті 143 КАС України передбачено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами третьою-п`ятою статті 252 КАС України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Приписами статті 30 Закону України від 05.05.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, позивачкою до суду для підтвердження витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу було подано копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019; акту надання-приймання послуг від 09.12.2019 - 5500,00 грн (загальний витрачений час - 11 год із розрахунку 500 грн/год); акту № 2 надання-приймання послуг від 27.01.2020 - 2000,00 грн (загальний витрачений час - 4 год із розрахунку 500 грн/год); додаткової угоди від 10.03.2020 до договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019; угоди від 11.03.2020 про внесення змін і доповнень до акту № 2 надання-приймання послуг від 27.01.2020; акту № 3 надання-приймання послуг від 16.03.2020 - 1250,00 грн (загальний витрачений час - 2,5 год із розрахунку 500 грн/год).
Водночас, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про належність та достатність доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу дійшли висновку, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача, оскільки докази оплати позивачем гонорару чи інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, в матеріалах справи відсутні.
При цьому, судами попередніх інстанцій факт надання професійної правничої допомоги адвокатом Кермачем А. І. (обсяг наданих послуг і виконання робіт, їх вартість) на вказані суми не спростовано, як і не обґрунтовано, чому надані документи не можуть бути підтвердженням реальності витрат на правову допомогу.
Таким чином, враховуючи положення частини сьомої статті 139 КАС України, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на відсутність документів про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, дійшли помилкового висновку щодо необхідності підтвердження вказаних витрат документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, оскільки у пункті 2.4 договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019 визначено, що розрахунок за надані послуги в межах судового провадження здійснюється на підставі акту надання-приймання послуг та судового рішення, яким вирішено питання про розподіл судових витрат та яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, - протягом тридцяти днів з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Акти надання-приймання послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 04.12.2019, угода від 11.03.2020 про внесення змін і доповнень до акту № 2 надання-приймання послуг від 27.01.2020 містять детальний опис наданих послуг із обумовленою сторонами договору вартістю у межах надання правової допомоги під час розгляду справи № 640/24741/19.
Разом з тим, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про не підтвердження належними та допустимими доказами заявлених витрат на професійну правничу допомогу, є помилковим.
Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 у справі № 813/481/18, де сформовано висновок про помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договором про надання правової допомоги обумовлено час оплати протягом кількох місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.
Також варто зауважити, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Аналогічний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Щодо посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 22.12.2018 у справі № 826/856/18, то Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Разом з тим Верховний Суд не може ухвалити судове рішення по суті процесуального питання, яке виникло, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам.
У відзиві на касаційну скаргу, відповідач наводить доводи щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, в обґрунтування яких вказує, що з огляду на суму заборгованості (20 039,32 грн), яка стягнута з позивача на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та суми основної винагороди приватного виконавця (2003,93 грн), витрати на правничу допомогу, на його думку, є неспівмірними та необґрунтованими.
Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях, перелічивши надані позивачем докази в підтвердження понесених витрат, не оцінили взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зокрема, суди не досліджували обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначені в тому числі в актах надання-приймання послуг, складності та якості складених документів. Також, зважаючи на обсяг послуг адвоката, витрати на які позивачем заявлено до відшкодування, судами не надано оцінку їх неминучості та практичному значенню для розгляду цієї справи, з огляду на її складність.
У матеріалах справи міститься розрахунок та докази щодо обсягу наданих послуг адвоката і виконаних робіт, проте судами вони не досліджені, не враховані, оцінка їм не надана, як і співмірності розміру витрат з умовами, які передбачені для врахування частиною шостою, сьомою статті 134 КАС України.
Крім того, суди попередніх інстанцій не дослідили, чи підтверджено фактичне надання адвокатом вказаних в актах надання-приймання послуг наданої правової та професійної правничої допомоги та угоді від 11.03.2020 про внесення змін і доповнень до акту № 2 надання-приймання послуг від 27.01.2020 належними та допустимими доказами, а також не перевірили, чи є у розумінні вимог частини п`ятої статті 134 КАС України заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірним з ціною позову.
Встановлені частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.