ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 420/13389/20
адміністративне провадження № К/9901/29180/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №420/13389/20
за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Медвідь Ганни Станіславівни про скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року (суд у складі головуючої судді -Токмілової Л.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 01 грудня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Державного реєстратора Медвідь Ганни Станіславівни, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, в якій позивач просила скасувати рішення Державного реєстратора Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області Медвідь Ганни Станіславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53059050 від 10.07.2020 року, запис про право власності в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме - 1/1 будівель та споруд за адресою будинок АДРЕСА_1 загальною площею: 427 кв.м., житловою площею:97 кв.м., опис "А" житловий будинок, "Б" літня кухня, "В" сарай, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2119633151101.
2. Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
3. Ухвалою суду від 09 березня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Медвідь Ганни Станіславівни за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування рішення - закрито. Роз`яснено позивачу, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається. Роз`яснено позивачу його право на звернення із даним позовом у порядку цивільного судочинства.
5. Не погодившись з судовими рішеннями, 08 серпня 2021 року, ОСОБА_1 направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №420/13389/20 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касатор також заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтоване тим, що нею оскаржуються рішення з питань порушення правил предметної юрисдикції.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Касатор вважає, що у даному провадженні нею оскаржуються саме владно-публічні та управлінські функції державного реєстратора Медвідь Г.С. та відсутній майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових прав або особистих немайнових інтересів.
Вказує, що суди неправильно визначили предмет спору в цій справі, яким є саме правомірність вчинення реєстраційних дій з державної реєстрації речового права за наявності в Державному реєстрі прав запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно, заборони на нерухоме майно.
7. Верховний Суд ухвалою від 30 серпня 2021 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
8. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
10. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
11. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
12. Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У відповідності до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
13. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 22.01.2020 у справі №826/8592/16 тощо.
14. При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
В свою чергу, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі Закон №1952-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.
Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Статтею 18 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою стало рішення державного реєстратора Медвідь Ганни Станіславівни щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи протиправність спірного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 53059050 від 10.07.2020 року, а також дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, позивач вказує, що вона як єдина спадкоємиця ОСОБА_4 є власницею 7/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 . Натомість, згідно оскаржуваного рішення державного реєстратора за вказаною адресою зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: 1/1 будівель та споруд загальною площею 427 кв.м. за третьою особою - ОСОБА_2 .
15. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду зазначає, що існує усталена практика Великої Палати Верховного Суду у спорах про скасування дій та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, ініційованих особою, яка не була заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій та рішень. Зокрема, правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб`єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав третьої особи, а не позивача.
Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на об`єкт нерухомості є захистом прав позивача від порушення їх третьою особою, за якою зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна: 1/1 будівель та споруд загальною площею 427 кв.м. за тією ж адресою, за якою зареєстровано 7/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, право власності на які набула позивач внаслідок прийняття спадщини .
З цього приводу суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що визнання незаконним (протиправним) рішення, якими спричинено наслідки у вигляді порушення прав особи, що призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових чи особистих немайнових інтересів, є способом захисту саме цивільних прав та інтересів.
Згідно із ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем.
Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
Позивач, вказуючи на протиправність дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, фактично зазначає про відсутність такого права у третіх осіб і, як наслідок, відсутність у третіх осіб правомірного інтересу щодо фіксації їх права власності шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Касатор зазначає, що таке право власності наявне у неї, оскільки спірне нерухоме майно збудовано ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яка після смерті ОСОБА_4 є єдиною його правонаступницею. При цьому, зауважує, що оскільки на вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не набули право власності, оскільки він самочинно збудований, і на теперішній час цей будинок в технічному паспорті, як і в свідоцтві про право на спадщину за законом від 09.03.2004р. значиться під літерою "Г1" будинок (1997р.) 18.02.2019 року зареєстрована спадкова справа. ОСОБА_1 прийняла спадщину та є єдиною спадкоємицею, що підтверджується довідкою від 23 червня 2020 року № 1228с/02-14.
Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.
Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України.
16. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
17. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
18. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
19. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду